Убивства за абеткою - Агата Крісті
– Їх було кілька, сер.
– Не могли б ви їх описати?
– Боюся, що ні, сер. Один із них – містер Джеффрі Парнелл. А ще там був молодий хлопець, Сем Бейкер, зі своєю молодою леді. Більше я не помітив нікого особливого.
– Шкода. Джеймсоне, цього досить.
– Так, сер.
Швейцар віддав честь і пішов.
– У нас є медичний висновок, – сказав полковник Андерсон.
– Послухаємо тепер чоловіка, що знайшов його.
Прийшов поліцейський і віддав честь.
– Сер, тут містер Еркюль Пуаро й ще один джентльмен.
Інспектор Кром насупився.
– Ну, добре, – сказав він. – Запросімо краще їх.
Розділ двадцять сьомий
Донкастерське вбивство
Я увійшов слідом за Пуаро і вловив кінець зауваження інспектора Крома.
Він і начальник поліції видавалися стурбованими і пригніченими.
Полковник Андерсон привітав нас кивком голови. – Радий, що ви прийшли, мсьє Пуаро, – чемно сказав він. Думаю, він здогадався, що зауваження Крома долетіло до наших вух. – Бачте, нам знову дали ляпаса.
– Ще одне вбивство Абеткаря?
– Так. Дуже зухвала робота. Чоловік нахилився і вдарив хлопця ножем у спину.
– Цього разу заколов?
– Так, він трохи змінює свої методи, правда? Удар по голові, удушення, тепер ось ніж. Універсальний диявол. Ось медичний висновок, якщо хочете глянути. – І підсунув папери до Пуаро. – Довідник «АВС» лежав на долівці, під ногами мертвого, – додав він.
– Труп опізнали? – запитав Пуаро.
– Так. Цього разу Абеткар припустився помилки, якщо це вас задовольнить. Померлого чоловіка звали Ерлсфілд – Джордж Ерлсфілд. Перукар за професією.
– Цікаво, – прокоментував Пуаро.
– Може, пропустили літеру, – припустив полковник.
Мій друг із сумнівом похитав головою.
– Прослухаймо наступного свідка? – запитав Кром. – Йому треба додому.
– Так, продовжуймо.
Увійшов джентльмен середніх років, який виразно скидався на жабу-лакея з «Аліси в Країні див». Він був дуже схвильований, і його голос аж дзвенів від емоцій.
– Це найбільш приголомшлива подія в моєму житті, – прохрипів він. – У мене слабке серце, сер, дуже слабке серце, для мене це могло закінчитися смертю.
– Ваше ім’я, будь ласка, – сказав інспектор.
– Даунз. Роджер Еммануель Даунз.
– Професія?
– Учитель у Гайфілдській школі для хлопчиків.
– Тепер, містере Даунз, розкажіть нам, що сталось.
– Джентльмени, можу коротко вам про це розповісти. Коли закінчився фільм, я піднявся зі свого місця. Місце зліва від мене було порожнім, але на наступному сидів чоловік, мабуть, він спав. Я не зміг пройти повз нього до виходу, оскільки його ноги стирчали в проході. Тож попросив його дозволити мені пройти. Та він не рухався, і я повторив своє прохання трохи голосніше. Він не реагував. Тоді я взяв його за плече, щоб розбудити. Але тіло осіло, і я зрозумів, що він або непритомний, або серйозно хворий. Я крикнув: «Цей джентльмен захворів. Приведіть швейцара». Прийшов швейцар. Коли я забрав руку з плеча цього чоловіка, то побачив, що вона мокра й червона… Джентльмени, можу вас запевнити – я був приголомшений! Всяке могло статись! Багато років я маю проблеми з серцем…
Полковник Андерсон дивився на містера Даунза з доволі цікавим виразом обличчя.
– Містере Даунз, можете вважати, що вам пощастило.
– Так, сер. Немає навіть серцебиття!
– Містере Даунз, ви не зовсім мене зрозуміли. Ви кажете, що сиділи за два місця?
– Насправді спочатку я сидів на сусідньому місці, поруч з убитим, але потім пересів, щоб бути за порожнім кріслом.
– Ви приблизно такого ж зросту й ваги, як і померлий, так, і у вас на шиї був вовняний шарф, так само як і на ньому?
– Я не розумію… – натягнуто почав містер Даунз.
– Кажу вам, чоловіче, – мовив полковник Андерсон, – ваша удача спіймала вас. Так чи інакше, коли вбивця йшов за вами, він заплутався. Він вибрав не ту спину. Містере Даунз, я з’їм свого капелюха, якщо цей ніж призначався не для вас!
Однак, хоча серце містера Даунза й витримало попередні випробування, воно не змогло витримати ще й цього. Він опустився на стілець і почервонів.
– Води, – зойкнув він. – Води…
Йому принесли склянку. Він сьорбнув, його обличчя знову набуло нормального кольору.
– Для мене? – сказав він. – Чому для мене?
– Схоже на те, – сказав Кром. – Власне, це єдине пояснення.
– Ви хочете сказати, що ця людина, цей виплодок пекла, ця кровожерна істота, переслідувала мене й чекала на можливість?
– Мушу сказати, що так воно й було.
– Але, о небеса, чому я? – обурився вчитель.
Інспектор Кром боровся зі спокусою відповісти: «А чому ні», але натомість він сказав:
– Боюся, що марно чекати від божевільного пояснення причин своїх учинків.
– Боже, благослови мою душу, – сказав містер Даунз, перейшовши на шепіт.
Він устав. Видавався дуже старим і приголомшеним.
– Джентльмени, якщо я вам більше не потрібний, піду додому. Я не дуже добре почуваюсь.
– Усе гаразд, містере Даунз. Я відправлю з вами констебля, щоб той пересвідчився, що все гаразд.
– О, ні, ні, дякую. Не потрібно.
– Можливо, потрібно, – хрипко сказав полковник Андерсон.
Його погляд ковзнув убік, непомітно ставлячи запитання інспектору. Останній так само непомітно кивнув.
Містер Даунз, тремтячи, вийшов.
– Добре, що він не здогадався, – сказав полковник Андерсон. – Тож їх буде кілька?
– Так, сер. Ваш інспектор Райс вжив заходів. За будинком спостерігатимуть.
– Гадаєте, – запитав Пуаро, – якщо Абеткар дізнається, що помилився, він спробує ще раз?
Андерсон кивнув.
– Це можливо, – сказав він. – Здається, він методичний хлопець, той Абеткар, і засмутиться, якщо щось піде не за сценарієм.
Пуаро задумливо кивнув.
– Хотілося б отримати опис цього хлопця, – роздратовано сказав полковник Андерсон. – Ми, як і раніше, блукаємо в темряві.
– Може, він і з’явиться, – сказав Пуаро.
– Ви так думаєте? Що ж, це можливо. До біса все це, хоч хтось має очі?
– Потерпіть трошки, – сказав Пуаро.
– Ви, здається, дуже впевнені, мсьє Пуаро. Чи є підстави для такого оптимізму?
– Так, полковнику Андерсон. Досі вбивця не помилявся. Значить, скоро він мусить зробити помилку.
– Якщо це все, то продовжуйте, – пирхнув головний констебль, але його перебили.
– Сер, тут містер Болл із «Чорного лебедя» з молодою жінкою, сер. Він стверджує, що знає те, що може вам допомогти.
– Приведіть їх. Приведіть їх. Нам потрібно щось корисне.
Містер Болл
