Замкнена кімната - Пер Валє

— От-от, — погодився Бульдозер. — Так воно й буде. Тоді заходжу до квартири я і оголошую, що вони заарештовані. Чудово. Все запам'ятали? Тепер, здається, всі варіанти вичерпані.

Якийсь час панувала мовчанка, потім Цакрісон промурмотів:

— Альтернатива п'ята: гангстери відчиняють двері, косять з автоматів нас усіх і собаку також, а потім ушиваються.

— Ну й бевзь, — сказав Гунвальд Ларсон. — По-перше, Мальмстрема й Мурена вже не раз ловили, і вони ніколи не стріляли. По-друге, їх же тільки двоє, а біля дверей стоятиме шестеро нас і один собака, та ще десять чоловік на сходах, двадцять на вулиці і один прокурор на горищі чи де там він думає прилаштуватися.

Цакрісон знітився, але все ж таки недовірливо буркнув:

— Ніколи не можна бути певним.

— А мені їхати; з вами? — спитав технік-калькулятор.

— Ні, — відповів Бульдозер. — Там тобі нічого робити.

— Яка з тебе користь без твоєї машини, — сказав Кольберг.

— Можна викликати кран і підняти його машину на п'ятий поверх, — запропонував Гунвальд Ларсон.

— Розташування квартири, вхід до неї і вихід вам відомі, — почав підсумовувати Бульдозер. — Уже три години, як за будинком установлено таємний нагляд. За цей час, як і слід було сподіватись, нічого не сталося. Мальмстрем і Мурен і гадки не мають, що на них чекає. Ми готові, панове. — Він витяг з нагрудної кишені старовинного срібного годинника, клацнув покришкою і додав: — Через тридцять хвилин наступ.

— А як вони спробують утекти через вікно… — почав Цакрісон.

— Хай пробують, — перебив його Гунвальд Ларсон. — Квартира, як тобі відомо, міститься на п'ятому поверсі, і пожежної драбини немає.

— А то була б шоста альтернатива, — все-таки докінчив Цакрісон.

Бульдозер звернувся до Маурітсона, який байдуже прислухався до їхнього обговорення:

— Гадаю, ви навряд чи захочете їхати з нами, пане Маурітсон? Чи, може, бажаєте зустрітися зі своїми друзями?

Маурітсон ледь здригнувся чи просто здвигнув плечима.

— Тоді я пропоную вам спокійно посидіти десь у цьому будинку, поки ми впораємося. Ви людина ділова, і я по: своєму також, отже, ви розумієте мене. Коли виявиться, що ви нас ошукали, то доведеться переглянути нашу умову.

Маурітсон кивнув головою.

— Гаразд, — мовив він. — Але я знаю, що вони там.

— Ох і негідник же цей Маурітсон, — сказав Гунвальд Ларсон, ні до кого не звертаючись.

Кольберг і Ренн востаннє оглянули план квартири, який вони накреслили за Маурітсоновим описом. Потім Кульберг згорнув аркушик, сховав його до кишені і сказав:

— Ну що ж, їдьмо вже. Тоді озвався Маурітсон:

— Хочу вас по-дружньому попередити, що Мальмстрем і Мурен — небезпечніші люди, ніж ви гадаєте. Вони неодмінно спробують прорватися. Тож дарма не ризикуйте.

— Ні, не будемо, — сказав Кольберг.

А Гунвальд Ларсон сердито глянув на Маурітсона й додав:.

— Зрозуміло, пан Маурітсон волів би, щоб ми вколошкали його приятелів, тоді йому не треба було б ціле життя тремтіти за власну, шкуру.

— Я тільки хотів попередити, — заперечив Маурітсон. — Чого ти сердишся?

— Не пащекуй, стерво, — буркнув Гунвальд Ларсон. Він не любив виявів панібратства від тих людей, яких зневажав, чи те був виказувач, чи якесь високе начальство.

— Все ясно, — нетерпляче сказав Бульдозер. — Тепер до діла. Їдьмо.

У будинку на Данвікскліпан усе відповідало описові Маурітсона, навіть висіла на дверях табличка з прізвищем «С. Андерсон», як він і казав.

Обабіч тих дверей, притулившись до стіни, стали Гунвальд Ларсон і Ренн з пістолетами в руках — у Ларсона був його власний «сміт-і-вессон 38 мастер», а в Ренна — звичайний «вальтер», калібр 7,65. Просто перед дверима стояв Кольберг, а за ним на сходах. повно людей: Цакрісон, експерт по гранатах із сльозоточивим газом, провідник із собакою, два інспектори та ще кілька звичайних поліцаїв з автоматами і в панцирних Ясилетах.

Бульдозер Ульсон, мабуть, сидів у ліфті.

«У світі забагато зброї», — подумав Кольберг, стежачи за секундною стрілкою на годиннику Гунвальда Ларсона.

Сам він був неозброєний.

Ще тридцять чотири секунди.

Гунвальд Ларсон мав дуже дорогий годинник, що завжди точно показував час.

Кольберг не відчував страху. Надто довго він працював у поліції, щоб боятися таких людей, як Мальмстрем і Мурен.

Цікаво, про що вони думають там усередині зі своїм арсеналом зброї, складом трусів та горами паштету й російського кав'яру?

Шістнадцять секунд.

Котрийсь із них, мабуть Мурен, любить добре попоїсти, коли вірити Маурітсонові. Він розумів його, бо й сам страшенно любив смачну їжу.

Вісім секунд.

Що станеться з усіма тими ласощами, коли Мальмстрема й Мурена закують у наручники й заберуть до в'язниці?

Може, Мурен відступить їх дешево йому? Чи це слід вважати скуповуванням краденого?

Дві секунди.

Російський кав'яр, а особливо той, що в коробках із золотавою накривкою…

Одна секунда.

Пора.

Він почав натискати правим вказівним пальцем на дзвоник.

Короткий дзвінок, довгий, пауза, короткий, короткий, короткий, короткий, пауза, довгий, короткий.

Усі напружено чекали.

Хтось голосно зітхнув.

Хтось рипнув черевиком.

Цакрісон примудрився брязнути пістолетом.

«От чортів брязкун!» — вилаявся про себе Кольберг.

Чи є таке слово?

У нього забурчало в животі, мабуть, тому, що він думав про кав'яр.

Щось ніби рефлекс у собак Павлова.

За дверима — цілковита тиша.

Минуло дві хвилини? а ніхто не відчиняв..

Згідно з планом належало почекати ще десять хвилин, тоді подзвонити вдруге.

Кольберг підняв руку, показуючи людям на сходах, щоб вони тим часом відступили.

Тепер видно було тільки Цакрісона, собаку, його провідника і експерта по газові. Троє перших піднялися сходами вище, а останній спустився трохи нижче.

Ренн і Гунвальд Ларсон лишилися біля дверей.

Кольберг знав план до найменших подробиць, але так само знав, що Гунвальд Ларсон і в думці не покладає дотримуватись того плану.

Тому він відступив трохи вбік.

Гунвальд Ларсон також посунувся, опинився навпроти дверей і зміряв їх поглядом. Нічого, можна виважити.

«У Гунвальда Ларсона манія виважувати двері», — подумав Кольберг. Щоправда, йому майже завжди щастило в цьому, але Кольберг у принципі був проти такого заходу, тому й тепер похитав головою, всім своїм обличчям виявляючи незгоду.

Але, звичайно, Гунвальд Ларсон не звернув на нього уваги. Він відступив до стіни і вперся в неї правим плечем.

Ренн приготувався допомагати йому.

Гунвальд Ларсон ледь пригнувся, виставивши ліве плече, — живий таран сто вісім кілограмів завважки і сто дев'яносто два сантиметри заввишки.

Певне, коли вже до такого дійшлося, Кольберг також налаштувався допомагати.

Того, що сталося далі, ніхто не міг передбачити.

Гунвальд Ларсон з усієї сили штовхнув двері, і вони подалися так легко, ніби їх зовсім не було.

Не зустрівши ніякого опору, він улетів до кімнати, мов повалений