Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2 - Оксана Іванівна Думанська
— Отже, ви — єдині родичі покійного, — напівствердно промовив Маґдебурко. — І хочете це довести, щоб отримати спадок по жебракові... Перепрошую, по дідусеві. А що сталося з тією дитиною?
— Вона вже не жиє...
— Прошу мені розповісти все, що про неї знаєте, — сказав нишпорка.
— Тато лишив листа... Він помер три роки тому.
«Німці є німці! Аби впорядкувати свої справи, занотовують усе, навіть родинну ганьбу! Яке полегшення для пошуку!» — тішив себе Юрась, читаючи ще одну «довідку».
Отже, Матильда Хтошохоцька, охрещена Йосафатою своєю бабусею-селючкою, досягнувши повноліття і осиротівши, служила покоївкою в Альцґеймерів, доки не пішла під вінець з коліяжем Алоїзом Муркоцьким.
Прочитавши ці рядки, Маґдебурко спідлоба зиркнув на трьох невиразних німчуків. Ось перед ним сидять родичі (коваль бабі рідний швець!) призабутого Ґеня. Чи вони знають щось про нього?
Їхній фатер[10], гідний своєї мутер[11] Амалії, пильно стежив за Матильдою до самої її наглої смерти, а опісля не поцікавився, де подівся малолітній син покоївки та коліяжа, зазначивши: окрім сиротинця та в'язниці, йому не було на що сподіватися.
«От тут вас і підвела німецька природа! — радів Юрась. — Та Ґеньо живе значно цікавіше, ніж ви, продукти обрахунку!»
— Ми просимо вас...
Усі троє поклали на стіл по конверту — кожен свою частку завдатку.
Юрась не поспішав ховати гроші в шухляду.
— Герман Бернштейн таємно виїхав зі Львова майже півстоліття тому. Захопив із собою акції і готівку. Певно, планував почати якусь комерційну справу. А потрапив на райський острів — там взимку буває тепліше, ніж у наше дощове літо — і зрозумів, що може жити без клопотів. Можливо й інше: наприклад, тамтешні комерсанти не прийняли чужинця навіть з такими грошима. А може, просто втратив сенс життя, розлучившись із коханкою. Я б повівся нечесно, якби пообіцяв вам достеменні факти його мандрівки. У вас і так достатньо доказів, щоб отримати спадок.
— Річ у тім, — суворо заперечив онук-перемовник, — що це не всі дідусеві гроші. За нашими підрахунками, він був значно багатший.
— Найміть доброго правника — він перевірить усі можливі банки.
— Але чи збережеться конфіденційність? Ми можемо стати жертвами шахраїв!
— Моя вам порада — не шукайте...
«...в дупі зуби!» — хотів сказати Юрась, але продовжив у пристойній манері:
— ...не шукайте дідусевих скарбів, а візьміть те, що вам належиться. Такий капітал вам сам іде в руки! До слова, про шахраїв — найудатніший із них має ім'я Ґеньо Муркоцький. І він, наскільки мені відомо, ще ні разу не сидів у в'язниці...
Німчуки забрали свої конверти і самі забралися.
— А ти міг би їхнім коштом побачити чи не увесь світ! — дорікнув Маґдебуркові Рідлєр. — І не збідніли б!
— Не вигадуй! Вони, певно, так скупо порахували видатки на дорогу, що довелося б доплачувати зі своєї кишені. І потім — я ж одружуюся...
12.урбійона таки не витіснили за межі його кінового бізнесу, бо він погодився знімати фільма, в якому благородні сучасні йому опришки закохувалися у багатих і бідних дівчат, щодня ризикували життям один задля всіх і всі задля одного, випадково вирятовувалися від жандармів, тупих і примітивних, мешкали в розкішних готелях, не випускали з правої руки як не лискучого револьвера, то вишуканого келиха. Брати Скарлеоно спочатку наполягали, щоб усі епізоди відповідали їхнім життєписам, та Андре вдалося їх переконати: це все одно, що відкрити перед суперником-гравцем усі свої карти, тобто дати привід карабінерам порпатися в їхньому «бізнесі». Несподіваний мистецький хід примусив кіноманів зачудуватися режисерською сміливістю — верховодила хлопами... жінка! Вона навіть у спеку мерзлякувато загорталася в хутро, вдавала із себе смертельно хору, як «дама з камеліями», тому ніхто не міг її запідозрити в протизаконному ділі. Але коли закохалася у збіднілого сицилійського аристократа...
Та не будемо вам переказувати сюжет нашумілого фільму «Хрещена мати», після якого Андре Турбійон збагатився і на гроші, і на славу. При цьому він віддячив Ізабелі, яка легко втілила на екрані головну жіночу роль, а її коханець уповні відповідав підступному сицилійцю, що за добру винагороду виказав злочинницю. Отже, обом пощастило...
Усі афішні тумби були обвішані метровими портретами Ізабелі під прибраним іменем Белла Шарм, на яке спромігся Андре у своїй фантазії. Зрештою, не лише він вважав її «шарманкою», як жартома казав Оскар. Франсуа Шиньйон (за титрами фільму — Бельведер) уже кілька
