Порожня труна - П'єр Сувестр
— То що ж вас привело в нашу глухомань? — зрештою запитав Жозеф.
Жюв, який, побожно прицмокуючи, куштував напій (хоча не терпів сільської горілки), намагаючись переконати мера, що йому до смаку кальвадос, відповів:
— Дивна історія, що, гадаю, пов'язана з однією людиною, яка приходила до вас минулої суботи.
— Минулої суботи? — здивувався мер. — Я нікого не бачив.
— Так, так, — наполягав Жюв. — Один добродій приїжджав до вас із Парижа.
Мер почухав голову і впевнено заявив:
— Слово нормандця, в суботу ні з ким я не бачився.
Жюв подумав: значить, тип, якого привозив візник, що віз також і його, збрехав, коли казав, що їде у мерію. Поліцейський удав, що помилився.
— Справді, — погодився він. — Я помиляюся. Це було не в суботу, а в понеділок.
— А-а! — ствердно хитнув головою мер. — У понеділок, це правда. В мене був пан Маріус, який приїхав навести довідки про сироту, що жив у Клеманів.
Жюв трохи не підстрибнув з радощів. Таємничий пасажир, сліди якого він розплутував, приїжджав у суботу потайки, а в понеділок уже не криючись. І саме в понеділок Себастян Перрон послав Маріуса до Клеманів, які виховували малого Убера. З цього випливало чи принаймні могло виплисти, що Маріус уперше приїхав у суботу, а потім іще раз у понеділок.
«Так, так, — гадав поліцейський, — чого ж це Себастян Перрон не попередив мене, що посилав до Тілі-сюр-Лізьє свого давнього друга в суботу перед тим понеділком, коли той повідомив його про смерть малюка?»
І вголос запитав:
— Ну що ж, я приїхав у тій самій справі й турбую вас, пане мер, щодо тієї ж дитини.
— Ніяка це не турбота, — запротестував мер.
— Я хотів би знати, що ви думаєте про цю подію? — вів далі Жюв. — Як, на вашу думку, малий загинув?
Мер знову почухав голову.
— Може, й так, а може, й ні.
Жюв наполягав:
— Гадають, що хлопчик утопився.
— Справді, — підтвердив мер, — так гадають. Це Клемани говорять, що він начебто втопився.
— Клемани, — заявив Жюв, — люди хитрі.
— Отож-то, дідько би їх побрав… — зареготав мер, так що можна було зразу здогадатися, якої він про них думки.
Жюв зрозумів, що він на вірному шляху.
— Хитрі люди, — повторив він, — а не додумалися, що в окрузі немає ставків, де малюк міг би втопитися.
Він говорив навмання, бо нічого не знав про Тілі-сюр-Лізьє, але мер підтримав його.
— Саме так, — аж заходився він від сміху так, що лице його налилося кров'ю. — До чого ці Клемани хитруни, а от про це не подумали. — І зненацька вже зовсім серйозно запитав: — Так то воно так, але що вам до всього цього? Ви мене випитуєте, випитуєте, а я й не знаю до пуття, що вам треба?
Жюв з байдужим виглядом знизав плечима.
— Ох! Мені треба скласти рапорт. Цих Клеманів я ніколи не бачив. Вони кажуть, о дитина втопилася, то і я скажу те саме.
Інспектор говорив так безтурботно, що мер заспокоївся.
— Авжеж, авжеж… Треба, щоб ні в кого не було неприємностей. Клемани мені рідня і це не їхня вина, що дитина зникла. Було б дуже прикро, коли б це почали роздмухувати… Тут я все владнав, а ви вже, добродію, постарайтеся владнати це в Парижі, гаразд? То, може, ще по чарчині?
Жюв, не моргнувши оком, підтримав:
— Ще по одній не завадить.
— Не завадить, — погодився мер.
Чоловіки знову цокнулися, і Жюв докинув:
— Звичайно, ніяких неприємностей не буде, тільки я вам скажу от що: тіло малюка так і не знайшли, еге ж?
Мер скривився.
— Ця заковика мені в печінках сидить. Як ви думаєте владнати справу? Може, сказати там, у Парижі, що його з'їли лисиці, в нас тут їх багато розвелося.
Інспектор з сумнівом похитав головою.
— У лисиць ніхто, мабуть, не повірить.
Мер знову скривився.
— А коли сказати, що він упав у колодязь?
Жюв на це тільки гмукнув.
— Тоді, у піч для випалювання вапна?
Поліцейський начебто пристав до такої думки.
— Піч для випалювання вапна — це непогана ідея. Я так і вкажу в своєму і рапорті: «Дитина, мабуть, упала в піч для випалювання вапна, ось чому її труп не знайдено». — Він ковтнув трошки зі своєї чарки й запитав: — А що мені про Клеманів сказати?
Цього разу мер не став критися.
— Клемани? Це ж кришталево чесні люди. Скажіть, що вони такі зажурені, що їсти й пити не можуть, отак-то. Зауважте також, що вони консерватори, а я прогресист. Не хотілося б мені, щоб навколо них здіймали шум, та й вибори…
Жюв жестом руки заспокоїв його.
— А ви хитрун, — заявив мер і розреготався.
Інспектор скромно розвів руками.
— Ну, що ви?
Мер знову повернувся до теми їхньої розмови.
— Але є тут ще одна заковика. Дядько Клеман сказав у понеділок тому добродієві з Парижа, що малюк зник уранці, а це вже неприємність, бо всі навкруги знають зовсім інше. Треба було б у загальних інтересах, щоб ви сказали правду в своєму рапорті.
Жюв увесь перетворився на увагу.
— Певна річ, — підтвердив він.
Мер знову почухав голову.
— Тоді так, візьміть до уваги, що насправді малюк зник ще в суботу. Клемани спершу нічого не казали, вони думали, що він грається десь на
