Сліди на тротуарі - Віталій Петлювань

От на цьому поки що й кінчається коротка історія про Васю-«сонечко» та капітана Миколу Данилевича, яка почалася з телефонного дзвінка.

Дуже своєчасним виявився той дзвінок!

— Показуйте, що вас тут налякало.

За сарай біля гаража техдопомоги на вулиці Володарського протоптано стежку, і там, під парканом, лежить чиєсь закривавлене пальто.

Зробили кілька знімків, щоб зберегти для слідства обстановку злочину. Потім підполковник Бородін виніс пальто і почав його оглядати. Це було чоловіче пальто 52-го розміру, майже нове, драпове, з смушковим коміром.

Кому ж воно могло належати і як сюди потрапило?

Забравши знахідку, підполковник Бородін і старший лейтенант Гриненко поверталися на роботу, маючи дуже скупі дані для початку слідства.

— Я думаю, товаришу підполковник, що це пальто належить жертві чиєїсь необережної їзди. Хтось із шоферів збив людину…

Підполковник ніколи відразу не вдовольнився однією, хоч і старанно продуманою версією, він сперечався, ставив нові й нові запитання, і внаслідок цього народжувалося кілька ймовірних припущень. Це примушувало оперативних працівників більше і глибше думати.

От і тепер Бородін не поспішав згоджуватися з Гриненком.

— Кишені в пальті порожні — на це ви звернули увагу? Можливо, людину пограбували…

— Тоді б і пальто забрали, товаришу підполковник.

— Припустімо, побоялися… Гроші, як кажуть, не пахнуть, а пальто — це ж дуже вигідний орієнтир для собаки-шукача.

Гриненко й сам, висловлюючи своє припущення, відчував, що воно побудоване на піску. Але йому не хотілося думати про умисний злочин. За останні роки таких випадків значно поменшало.

В Управлінні їх чекала ще одна новина. Черговий карного розшуку доповів підполковникові Бородіну, що кілька хвилин тому в одному з урвищ на схилах Дніпра курсанти знайшли труп чоловіка.

«А може, пальто в гаражі на вулиці Володарського і труп, знайдений у зовсім іншому кінці міста, мають відношення до одного й того ж злочину?»

Підполковник Бородін з Гриненком виїхали в район Першотравневого саду.

Двоє інших працівників карного розшуку вже чекали їх там. Вони доповіли підполковникові все, що встигли з'ясувати. Труп невідомого лежить у вузькому проваллі поблизу шосейної дороги. На дорозі зберігся слід легкової автомашини «Победа». Труп привезено сюди і скинуто, очевидно, ще вночі, бо він притрушений тоненьким шаром снігу, якого вдень не було.

Злочинець вибрав досить глухе місце, і, якби не курсанти, навряд чи хто наткнувся б скоро на труп… З одного боку урвища піднімаються густі яруси парку, а з другого до самої набережної спускаються чагарники, вкриті сніговими запонами.

Після того як усе було зафіксовано на фотоплівці, оглянули кишені вбитого. Ось його бумажник. У ньому гроші: близько шестисот карбованців. В окремому відділенні загорнутий у папірець золотий перстень. Тут же документи: паспорт, військовий квиток, різні довідки на ім'я Сергія Коростильова. На паспорті нема київської прописки. Але зате серед папірців є квитанція про сплату за електроенергію в Києві.

— Дивне вбивство, — вголос роздумував підполковник Бородін. — Костюм, гроші, навіть золотий перстень — усе на місці. Отже, злочин вчинено не з метою пограбування.

На людині нема пальта, але підполковник Бородін, як і його колеги, чомусь твердо переконаний: пальто, знайдене на вулиці Володарського, належить Коростильову. Отже, і пальто злочинцеві не знадобилося. Але чому пальто не залишили тут, а повезли в гараж техдопомоги?

— Беріть машину і їдьте на цю адресу, — передав підполковник Гриненкові квитанцію «Київенерго». — Ось паспорт загиблого. З'ясуйте, хто там живе і яке відношення має до загиблого.

… Старшого лейтенанта Гриненка зустріла літня жінка — хазяйка квартири.

— Чи можу я побачити Сергія Коростильова? — запитав Гриненко, — він у вас, здається, проживає?

— У мене, у мене. Але Коростильова, на жаль, нема. З учорашнього дня нема. Загуляв…

— Он як! А де ж він міг загуляти?

— Місто велике. Знайомих у нього багато.

На прохання Гриненка жінка уточнила: Сергій Коростильов учора, тобто в неділю, зібрався на товкучку. Взяв валянки і, навіть не поснідавши, пішов.

— Малі вони на нього. От і вирішив продати. А це, видно, могорич запиває…

— Ось що, громадянко. Нам неодмінно треба знати, до кого міг піти Коростильов. Справа в тому, в тому… що його вбито.

Жінка зойкнула з несподіванки і поточилася. Гриненко довів її до стільця й почав заспокоювати.

— Хто ж його? Де він, сердешний? — запитувала вона і, не чекаючи відповіді, знову запитувала: — Кому він яке лихо заподіяв?

Гриненко сказав, що це саме і він, представник міліції, хоче з'ясувати.

Вбивцю треба знайти і покарати. А для цього необхідно встановити, де бував Сергій Коростильов, з ким він товаришував.

Жінка ніяк не могла пригадати жодного прізвища, жодної адреси.

Гриненко розповідав, де знайдено труп, про пальто.

Почувши, що мова йде про вулицю Володарського, жінка раптом згадала:

— Ага, справді, на Володарській він бував. Там у нього давні знайомі є. Прізвища не пам'ятаю, але знаю, що вона двірничкою працює, а чоловік — вахтером. Це недалеко від площі Перемоги, — і вона назвала навіть номер будинку.

Ось знову вулиця Володарського. Гриненко заходить у просторий двір. У глибині його видно ще один під'їзд і за ним друге, трохи менше подвір'я.

Гриненко потрапляє у напівтемний коридор. Праворуч низенькі двері, оббиті клейонкою. Десь за ящиками, складеними у кутку коридора, скавучить пес.

Двірничка чомусь не відразу