Втікач із Бригідок - Андрій Кокотюха
Але незадовго до війни, передусім аби відволіктися від трагічної загибелі нареченої, Кошовий почав активніше брати участь у процесах, від яких донедавна старався відгородитися. Як адвокат із певною репутацією, він домагався викриття й покарання тих українців, які симпатизували Росії й брали участь у численних русофільських спільнотах. Це йому пригадали, коли російська армія без жодного пострілу взяла Львів – так Климентій знову став мазепинцем, опинившись за ґратами. Тепер же він узагалі переглянув погляди, обравши нову позицію: війна – трагедія передусім політична, тому під час війни на політику треба зважати. Адвокатську практику відновив, працюючи в успадкованій від пана Штефка конторі на вулиці Шевській. Проте вже майже рік віддавав себе та свої знання не так правничій, як громадській діяльності, знайшовши однодумців у Союзі визволення України.[13]
Магду Богданович переймало саме це.
Підпис Кошового стояв під меморандумом, яким від австрійського уряду вимагали назву «українці» вживати замість «русини», і в цьому влада йшла їм назустріч. Українська активність взагалі непокоїла Магду як полячку. Адже Клим, вже ось як два роки – коханець і, відверто кажучи, не байдужий їй чоловік, примкнув до тих, хто взяв собі за мету домагатися для українців самостійної держави. Магда бачила в цьому лише небезпеку: майбутнє утворення мало постати на території, розділеній між двома воюючими державами. Добре б так, але була обставина, котру діячі, з якими мав справу Кошовий, не хотіли враховувати – поляки так само претендували на відновлення власної національної держави. На Київ і все, що за ним, вони не претендували, та саме Східна Галичина в польські інтереси входила.
Магда розуміла всю ефемерність цих потуг як з українського, так і з польського боку. Бо галицькі поляки теж створили рух, подібний до українського. Сама вона принципово не збиралася брати участь у чомусь подібному, зайнявшись справами Товариства Червоного Хреста й опікуючись пораненими та їхніми родинами. Але вже не раз намагалася застерегти Кошового: про польські інтереси забувати не варто. Інакше розкол поглибиться, ворожнеча між двома спільнотами в одному окремо взятому місті лиш посилиться. Цим легко може скористатися як австрійська влада для закручування гайок, так і російська сторона – для послаблення противника у тилу.
– Не думав, що в нас будуть політичні диспути, – роздратовано кинув Клим одного разу.
– До біса політику! Про людей подумай! – парирувала Магда. – Ти хочеш, аби вони повернулися? Дивись, що робиться в Чернівцях! Знову голод, мародерство, масові розстріли й тиф! Ми пережили все це!
– Але йдеться про важливіші речі!
– Нема нічого важливішого зараз, крім як виграти війну! Росія слабка, хай і перемагає в окремих ситуаціях! Її так чи інакше роздавлять, і тоді вже можна буде говорити про якусь автономію.
– Не автономію, Магдо, як ти не розумієш!
Всякий раз це заходило в коло, і вона вирішила за краще поки не давити на болючі Климові мозолі. Це призвело до певного відсторонення: кожен поринув у свої справи, часом не маючи, що один одному сказати. Потім напруга спала, бо Кошовий від абстрактних політичних гасел перейшов до конкретних справ – виявлення українців серед полонених російських вояків та подальшого опікування ними.
Магда сприймала це так само, як свою діяльність у Червоному Хресті.
Гаразд, майже так само.
Докуривши, вона роздушила недопалок у прилаштованій на підвіконні порцеляновій попільниці й взялася варити каву.
У Магди Богданович були не зрозумілі їй самій стосунки з домашнім господарством.
Покійний чоловік ніколи не знав того, що вдалося з’ясувати про неї Климентію, коли той задався метою шукати Різника з Городоцької, вбивцю-маніяка, який різав бритвою повій та від руки якого загинула Климова наречена. До зустрічі з першим чоловіком вона, від народження – Магда-Ядвіга Костецька, жила в Чернівцях. Після того, як заможні батьки розорилися, з доброї волі пішла на утримання до багатого коханця. Як би цнотливо це не називалося, вона визнавала себе повією вищого класу, котра продає себе значно дорожче, ніж дівчата з вулиць та будинків розпусти. В її обов’язки входило, серед іншого, готувати й подавати, і саме через це Магді не подобалося куховарити – бажала робити це, коли й для кого схоче.
Тож коли змушена була терміново залишити Чернівці через раптову смерть благодійника, була задоволена відчуттям повної свободи попри необхідність переховуватися. З Богдановичем вона збиралася почати нове життя, й в ньому Магда не бачила місця стоянню біля плити. Начальник поліції мав прислугу, котра готувала, але деколи замовляв обіди в ресторанах, також у вільний час запрошуючи дружину на вечерю. Але самих Богдановичів запрошували куди частіше, і Магда відвикла від кухні, залишивши для себе хіба варіння й подавання Густаву кави чи заварювання чаю.
Перебравшись у «Жорж», вона отримала можливість їсти там же, у ресторані, під настрій посилаючи покоївку приносити сніданок, обід чи вечерю в апартаменти. Проте ресторанів та кав’ярень у її подальшому житті стало значно більше, тож про кухню Магда взагалі забула. Нагадала навички куховарства війна, бо обставини змусили саму себе обслуговувати. Іронія полягала в тому, що готувати Магда справді вміла, та коли виникла така потреба, зникли продукти, з яких можна було зробити хоча б щось пристойне. А потім Кошовий врятував її від росіян, викравши з боєм із «Жоржа», вони якось дуже природно, ніби до цього все йшло, стали парою, і хоч не хоч жінці довелося взяти на себе якщо не всі домашні турботи, то більшу їх частину.
На щастя, Климентій виявився не примхливим, та й зважав як на війну, так і на їхню обопільну зайнятість. Ранком звик до канапок із кавою, в обід завжди чимось перебивався в місті, а вечерею не переймався. Накриє – добре, не накриє – подбає про себе сам. Магду такий стан речей цілком влаштовував, і вона іноді навіть сама хотіла щось таке приготувати. Нагода випадала двічі, всякий раз – на Різдво. Не переймаючись питаннями віри аж так гостро й принципово, Кошовий відзначав із нею католицьке, а Магда нічого не мала проти святкування з ним православного Різдва Христового. Навпаки, під час війни взагалі мало свят, а тут вони мали відразу на два більше. Тож Магда старалася,
