Нові коментарі
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою - Народні
Українські Книги Онлайн » Детективи » Замкнена кімната - Пер Валє

Замкнена кімната - Пер Валє

Читаємо онлайн Замкнена кімната - Пер Валє
таке, а надто як збиралося товариство за чаркою або їхні дружини запрошували когось на чашку кави.

Із поліцією вони зустрічалися щодня, але переважно з рядовими службовцями. Тому їм трохи лестило, що ними зацікавився комісар і навіть сам прийшов сюди.

Говіркіший із них витер рота зворотним боком долоні і сказав:

— Як не пам'ятати. На Бертсгатан, правда?

— Так.

— Хоч прізвище нічого мені не промовляє. Як його звали? Столь?

— Сверд.

— Нічого мені не промовляє. Ми прізвищами не цікавимось.

— Розумію.

— Та ще була неділя, а в неділю в нас повні руки роботи.

— А патрульного, якого я назвав, ви не пам'ятаєте? Кеннета Квастму?

— Ні. Мені до прізвищ байдуже. Але пам'ятаю, що лягавий там стояв, наглядав за нами.

— Це коли ви забирали тіло?

— Еге, коли забирали, — кивнув головою чоловік. — Ми ще вирішили, що він із грубошкірих.

— Цебто як?

— Є два типи лягавих. Такі, що їм вивертає кишки, й такі, що хоч би що. А той навіть носа не затуляв.

— Отже, він весь час стояв там?

— Ну так, я ж кажу. Мабуть, стежив, чи ми сумлінно виконуємо свою роботу.

Його товариш пирхнув і ковтнув пива.

— Ще одне запитання, останнє.

— Катайте.

— Коли ви підіймали тіло, то нічого під ним не помітили? Нічого там не лежало?

— А що там могло лежати?

— Скажімо, автоматичний пістолет або револьвер.

— Пістолет або револьвер? — водій фургона засміявся. — А чим вони відрізняються?

— У револьвері барабан рухомий і обертається, коли стріляєш із нього.

— Ага, це така пукавка, як у ковбоїв?

— Така самісінька. Але річ не в тім, мені-важливо знати, чи взагалі під трупом лежала якась зброя.

— Бачите, комісаре, той клієнт був не вельми свіжий.

— Як це?

— А так, пролежав близько двох місяців… Мартін Бек кивнув головою.

— Ми його підняли на поліетилен, і, поки я склеював краї, Арне змітав черв'яків з підлоги. Ми їх зсипаємо в торбину з якоюсь гидотою, від неї вони відразу скручуються.

— Так?

— І якби Арне трапилась пукавка, він напевне помітив би її. Правда?

Арне кивнув головою і знову пирхнув, але захлинувся пивом і закашлявся.

— Певне, що помітив би, — сказав він.

— Отже, там нічого не було?

— Нічогісінько. Крім того, в кімнаті стояв поліцай і не зводив з нас погляду. Він, до речі, залишився ще, коли ми поклали клієнта в цинковий ящик і пішли. Правда, Арне?

— Як по писаному, — відповів той.

— Ви твердо певні цього?

— Проклят буду. Під тим клієнтом не було нічого, крім добірних ціномія мортуорум.

— А це що таке?

— Трупні черв'яки.

— Отже, ви певні цього?

— Щоб я з цього місця не зійшов.

— Дякую вам, — сказав Мартін Бек. І пішов.

Після цього чоловіки в комбінезонах перемовилися ще кількома словами.

— Добре ти йому втер носа, — сказав Арне.

— Чим?

— Своєю грекою. А то ті тузи гадають, що решта всі тільки й здатні на те, щоб возити затхлих мертвяків.

Задзвонив телефон. Арне взяв трубку, щось буркнув і поклав її назад.

— Бісова душа, — вилаявся він. — Знов вішальник.

— Що вдієш, — зітхнув його колега. — Таке життя.

— Я найдужче не люблю вішальників. А що ти торочиш про життя?

— Пусте. Сідай, треба їхати.

Тепер Мартінові Беку здавалося, що він знає майже все, що можна було дізнатися про ту дивну смерть на Бергсгатан. Принаймні з'ясував докладно, що вже зробила поліція. Залишалася ще одна важлива справа — знайти висновок балістичної експертизи, якщо її взагалі зроблено.

Про самого Сверда він і досі знав дуже мало, хоч дещо встиг зробити, щоб зібрати про нього відомості.

Та бурхлива середа для Мартіна Бека була відносно вбога на події. Він нічого не. чув про банкових грабіжників і про невдачу спецгрупи. У вівторок, після огляду квартири Сверда, він зайшов спершу до кримінальної поліції на Кунгсгольмсгатан, але там усі були заморочені своїми справами, ніхто не мав часу на нього. Потім він подався в управління поліції. І відразу почув поголоски, які спершу здалися йому смішними. Але, добре зваживши їх, він засмутився.

Здається, його хочуть підвищити.

На яку посаду?

Начальника управління? Члена колегії? А може, заступника начальника управління з питань побуту й гігієни?

Байдуже, яке це має значення. Мабуть, просто порожня балаканина, висмоктані з пальця коридорні плітки.

Комісаром поліції він став не так давно, 1967 року, отож не було ніяких підстав знов підвищувати його. Принаймні не раніше, як через чотири-п'ять років. Це зрозуміло не тільки йому, адже кожен працівник державної установи добре ознайомлений зі шкалою ставок та порядком пересування по службовій драбині, і кожен ревниво зважує свої та чужі шанси.

Звідки ж тоді взялися ці чутки?

Повинні бути для цього якісь причини. Але які?

Подумавши, Мартін Бек вирішив, що може бути тільки двоє пояснень — або те, або те.

Перше: його хочуть зіпхнути з посади керівника групи розслідування вбивств, так хочуть, що ладні підштовхнути вгору по бюрократичній драбині, — адже це був найкращий спосіб спекатися небажаних або надто вже нездарних службовців. А проте в це важко повірити. Звичайно, в центральному управлінні поліції він має ворогів, та навряд чи вони вважають його небезпечним. До того ж на його місце належало тоді призначити Кольберга, що, з погляду вищого начальства, було б не кращим варіантом.

Тому залишалася друга причина, на жаль, багато принизливіша і для нього самого, і для керівництва.

П'ятнадцять місяців тому Мартін Бек мало не попрощався з життям. Він був єдиний у сучасній історії шведської поліції вищий службовець, що дістав кулю від так званого злочинця. Це були сенсаційна подія, і поведінку Мартіна Бека цілком незаслужено змальовували як героїзм. Із зрозумілих причин поліції дуже бракувало героїв, тому й заслуги Мартіна Бека в тій драмі, яка, проте, закінчилася більш-менш щасливо, надмірно перебільшували.

Отже, тепер поліція мала свого героя. А як же його відзначити? Медаль він уже отримав раніше, залишалося хіба що підвищити його на службі.

Сам Мартін Бек мав доволі часу, щоб як слід обміркувати події того злощасного дня у квітні 1971 року, і давно вже переконався, що вів себе хибно не тільки з морального, але й професійного погляду. І він був свідомий того, що такого самого висновку дійшло раніше за нього багато його колег.

Він дістав кулю з дурного розуму.

І ось тепер за такі заслуги його хочуть призначити на вищу й відповідальнішу посаду.

Мартін Бек думав про це цілий вечір у вівторок, та коли другого ранку опинився в своєму кабінеті на Вестберзі, то відразу ж заглибився у справу Сверда. Сидячи самотою біля свого

Відгуки про книгу Замкнена кімната - Пер Валє (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: