Сліди СС - Ростислав Феодосійович Самбук

— А якщо я вам скажу, що повстанці контролюють площу, яка перевищує половину Бельгії?.. — мовив Леребур. — Ви ще не звикли ні до місцевої ситуації, ні до конголезьких просторів. Тут поет завтра може стати генералом, і, скажу вам відверто, у них є підстави братися до зброї. Втім, побачите самі. Я тут уже три роки й, можливо, дивлюсь на тутешні події упереджено.

— Три роки! — зрадів Гюнтер. — Певно, знаєте тут все вздовж і впоперек? Об’їздили все Конго?

— Це не так просто, — поблажливо всміхнувся Леребур. — На території Конго можна розмістити чотири Франції та ще кілька ваших Швейцарій.

— Невже? — не повірив Гюнтер. — А я вважав…

— Звична помилка європейця, — не дав докінчити Жорж. — Знаєте, скільки звідси, ну, приміром, до Елізабетвіля?

— Кілометрів п’ятсот — шістсот? — висловив припущення Гюнтер.

— Втроє більше.

— Є де воювати! — засміявся Карл. — І за що…

— Звичайно, — ствердив Леребур. — Не марно кляті янкі внадилися сюди. Не люблю їх. Де тільки пахне смаленим, неодмінно сунуть свого поганого носа.

— Уран? — догадався Карл.

— Якщо б тільки уран! А кольбат — перше місце в світі, промислові алмази — теж перше. Я вже не кажу про мідь, такої багатої руди нема ніде.

— Ясно, — зауважив Гюнтер, — тому тут і неспокійно. До речі, ви повинні знати всіх місцевих знаменитостей, чи не зустрічалося вам прізвище Пфердменгес?

— Полковник Людвіг Пфердменгес? — перепитав Леребур. — Ця фігура досить одіозна. Та звідки ви знаєте про нього? І для чого він вам?

— Пфердменгес — колишній штандартенфюрер СС, — пояснив Карл, — а наша газета досліджує біографію деяких есесівців…

— А-а… — непевно промимрив Леребур. — Тут до біса всілякої погані, злітаються, мов метелики на вогонь. — Раптом спалахнув, аж закрутився на стільці. — А це ви здорово придумали: інтерв’ю з колишнім штандартенфюрером, нині полковником найманців! Гарні паралелі. Знахідка для лівої преси. Моя газета, правда… Але ж, якщо трохи повернути…

— Як нам побачити цього Пфердменгеса? — запитав Карл.

Леребур вибалушився на нього як на заморське диво. А потім зареготав весело.

— Ви питаєте так, наче полковник Пфердменгес живе в Леопольдвілі і вся складність полягає лише в тому, як бути представленим йому. Але ж навіть я не знаю, де він, а я, здається, знаю в Конго все. До того ж, якщо отак от просто почати дізнаватись про місцеперебування полковника, можна одержати кулю в живіт…

— Ви не одержите, — мовив Гюнтер упевнено.

— Ну, від цього ніхто не застрахований, — заперечив Жорж, та видно було, що зробив це лише для проформи, бо мовив хвалькувато: — От що, колеги, я приєднуюся до вас і скажу прямо: вам пощастило, що натрапили на мене, бо місцеві газетярі лише заплутали б вас. Вони взагалі недовірливо ставляться до європейців, а що стосується карателів чи найманців — усі роти одразу закриваються. Та я ще не впевнений, що ми доведемо справу до кінця. Ви чули про Моїса Чомбе? — запитав раптом.

Гюнтер кивнув.

— Пройда, сучий син, старий лис! — Леребур закрутив головою. — Це ж він у шістдесятому році підняв повстання в Катанзі, намагаючись приєднатися до Родезії чи Південно-Африканського Союзу. Знав, чортяка, що робить, навіть доводив, що за економічними та мовними ознаками Катанга тяжіє до Родезії й не має нічого спільного з іншою частиною Конго. Об’єднання Катанги й Родезії дозволило б створити багату державу, яка б зайняла провідне становище в світі на ринку міді, кобальту, а за спілки з провінцією Касаї — навіть промислових алмазів. Я так детально пояснюю це вам, щоб хоч трохи зрозуміли тутешню ситуацію. Так-от, війська ООН поклали край намірам Чомбе. Але зараз він знову виринув на політичному обрії. Уряд Сіріла Адули, який тут при владі, досить серйозно скомпрометував себе — економіка розвалена, ціни зросли втроє, в країні інфляція. Чомбе, ось побачите, намагатиметься скинути нинішній уряд. Недавно його прийняв сам бельгійський прем’єр Спаак, а це багато важить. Кілька днів тому Чомбе прилетів до Леопольдвіля, і я спробую влаштувати зустріч із ним.

— Для чого? — не зрозумів Карл.

Леребур подивився на нього здивовано. Нараз ляснув себе долонею по чолу.

— Пробачте, я ж забув сказати, що Пфердменгес — фактично права рука Чомбе.

Організація зустрічі журналістів з кандидатом у конголезькі прем’єри виявилась не дуже важкою справою: Чомбе завойовував популярність і не гребував ніякими засобами — інтерв’ю ж французьким і швейцарським журналістам було для нього просто знахідкою.

В точно призначений час машина Леребура зупинилась біля розкішного особняка за густо посадженими пальмами.

— Багато живе, — зауважив Леребур і розповів, що недавно в англійській газеті “Гардіан” з’явилося сенсаційне повідомлення: в португальську колонію Мозамбік доставлено вісімсот дев’яносто ящиків з одним мільйоном катанзьких монет вартістю 13 фунтів стерлінгів кожна — загалом на суму 13 мільйонів фунтів. Ці гроші вивезли під охороною в спеціальному автофургоні з Катанги в Північну Родезію ще до вступу військ ООН у Елізабетвіль, чимало, певно, прилипло й безпосередньо до рук Чомбе…

Слуга в бездоганно пошитому білому смокінгу провів їх до модерно обставленої великої кімнати з напівзаштореними вікнами й вентиляторами під стелею. Кандидат у прем’єри примусив їх трохи почекати, але не стільки, щоб викликати роздратування, усього кілька хвилин, — той самий слуга відчинив двері й пропустив до кімнати гарно одягненого, усміхненого чоловіка.

Моїс Чомбе міцно потис журналістам руки, запросив до столика з пляшками.

— Прошу, панове, без церемоній, — мовив, широко посміхаючись і показуючи бездоганні білі зуби, що контрастували з його чорним вилицюватим обличчям. Налив усім, підкреслюючи свою демократичність. — Я з задоволенням відповім на ваші запитання, панове, — провадив дещо урочисто, але в той же час намагаючись надати своїм словам проникливого звучання, — та давайте раніше вип’ємо за мою багатостраждальну батьківщину й моїх нещасних співвітчизників.

Він став у театральну позу. Гюнтер посміхнувся: бездарний актор, усе в ньому розраховано на зовнішній ефект.

— Які заходи вважаєте за необхідні для стабілізації становища в країні? — запитав Леребур.