Убивства за абеткою - Агата Крісті
Дональд Фрейзер зірвався на ноги. Він був аж багряний.
– Мсьє Пуаро, заради Бога!
Пуаро зупинив його:
– Авжеж. Я більше не кажу нічого. Це закінчилось. Ми переходимо до наступного вбивства – сера Кармайкла Кларка. Тут убивця повертається до свого першого методу – удару по голові. Той самий абетковий принцип, але мене трохи турбує один факт. Щоб бути послідовним, убивця має обрати міста в певному порядку. Якщо Андовер – сто п’ятдесят п’ята назва на літеру «А», тоді злочин «В» має бути теж 155-й. Або 156-й, а «С» – 157-й. Тут знову здавалося, що міста обрані у випадковий спосіб.
– Чи це не тому, що ви маєте в цьому питанні певні упередження, Пуаро? – запропонував я. – Ви самі напрочуд систематичні та впорядковані. Це у вас майже хвороба.
– Ні, це не хвороба! Quelle idée!76 Але я допускаю, що, може, надмірно наголошую на цьому факті. Passons!77 Злочин у Чарстоні дав мені дуже мало додаткової інформації. Нам не пощастило з цим, оскільки лист, який провіщав його, не одразу знайшов адресата, отже, не можливо було зробити жодних приготувань. Але до того часу, коли було оголошено про злочин «D», була організована колосальна система захисту. Мусило бути очевидним, що Абеткар більше не міг сподіватись уникнути покарання за свої злочини. Мало того: саме на цьому етапі підказка з панчохами потрапила в мої руки. Було абсолютно зрозуміло, що присутність на місці злочину чи поруч із ним особи, яка продає панчохи, не може бути випадковістю. Отже, продавець панчіх мусить бути вбивцею. Я можу сказати, що його опис, такий, як дала мені міс Ґрей, не вповні збігається з моїм власним уявленням про чоловіка, який задушив Бетті Барнард. Однак швидко пройду наступними етапами. Було скоєне четверте вбивство – чоловіка, якого звали Джордж Ерлсфілд. Припускалося, що це помилково – замість чоловіка на прізвище Даунз, який був тієї самої статури й сидів поруч із жертвою в кіно. А тепер нарешті приходить черга приливу. Події грають проти Абеткаря, замість того щоб зіграти йому на руку. Його помітили, вистежили й нарешті заарештували. Справа, як каже Гастінґс, завершена! Так, завершена – для громадськості. Чоловік у тюрмі та зрештою, без сумніву, відправиться у Бродмор. Більше не буде вбивств. Вихід! Кінець! Спочивай з миром. Але не для мене! Я не знаю нічого – геть нічого! Ні чому, ні навіщо! І є ще один ганебний факт: у того чоловіка, Каста, є алібі на ніч злочину в Бексгіллі.
– Це постійно мене турбує, – сказав Франклін Кларк.
– Так. І мене це турбує. Оскільки алібі, схоже, справжнє. Але воно не може бути справжнім, якщо не… І тепер ми підходимо до двох цікавих міркувань. Припустімо, друзі, що Каст скоїв три злочини – «А», «С» і «D», але не скоїв злочин «В».
– Мсьє Пуаро. Це не…
Пуаро поглядом змусив Меґан Барнард затихнути.
– Заспокойтесь, мадемуазель. Я за правду, так! Із мене досить брехні! Припустімо, кажу я, що Абеткар не скоював другого злочину. Це сталось, як пам’ятаєте, вранці 25-го – у день, коли той прибув для скоєння злочину. Припустімо, що хтось випередив його? Що б він зробив у такому разі? Скоїв би нове вбивство чи затаївся і прийняв те, що вже сталось, як свого роду жахливий подарунок?
– Мсьє Пуаро! – сказала Меґан. – Це нереальна думка! Усі злочини мусила скоїти одна людина!
Він не звернув на неї уваги й неухильно продовжував:
– Така гіпотеза заслуговує на увагу, оскільки пояснює один факт – невідповідність між особистістю Александра Бонапарта Каста (який ніколи б не підчепив жодної дівчини) й особистістю вбивці Бетті Барнард. А вже відомо, що вбивці-початківці використовували злочини, скоєні іншими людьми. Наприклад, не всі злочини Джека-Різника скоїв Джек-Різник. Поки що все йде нормально. Але потім я зіткнувся з певною складністю. На час убивства Барнард ніякі факти про абеткові вбивства не були відомі загалу. Убивство в Андовері викликало мало зацікавлення. Про розгорнутий залізничний довідник навіть не було згадано в пресі. Таким чином, виходить, що, хто б не вбив Бетті Барнард, він мусив мати доступ до фактів, відомих лише певним людям – мені, поліції та почасти родичам і сусідам місіс Ашер. Ці думки завели мене в глухий кут.
Обличчя, спрямовані до Пуаро, теж були вражені. Спантеличені й здивовані.
Дональд Фрейзер задумливо сказав:
– Поліціянти, зрештою, теж люди. І чоловіки вони симпатичні…
Він зупинився, запитально дивлячись на Пуаро.
Той злегка похитав головою.
– Ні, усе простіше. Я казав вам, що було ще одне міркування. Припустімо, що Каст не був відповідальний за вбивство Бетті Барнард. Припустімо, що хтось інший вбив її. Чи міг би той інший бути відповідальним за інші вбивства також?
– Але це не має сенсу! – вигукнув Кларк.
– Невже? Потім я зробив те, що повинен був зробити спочатку. Я наново дослідив листи, які отримав. Адже від початку я відчував, що з ними було щось не так, як експерт із живопису знає, що картина несправжня… Спершу я припускав, не надто розмірковуючи, що неправильним у них було те, що їх написав божевільний. Однак тепер я проглянув їх знову – і цього разу дійшов геть іншого висновку. Неправильним у них був той факт, що їх написала цілком здорова людина!
– Що? – вигукнув я.
– Саме так! Вони неправильні – тому що вони були підробкою! Вони лише претендували на те, щоб називатись «листами божевільного» – душевнохворого вбивці, але насправді ними не були.
– Це не має
