Замкнена кімната - Пер Валє

Та найгірше було самому собаці. З хірургічного відділення ветеринарного інституту повідомили, що, хоч кулю пощастило витягти, ще хтозна, чи не доведеться усмертити собаку, бо можливе зараження. Щоправда, писали ветеринарні лікарі у своєму висновку, Бой молодий, дужий пес, і загальний стан у нього задовільний.

Тим, хто знав їхню термінологію, це не давало великої надії.

Ренн сидів з чималим пластиром на лобі і з двома синцями, які ще дужче відтіняли його червоний від природи ніс.

Гунвальдові Ларсону, власне, треба було б лишитися вдома, бо навряд чи він міг щось робити з міцно забинтованими правою рукою і правим коліном. А крім того, на голові в нього була велика ґуля.

Кольберг був у кращому фізичному стані, в нього тільки дуже боліла голова, що він пояснював нездоровим повітрям на полі бою. Спеціальне лікування — коньяк, аспірин і пестощі дружини, яка постаралась йому догодити, — лише трохи зменшило той біль.

Оскільки ворог не брав участі в бою, його втрати були незначні. Щоправда, у квартирі конфіскували деякі речі, але навіть Бульдозер Ульсон не зважився б твердити, що втрата згортка туалетного паперу, коробки ганчірок, двох банок брусничного соку та купи брудної білизни могли засмутити Мальмстрема й Мурена чи якось перешкодити їхнім намірам.

За дві хвилини перед дев'ятою до кабінету влетів сам Бульдозер Ульсон. Від ранку він уже встиг побути на двох важливих нарадах в управлінні поліції та у відділі боротьби з шахрайством — і був сповнений бойового запалу.

— Доброго ранку, хлопці, доброго ранку, — ласкаво привітався він. — Як почуваєте себе?

Сьогодні хлопці дужче, ніж будь-коли, відчували свої поважні роки, тому Бульдозер Ульсон не дочекався відповіді.

— Учора Рус зробив спритний хід, — повів далі він, — але нам нема чого хнюпитись. Можна сказати, ми втратили пішака чи двох і збилися з темпу.

— Мені здається, що то був швидше дитячий мат, — зауважив Кольберг, який любив грати в шахи.

— Але тепер наш хід, — сказав Бульдозер. — Давайте сюди Маурітсона, ми його трохи потрусимо! Він тримає дещо в запасі. І боїться, панове! Знає, що тепер Мальмстрем і Мурен йому не подарують. Звільнити його тепер — це означає зробити йому ведмежу послугу. І він це розуміє.

Ренн, Кольберг і Гунвальд Ларсон дивилися почервонілими очима на свого керівника. Їх аж ніяк не втішила думка, що доведеться знов діяти за указівками Маурітсона.

Бульдозер приглянувся до них трохи пильніше. Навіть у нього очі були червоні й повіки підпухлі.

— Знаєте, хлопці, про що я подумав цієї ночі? — спитав він. — Чи не краще було б надалі використовувати для таких операцій, як учорашня, свіжіші й молодші сили? Як ви гадаєте? — Він трохи помовчав, тоді додав — А то виходить не дуже приємне видовище, коли літні, солідні чоловіки з досить високим службовим становищем бігають, стріляють і таке інше.

Гунвальд Ларсон тяжко зітхнув і якось осів, ніби йому вгородили ніж у спину.

«А й справді, — подумав Кольберг, — у його словах є сенс».

Але за мить обурився.

«Літні? Солідні? Що він плеще?»

Ренн щось промурмотів.

— Що ти кажеш, Ейнаре? — ласкаво спитав Бульдозер.

— Ні, я тільки хотів сказати, що то не ми стріляли.

— Можливо, — погодився Бульдозер. — Можливо. Ну, годі вже про це. Давайте сюди Маурітсона!

Маурітсон ночував у камері, щоправда, з більшим комфортом, ніж звичайні арештанти. Йому дали окрему катеринку, навіть ковдру, а начальник варти запропонував йому склянку води.

Це цілком влаштовувало Маурітсона, і, за словами того ж таки начальника варти, він спав спокійно, хоч увечері був стурбований і вражений, коли дізнався, що Мальмстрем і Мурен не були присутні під час свого арешту.

Криміналістичне обстеження квартири показало, що вони залишили її зовсім недавно. Виявлено безліч відбитків їхніх пальців на різних речах, а на. одній банці з брусничним соком залишились сліди великого і вказівного пальця правої руки Маурітсона.

— Ви розумієте, що це означає? — інквізиторським тоном спитав Бульдозер.

— Що Маурітсона виказала банка з соком, — сказав Гунвальд Ларсон.

— От-от, саме так, — радісно підхопив Бульдозер. — Він просто спіймався. Ніякий суд не причепиться. Але я не це мав на думці.

— А що?

— А те, що Маурітсон казав нам правду і, мабуть, зможе ще щось додати.

— Так, про Мальмстрема й Мурена.

— А це те, що нас тепер найбільше цікавить, чи як по-вашому?

І ось Маурітсон знов опинився серед них — лагідний, скромний, приємний на вигляд чоловік.

— Отак, любий мій пане Маурітсон, — ласкавим голосом сказав Бульдозер. — Не вийшло те, на що ми з вами сподівалися.

Маурітсон похитав головою.

— Я просто з дива не сходжу, — сказав він. — Може, в них є якесь шосте чуття?

— Шосте чуття, — мрійливо сказав Бульдозер. — Інколи й справді починаєш вірити в шосте чуття. Якщо тільки Рус…

— Який Рус?

— Байдуже, пане Маурітсон, байдуже. Це я сам до себе балакаю. Але мене турбує інше. У нас із вами не зовсім сходиться баланс. Я зробив вам велику послугу, а ви ще й досі не поквиталися за неї.

Маурітсон задумався.

— Отже, це має означати, що я ще не вільний? — спитав нарешті він.

— Гм, як вам сказати. І так, і ні. Адже продаж наркотиків, хоч як крути, — немалий злочин. І якби дійшлося до суду, ви б схопили… — Він замовк і почав рахувати на пальцях. — Так, місяців вісім, принаймні не менше як шість.

Маурітсон спокійно дивився на нього.

— Аз другого боку, — пожвавішав Бульдозер, — я пообіцяв вам відпустити цього разу гріхи з тією умовою, що й сам матиму щось від вас.

Бульдозер випростався, плеснув долонями перед носом у Маурітсона і сказав навпростець:

— Іншими словами, коли ти зараз не витрусиш усе, що тобі відомо про Мальмстрема й Мурена, ми заарештуємо тебе як їхнього спільника. У квартирі виявлені відбитки твоїх пальців. А потім знов передамо тебе Якобсонові, а крім того, доглянемо, щоб перед тим тебе добре відшмагали.

Гунвальд Ларсон схвально глянув на свого шефа і сказав:

— Я особисто залюбки…

Він зробив значущу паузу, та Маурітсон навіть оком не змигнув.

— Гаразд, — сказав він. — Я маю ще дещо, ви спіймаєте не тільки Мальмстрема й Мурена, а й інших!

Бульдозер засяяв.

— Це вже цікавіше, пане Маурітсон. І що ж ви хочете нам запропонувати?

Маурітсон позирнув на Гунвальда Ларсона і сказав:

— Простісіньку справу, таку, що й кошеня з нею впорається.

— Кошеня?

— Так, і тоді вже не скидайте на мене вину, коли знов дасте маху..

— Ну що ви, любий пане Маурітсон, навіщо так гостро.