Чорна зоря - Еміл Вахек

— Я вам цього не казав, — відповів розгублено Трампус. — І навіть якби це був він, то він все одно не міг бути. Розумієте?

— Трохи розумію… Сказати вам, як я це собі уявляю?

Трампус стенув плечима.

— Отже, як на мій дурний розум, — вів детектив, — Соумар домовився з пані Салачовою. Так, пане, я гадаю, що між ними була домовленість. Якби це було не так, то я підозрював би, що він сюди вдерся, як грабіжник. Але оскільки я його не можу підозрювати, а тільки здогадуюся, що це був він, то гадаю, що він з мадам у таємній грі, допомагає їй. Та чого я ніяк не втямлю, то це те, чому вона з усім так криється перед нами. Пане Трампус, задумайтесь іще ось над чим. Артистку привозять до Праги. Куди вона велить везти її? Не додому, а до нього в санаторій! Отже, висновок: він, напевно, — її захисник.

Трампус захоплено дивився на Коста. Це був не тільки взірцевий Клубічків учень, це був ще й кмітливий чоловік. Мислитель. Сам Трампус трохи складніше уявляв собі цю справу. Він гадав: дізнавшись, що лікар Пулпан приспав Ліду, Соумар прийшов до вілли виконати завдання артистки. Треба поговорити з Соумаром, вирішив Трампус. Подивився на годинник. Пів на восьму. Він, мабуть, уже виспався. І саме в цю мить прибігла захекана Трекова.

— Ходила дивитися до нашої поштової скриньки. Найшла там, окрім іншого, оце. — Жінка подала Костові телеграму на його ім'я.

Розклеївши і прочитавши телеграму, детектив, зчудований, простяг її Трампусові. У телеграмі стояло: «Кличте допомогу, мабуть, буде новий напад». Телеграму підписав Клубічко. Надіслано з Брно о другій годині сорок хвилин. До Праги дійшла о третій. Тепер пів на восьму. Трампус напався на детектива:

— Хіба ви не чули, як дзвонив поштар?

Перш ніж Кост устиг сказати щось на своє виправдання, озвалася Трекова:

— Він міг дзвонити до другого пришестя: наш дзвінок ось уже два дні як поламаний, а електротехніка ніяк не докличешся.

Трампус гарячково міркував, наскільки був здатний на це його стомлений мозок. Звідки Клубічко знає, що буде вчинено новий напад? Пронюхав під час своїх розшуків у Брно, і з його боку це чесно — він поставив Трампуса до відома через Коста. Звісно, шеф не міг знати, що поштар не додзвониться і не здогадається зателефонувати з пошти. Видно, Клубічко ліпше осягнув гру, ніж він, і, певне, доконався в Брно чи й у Жегушицях до головного. Як, зрештою, його й попередив…

Трампус пригнічено сказав Костові:

— Я поїду в санаторій. Будь ласка, зателефонуйте до криміналки, щоб вам сюди послали ще одного чоловіка на випадок, якщо нічний напад буде повторено.

— Повторено? — вискнула Трекова. — Я збожеволію!

— Думаю, обійдеться. А втім, біля вас є Кост, а за півгодини прийде ще один чоловік.

Не звертаючи уваги на її бідкання, замислений Трампус сів у машину. Десь близько другої години ночі Клубічкові спало на думку, що па віллу буде вчинено новий напад. Чи знав він, хто саме нападатиме? Костова версія дуже цікава і цілком імовірна. «Є підозрюваний, — сказав собі Трампус. — Але ми не маємо підстав підозрювати його в чомусь поганому; мабуть, у цій таємній грі він допомагає Салачовій, котра криється від нас. Можливо, Салачова знає, що Барбаросса діятиме блискавично, а нам вона просто не довіряє… Але яка в цій грі ставка? Цікаво, чи знає це Клубічко?..»

Згадавши про Клубічка, Трампус повернув авто і замість лікарні поїхав до КНБ. Там на нього чекала Клубічкова «блискавка»:

«Стежити за Соумаром».

Телеграму було надіслано о сьомій годині з Турнова.

Коли Трампус зупинив авто перед великою сірою, майже казенною будівлею санаторію, неподалік від входу стояв дорожній шестициліндрових з емблемою Ескулапової змії на радіаторі. Гарна машина була геть заляпана болотом.

«Соумар уже в санаторії», — подумав він. Голец, котрий теревенив із сторожем, сказав йому, що професор приїхав о чверть на восьму. Так, із Салачовою все гаразд, досі міцно спить. Професор у своєму кабінеті на першому поверсі.

Трампус тричі постукав. Ніхто не відповів. Трампус відчинив двері. Професор сидів, занурившись у великий фотель за письмовим столом. У цій незручній позі він непробудно спав, склавши на животі руки.

— Добрий день, — голосно привітався Трампус.

Прокинувшись, Соумар злякано глянув на Трампуса, потім засміявся:

— Даруйте, несподівано заснув. Це інколи трапляється зі мною — відтоді, як почав старіти. Втім, сьогодні я спав зовсім мало.

— Я теж спав, мабуть, якихось півгодини.

— Бідолашний! То хоч сядьте. Що вас до мене привело?

Трампус бачив, що Соумар украй стомлений. Під очима набрякли мішки, його завжди рожеві щоки були ніби з паперу, очі — неспокійні.

— Я прийшов заради пані Салачової.

— Ну, звісно, що в мені цікавого для вас! Вона міцно спить, — провадив Соумар майже автоматично голосом людини, яка допіру прокинулася зі сну. — Я до неї навідувався. Вона нічого не розуміє. Перебуває в стані хворобливої сонливості. Випивши таких сильнодіючих ліків, ви ж самі розумієте… Пулпан передав куті меду, але я не дивуюся, навіть схвалив його вчинок. Схоже на те, що вона спатиме до півночі, а може, й довше. Ви, певно, хочете з нею поговорити, але боюся, що з того нічого не вийде.

— Ми зайшли в безвихідь, — мовив Трампус, — ї допомогти нам може тільки пані Салачова. Тим паче, що зараз важить кожна година.

Соумар похитував головою:

— Цілком вас розумію. Такий випадок! Але якщо йдеться, як я здогадуюсь, про те, щоб