Я сам поховаю своїх мертвих - Джеймс Хедлі Чейз

— Ти мені потрібен, — коротко пояснив Інгліш. — Вилітай найближчим рейсом. Робота саме така, як ти любиш.

— Я не хочу працювати, дай мені спокій, — сказав Ліон напруженим голосом. — Якщо це все, то кладу слухавку, поки ця лялька сокирою не прорубала собі виходу з моєї спальні.

— Повторюю: ти мені потрібен, — відрізав Інгліш. — Зараз не до жартів, Еде, інакше я б тобі не телефонував. Коли прибудеш, зв’яжися зі мною, зустрінемося не в офісі. Ти все зрозумів?

— Нічого не зрозумів, — передражнив Ліон. — Але якщо все так серйозно, я цим займуся. Мені щось перепаде?

— П’ять тисяч, — пообіцяв Інгліш.

Ліон присвиснув.

— Чуєш, як щось шумить у тебе за вікном? Це я паркую свій гелікоптер на дах твого будинку, — схвильовано вигукнув він і поклав слухавку.

Розділ третій

1

Джулія давно зрозуміла, що Інгліша не варто змушувати чекати, тож коли він зателефонував, вона вже була готова виходити. Але Нік відмінив зустріч.

Поклавши слухавку, Джулія так і залишилася стояти біля телефону, розглядаючи своє відображення у дзеркалі над каміном. Вона подумала, що виглядає ефектно і що зелений шарф на шиї вигідно підкреслює очі та мідного кольору волосся, що її вузьке пальто з верблюжої шерсті окреслює елегантні плечі, а нові туфлі з телячої шкіри візуально зменшують справжній розмір ноги.

Інгліш пообіцяв, що приїде в клуб о дев’ятій, де вони разом повечеряють. На годиннику лише п’ятнадцять по шостій, і в неї є ще більше двох годин.

Дівчина підняла слухавку й набрала номер офісу свого коханця.

Відповіла Лоїс, і Джулія запнулася — вона терпіти не могла цієї секретарки. Усі знали, що Лоїс закохана в Інгліша, всі, крім самого боса, хоча, зрештою, він узагалі не звертав на таке уваги. Те, як Лоїс дозволяла Інглішу робити із себе наймичку, дратувало Джулію. Крім того, дівчина знала, що Лоїс також її ненавидить. Вона була впевнена, що секретарка вважає її недостойною Інгліша, і коли вони зустрічалися, Джулія завжди почувалася незручно. Холодний спокійний погляд Лоїс ніби говорив: тобі нема чим пишатися, ти лише спиш із ним, будь-яка симпатична дурепа може замінити тебе, а я працюю з ним, допомагаю йому і знаю його значно довше, ніж ти.

— О, Лоїс, це Джулія, — сказала вона весело, — Гарі біля тебе? Я хочу квитки на шоу.

— Так, він тут, — холодно відповіла Лоїс. — Зачекайте хвилинку, міс Клер.

Завжди тільки «міс Клер», хоча Джулія не раз просила Лоїс називати себе на ім’я.

— Привіт, Джуліє, — почувся голос Гарі. — Я саме збирався виходити. Чим можу допомогти?

— Хочу два квитки на шоу в суботу, Гарі, — Джулія намагалася говорити спокійно. — Планувала попросити Ніка принести їх, але наше побачення зірвалося. Він затримається до дев’ятої, а квитки мені потрібні раніше. Можеш залишити їх у клубі Ніка, а я заберу?

— Звичайно.

— Буду вдячна.

— Я покладу квитки у конверт, підпишу, що він — для тебе, і завезу в клуб дорогою додому.

— Дуже дякую, Гарі, — повторила Джулія і поклала слухавку.

Вона похапцем схопила сумочку та рукавички, вийшла з квартири й спустилася ліфтом. Попросивши портьє викликати їй таксі, вона припалила сигарету і роздратовано помітила, що її руки тремтять.

— Куди поїдете, пані? — запитав портьє, заходячи до холу.

— До клубу «Атлетик».

Він відчинив дверцята автомобіля, подав їй руку, допомагаючи сісти, і повідомив водієві, куди їхати.

Таксі помчало через вечірнє місто, і коли водій уже готовий був звернути на Вестерн-авеню, Джулія нахилилася вперед і сказала:

— Я передумала. Відвезіть мене на перехрестя 5-ої і 27-ої вулиць.

— Добре, міс, — відповів водій і озирнувся через плече, всміхаючись. — Мій старий завжди казав, що жінки мудріші за чоловіків, бо частіше змінюють свою Думку.

— Він точно мав рацію, — засміялася Джулія.

За десять хвилин водій пригальмував і зупинився.

— Приїхали, міс.

Джулія заплатила, подякувала йому і бадьоро пішла вздовж тихої малоосвітленої вулиці, що врешті-решт вивела її до річки. Вона часто озиралась, роздивляючись по боках, а тоді вгору — на темні будинки, але вулиця була порожньою, і Джулія нікого не зустріла. Упевнившись, що ніхто за нею не спостерігає, вона спустилася вузькою вуличкою до набережної.

Легкий білий туман підіймався над річкою, і поки Джулія йшла уздовж провулка, з протилежного боку протяжно гуділа сирена буксира. Жінка ще раз зупинилась, озирнулась, а тоді підійшла до дверей високої вузької будівлі, штовхнула їх і впевнено ступила у темний хол. Вона не вагаючись пройшла крізь темряву, так ніби точно знала, куди йти і була тут далеко не вперше.

Не встигла Джулія взятися за клямку дверей у кінці коридору, як вони відчинилися.

— Джулія?

— Так.

Вона зайшла до темної кімнати, і двері за нею зачинились. Увімкнулося світло, і вона, усміхаючись, повернулась, а Гарі Вінс упіймав її та підняв на руки.

— Яке щастя, кохана! — вигукнув він радісно. — А я вже налаштувався на нудний вечір, думав, він поведе тебе в кіно.

Джулія обняла Гарі і притулилась своїм обличчям до його.

— В останній момент прийшов Сем, — сказала вона. — О любий, здається, ми не бачилися цілу вічність! Поцілуй мене.

Гарі поцілував її, притиснувши до себе. Його серце ледь не вистрибувало з грудей.

— У нас так мало часу, коханий. Не говори зараз нічого, не будемо марнувати час.

— Я дуже чекав на зустріч, як і ти, — сказав Гарі. — Давай зніму твоє пальто. Ходімо до вітальні, я розпалив камін.

Вона вислизнула з пальта і пройшла за Гарі у зручну кімнату, де палав вогонь. Кімнату освітлювало лише червоне полум’я, неймовірна гра світла й тіні надавала їй затишку та інтиму.

— Не вмикай світла, Гарі.

Він зачинив двері й сперся на стіну, розглядаючи Джулію. Його зачарувало, як швидко вона вислизнула з одягу. Лише розстібнула «блискавку» — і вмить постала перед ним оголеною і прекрасною.

— Джуліє, ти найкрасивіша жінка на землі! — задоволено вигукнув Гарі.

Вона стояла на колінах, спиною до нього, простягаючи руки до вогню.

— Тільки ти, Гарі, говориш це так, що я