Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1 - Оксана Іванівна Думанська

А на острові кипіла робота: в комірчині сидів індус і наносив на скляні намистини тягучий розчин, винайдений Оскаром з риб'ячої луски, казеїну та вапняного молока; Беата нанизувала «перлини» на шовкові нитки, зав'язуючи після кожної вузлик, щоб низка добре влягалася на шийках парижанок; вітрильник двічі на тиждень курсував звиклим маршрутом — це Стасьо постачав шикарний товар до крамниці, де Збишек з Марилею (так звали кобіту з «мушкою») провадили жваву торгівлю.

Одного дня там з'явився Андре Турбійон, а на ранок Мариля не вийшла на роботу. Збишек здивовано зазирав у порожню касу...

Стасьо порадив не повідомляти Оскара про грабунок, бо ж самі взяли на роботу Марилю, повіривши кільком офіційним рекомендаціям, написаним на папері і ствердженим відомими торгівцями. Вони вирішили вистежити шахрайку через Турбійона. Не було й сумніву, що цей шанувальник жіночого тіла запав на високі груди і круті стегна звабливиці, яка навіть мускулистому Збишеку давала одкоша, застановивши: кохатися і мати спільний інтерес — смерть комерції.

...Нарешті консьєржка, подивована поведінкої елегантної мадам, яка винайняла цілий поверх та так і не замешкала, побачила її в супроводі пристойного месьє. За ними носій тягнув валізи.

— Повернулася з подорожі, — пояснила мадам привітній консьєржці, вимовляючи занадто правильно слова, в яких французи в поспіху ковтають закінчення.

— Не турбуйте нас кілька днів! — підморгнув месьє, видаючи цим істинного парижанина, невтолимого на любощі.

«Вуаля! — подумки промовила консьєржка. — Чи не за цією мадам з «мушкою» полює її «брат»? Тобто жандарм у цивільному...»

Турбійонові таки довелося вийти наступного дня у справах «Парі Матен», а Стасьо простежив його зворотний шлях і переконався: Андре знову пурхає над жінкою, бо зайшов до цукорні за солодощами, до винарні за шампанським, до квітникарки за орхідеями, а своїм автом помчав, ніби на перегонах.

Збишек нюхом вчував солодкий запах розплати.

— Захопимо Турбійона в заручники!

— Це дуже небезпечно, — навіть не дослухав до кінця Збишекового плану Стасьо. — Нам спочатку слід повернути гроші. Краще Турбійона шантажувати: вона нас обікрала — нехай поверне з відсотками, бо заявимо...

— Ти з глузду з'їхав! Навіть Андре знає, що ми не можемо заявити в поліцію! А як під нас почнуть копати?

Вирішили підстерегти Андре і викласти йому все по правді. Окрім, звичайно, оборудок з фальшивими перлами. Хай знає, хто його виціловує в алькові!

 арешті Ераст потішив Юрася: таємнича кобіта, яка виглядала на зниклу «графиню», замешкала за адресою: вулиця Сен-Женев'єв, 7.

Нишпорка не гаяв часу. Він прийшов до консьєржки з пакуночком тістечок — та не церемонилася, а зразу ж розгорнула й надкусила повітряну жоржинку збитих білків. Підсолодивши душу, сказала, що мадам виходить рідко, увечері, на вистави. Месьє Андре везе її на авті. Повертаються на світанку і відчиняють браму своїм ключем.

— То, певно, ваша сестра, — примружила очі хитра консьєржка. — Ви питалися минулого разу про «мушку». Так, на лівій щоці...

Юрась мав на руках усі офіційні папери на затримання злочинниці, жандарми в будь-яку хвилю могли прийти на допомогу, але від цього втрачався присмак пригоди, на яку він сподівався, вирушаючи до Парижа. І Юрась зважився на авантуру — він прийшов у притулок для бездомних у Токвілі, де, за словами Ераста, перебував жебрак, який вдавав здивачілого льорда Баскевіля та усім скаржився на старшу доньку Елеонору: дівчина відмовилася від батькових грошей і пішла працювати кравчинею в моднярську крамницю. Наглядач притулку повірив, що Юрась — нишпорка, найнятий для пошуку втіклого льорда, тому без проблем привів старого: умитого, підстриженого й поголеного.

— Месьє,— шанобливо звернувся Магдебурко, — ваша донька хоче вибачитися перед вами.

Старий замислився — продовжувати гру чи відмовитися від неї?

— Вона незабаром візьме шлюб. Хоче, щоб ви поблагословили її...

«Льорд» мовчав.

— Що мені передати вашій родині? Там за вами дуже сумують.

— Я згоден повернутися, — нарешті, затинаючись, сказав старий, розуміючи, що попереду на нього чекає веселіший спектакль. Інакше чого б це виник, як з пороху, цей увічливий молодик?

Ераст несамовито тішився, почувши Юрасів план.

Увечері Турбійон під'їхав на авті за своєю коханкою. Коли вони, напахчені й веселі, вийшли з брами, до них ступила з темряви жебрацька постать:

— Елеоноро, дитинко, чи пізнаєш свого батька?

Два соляні стовпи прикипіли до тротуару.

— Кес ке се?[54] — прошепотів Андре.

Мариля стенула плечима, не розліпивши уст. По-перше, вона була заскочена самою появою якогось дикого «батька»; по-друге, злякалася, що ось так — на рівному місці — втратить багатого покровителя; по-третє... Вона не встигла збагнути, що сховане за тим «по-третє», як