— Він нічого не розуміє, Савичу. І я разом із ним, коли це почув.
— Що почули, Андрію?
— Про слину. То була людська слина. Горло шматувала або людина, або… Думаю, всіх інших — так само вона… Він… Воно…
Сказав.
Хоч і не стало на душі легше.
3
Коли повернулися назад до хати, Люба саме збиралася.
Хоч Левченко з Нещеретом принесли з вулиці напругу, в кімнаті теж було не без цього. Схоже, Поліна Стефанівна вирішила скористатися моментом й провести з дівчиною виховну бесіду. Напевне намагалася навчити її, як поводити себе, аби предмет дівочих зітхань не вернув носа.
Андрій мав усі підстави для подібних підозр: сам вислуховував повчальні лекції про те, як важливо в непростий воєнний час триматися купи молодим та здоровим людям, юнакам і дівчатам. Важко всім, але жінкам особливо — жаліти їх треба. І не просто так, як воїн на привалі: нашкодив та пішов уперед, на Захід. Тут, у тилу, кожен мужчина цінується. А якщо разом триматися — ще краще, не всякому пощастить. Поки Стефанівна не переходила на особистості, Левченко кивав та відбивався загальними фразами. Та щойно бібліотекарка згадувала Любаню–медсестру, Андрій різко присікав спроби сватання.
Не те, щоб йому не подобалася Люба. Навпаки, за інших обставин він радо пішов би назустріч та спробував, чим чорт не жартує, створити сім'ю. Бо рвався на фронт, але здається, питання вирішене. Віднині його передова — селище Сатанів на Поділлі. В тилу теж своя війна й можуть убити будь–якої миті. Але жінкам важливіше те, що обранець уже воювати не піде. Вдовами передчасно вони не стануть — ну, хочеться їм так думати. Люба — не виняток. Та була одна обставина, з якою він мусив рахуватися. Пояснити це не міг навіть квартирній хазяйці, якій довіряв, вважаючи надійною людиною. Й складно, майже неможливо було відкрити другу, потаємну натуру не лише Любі — будь–якій іншій дівчині, котра може трапиться на його шляху…
— Куди так рано? — запитав Нещерет, і Андрій оцінив витримку лікаря: навіть сутінковий згусток не сховав виразу його обличчя після почутого.
— Піду. Заговорила я Стефанівну зовсім. Завтра на роботу вставати.
Накинувши легенький плащик та накривши волосся простенькою хусткою, Люба натягнуто посміхнулася Левченкові, даючи зрозуміти: говорить саме до нього:
— Жаль, не вдалося толком побути. Все справи чоловічі. Для нас, бабів, часу не знаходиться.
— А ми саме збиралися. Поговорити, чаю…
— Якось потім, товаришу міліціонер, — Люба обдарувала його сумною посмішкою. — Тепер уже до нас заходьте. Не все ж мені бігати. Звиняйте, що ось так увірвалися.
Ситуація надто стрімко ставала ідіотичною, розкручуючись до глухого кута. Левченко бачив неприховану образу на дівочому лиці — і нічого не міг із собою зробити. Олії у вогонь підливала Стефанівна самим своїм виглядом: стояла біля столу, стиснувши губи в пряму лінію та висловлюючи тим самим німий докір.
— Люба… Ну, якось неправильно… Хоч проведу…
— Не варто, Андрію. Займайтеся своїми справами. Ще побачимось, Сатанів не аж такий великий.
Перш, ніж Левченко придумав відповідь, Люба махнула худенькою рукою й вийшла. Не стрималася — сильніше, ніж слід, грюкнула дверима. Звук дав сигнал — Андрієві урвалося:
— Ну, Стефанівно, от як це розуміти! Ми скільки разів говорили з вами! Їй–Богу, ніхто не просить вас влаштовувати моє особисте життя!
— Не в коня корм! — огризнулася хазяйка. — Це замість подяки мені, Андрію? Не думала я, ох, не думала, що ви солдафон! Бачила всяких, але такого! Дівчину б пожаліли!
— Самі пожалійте її, Поліно Стефанівно, самі! — розійшовся Андрій. — Ось Антон Савич, старший чоловік, збрехати не дасть: ви ж буквально в койку її до мене кладете!
— І вам не соромно отак говорити при сторонніх? Про мене?
— Антон Савич — людина не чужа, раз ви всіх втравили в цю аферу зі сватанням! Хто вас просив, от хто? Тільки не кажіть, що Любина ініціатива!
— Якраз Любина! Дівчина боїться, не знає, як до вас підступитися! Ви вовком дивитесь! Треба ж бути сліпим солдафоном, аби не помічати нічого! Далі носа не бачити! Тьфу на вас, як ви набридли, як замучили!
Нещерет кахикнув, привертаючи до себе увагу.
— Так–так, шановні! Товариші! Громадяни! Як кажуть боксери — брек! Поліно, ви, справді…
— Що — справді?
— Захопилися дуже. Не треба. І моя провина тут є. Андрію, це я Любу привів. Точніше… даруйте, ми домовилися з Поліною Стефанівною. Щось на зразок побачення, звести вас… Вибачте, невдала ідея. Мусив передбачити… Піддався, хотілося зробити щось хороше… Визнаю помилку, визнаю. Більше не повториться.
— До чого тут помилки! — Левченко вже не знаходив сил стримуватися. –Не час! Не ті часи! Тьфу, зовсім заплутався, заговорився! Коротше кажучи, я вас обох дуже прошу — не треба таких зведень! Узагалі нічого не треба! Савичу, тим більше зараз, ви ж розумієте, про що я…
— Андрію, ви праві, — Нещерет говорив твердо, впевнено, і в голосі з'явилися нотки, котрі змусили принишкнути навіть неабияк розгнівану Поліну Стефанівну. — Обставини помінялися. Я цього не знав, ніхто з нас уявити не міг…
Наштовхнувшись на погляд Левченка, він замовк. Все довкола почало змішуватися, ставати з ніг на голову.
— Велике прохання, товариство. Одне, але — величезне. Будь ласка, давайте я сам розберуся зі своїм особистим життям. Віднині й надалі за моєю спиною й без моєї участі ви мене ні з ким не знайомите, не зводите, заочно не жените. Згода?
— Ви грубо говорите, Андрію, — докірливо зауважила Поліна Стефанівна.
— Навпаки, я за своє життя стільки не вибачався, скільки цими днями перед вами, — відрубав він. — Готовий ще раз просити пробачення, аби це допомогло нам погодити раз і назавжди: даєте мені спокій в усьому, що стосується так званих амурних питань. Годиться?
Хазяйка зітхнула й зробила для себе висновок:
— Не любите ви нікого, Андрію Левченко.
— Ви помиляєтесь, та зараз не про те…
— А про що? — раптом літня жінка зрозуміла — таки сталася якась подія, здатна стривожити незворушного, часом іронічного лікаря Нещерета. — Слухайте, я тільки тепер звернула увагу… Антоне Савичу, Андрію, ви чогось не договорюєте.
— Навряд чи вас заспокоїть, якщо я розкажу те, про що вже знає лікар, — мовив Левченко. — Єдине: треба бути обережнішим, поки нема пояснення… гм… деяким явищам природи. Ось чому Любу ви дарма
