Сліди СС - Ростислав Феодосійович Самбук

Ангель мовив швидко:

— Ми згодні. Так, ми з полковником згодні. Як ви думаєте переправити нас в Іспанію?

— Тут у мене нема секретів, — зареготав Крюгер. — Наша організація, яку очолює пан Штайнбауер, має міцні зв'язки з ОАС. Ви чули про ОАС, панове?

— Хто ж не чув про цих молодиків? — пробуркотів полковник.

— Життя примусить вас ставитися до них з більшою повагою, — повчально зауважив Крюгер. — Саме вони вивезуть вас із Танжера.

— Власне, мені, — не змінив тону полковник, — байдуже, ОАС чи інша чортівня. Мені набридло в Марокко, і тут уже не до вибору.

Та Ангель поцікавився:

— Яким чином ви збираєтесь організувати це?

Крюгер лише розвів руками, і Грейт здивувався, які коротенькі руки в нього, зовсім непропорціональні — так малюють діти: череватий тулуб і маленькі руки з розчепіреними пальцями.

— Мені треба зв'язатися з однією людиною. Кілька днів вам доведеться відпочити в мене. Прошу тільки не виходити з кімнат. Тут працюють свої люди, та за всім не додивишся. Їжу вам носитимуть сюди, а коли буде щось потрібне, дзвоніть портьє. Скажете: з номера сьомого Фріц Лазінгер… Запам'ятали, Фріц Лазінгер?

Бонне зайшов до особняка на бульварі Наполеона, насвистуючи бравурний марш, хоча йому зовсім не було весело. Сержанта Марвана, який вів спостереження за об'єктом, цей марш допік більше, ніж найрізкіший рознос, і він ображено застиг на порозі.

Комісар помітив це одразу.

— Не можу ж я хвалити вас, Марван, — сказав, — ви проґавили їх… — Подумав трохи, наказав — А тепер, сержанте, займіться «фордом». Автомобіль — не голка, і я певен, що ви знайдете його.

Відсилаючи Марвана, Бонне мав на увазі не лише пошуки машини, в якій злочинці могли залишити щось. Марван з його винувато-ображеним виглядом весь час чомусь траплявся в полі зору, а комісарові треба було зосередитися.

Почав трус із кімнати Ангеля. Не поспішаючи, перебирав речі у валізі. Цей колишній есесівець відзначався акуратністю — костюми розвішані у шафі, піжама складена, ідеально випрасувані носові хусточки. А у валізі повний безлад: сорочки пом'яті, чудові накрохмалені сорочки… Цей контраст між недбало кинутими сорочками і акуратно складеною піжамою примусив Бонне замислитися. Виходить, злочинці поспішали. Поспішали, перебуваючи в особняку понад три години — повернулися після вечері на початку дев'ятої, а тікали вже після одинадцятої. Висновок напрошувався сам собою — їх попередили.

Хто б це міг зробити? І як?.. По телефону? Виключено: всі розмови, які вели мешканці особняка, записані. Але ж і Марван, і двоє з поста за садом твердять, що ніхто не заходив і не виходив з будинку.

І все ж злочинців попередили…

Хто і як?

«Ось це і є вже перша загадка», — подумав, але не став ламати над нею голову.

Викинув усе з Ангелевої валізи, простукав її, хоча й був певен, що нічого не знайде: німець все одно нічого б не залишив у тайнику. В костюмах перевірив кишені, потім сів у крісло під торшером, присунув до себе малюнки на білому картоні. Напевно, малював Ангель: на картоні лежав заструганий олівець. Бонне провів риску по малюнку — не треба бути експертом, щоб пересвідчитись: малювали саме цим олівцем.

Отже, Ангель має пристрасть. Малюнки непогані, зовсім непогані. А вуличний продавець фруктів з великим кошиком, повним бананів, просто чудово схоплений.

Бонне зітхнув, відклав малюнки й піднявся на другий поверх. Той факт, що Ангель займається живописом, засмутив його, та вже на сходах знову почав висвистувати марш. Свист допомагав йому зосередитися. Чорт з ним, з Ангелем, всяке буває, він сам знав громил, які ніжно любили своїх дітей…

У кімнаті полковника все було порозкидано — штани валялися на ліжку, стілець, на спинці якого висів піджак, перекинуто, а одна пантофля потрапила чомусь на стіл і красувалася поруч з відкоркованою пляшкою бренді.

По піджаку і брюках комісар легко встановив зріст полковника — приблизно 190 сантиметрів. У незачиненому барі відсвічували повні пляшки віскі, коньяку, вермуту, навіть російської горілки. Полковник любив випити, палив сигарети «Кемел» — власне, оце і все, про що дізнався Бонне внаслідок обшуку.

Залишалася ще кімната слуги. Марван бачив його, коли полковник і Ангель поверталися з вечері — за кермом «Форда» сидів кремезний чолов'яга у спортивній куртці і береті, — він і стріляв по шинах, затримавши їхній «паккард».

Слуга майже не мав речей: білизна, кілька сорочок — ось і все. На тумбочці біля ліжка Бонне помітив пляшечку з приклеєним рецептом. Стояв і дивився здалеку, дивився і посміхався, не поспішаючи, щоб одразу не розчаруватись. Думав: коли ліки куплено тут, у Танжері, завтра вони розшукають аптеку, а відтак і лікаря, котрий виписував рецепт. Якщо людина продовжує хворіти, вона знову, звертається до лікаря, як правило, до того ж самого.

Бонне взяв пляшечку, вирішивши проконсультуватися з лікарем.

Обшук більше нічого не дав — фактично жодної нитки, яка б дозволила вийти на слід злочинців.

Бонне поїхав до готелю. Сів на заднє сидіння, вільно простягнувся, заплющив очі й ні про що не думав. Хотілося спати, й голова була важка. І заснув одразу, тільки-но торкнувся головою подушки.

Бонне відпустив машину і йшов пішки, не поспішаючи і чемно даючи дорогу зустрічним. Втім, перехожих було мало — бічна зелена вулиця європейської частини міста. Тут рідко коли траплялися магазини: житлові квартали, забудовані дво- і триповерховими віллами. Напроти однієї з них комісар зупинився. Прочитав табличку: «Доктор медицини Віктор Лаперуз». Подзвонив.

Доктор Лаперуз одразу визнав рецепт своїм. Він пам'ятав навіть хворого: запалення ясен і досить серйозне. Чоловік розмовляв німецькою і лише трохи знав французьку. Чи має він знову прийти до лікаря? Так, вони умовилися зустрітись днів через п'ять-шість. Коли це? Завтра чи післязавтра. Доктор розуміє, що візит комісара поліції не для третіх вух? Так, доктор розумів це, і Бонне відкланявся.