Людина у човні - Vladyslav Derda

Я б хотів бути частиною чогось великого і важливого, але я не впевнений у собі. Життя яким я жив до цього дня занадто обмежене, щоб побачити щось що зовсім поряд. Я порпався в рутині життя, щоб знову проіснувати бодай день. Я не бачив нічого окрім свого міста, в якому погруз і тримався за те що мені подобалось. Бити пики це ще та справа, хтось отримує за це величезні гроші збираючи мільйонну аудиторію. Моя аудиторія це багатії і їхні легковажні подруги яким вже занадто нудно в житті і хочеться подивитись на таких дурників як я. Я не знав іншого життя лише те яким водила мене моя протоптана дорога. Кожного дня вона водила мене від дому до роботи, а потім у підпільний заклад де красувався в кращому випадку справжній октагон, в найгіршому ж пошарпана клітка, що вдавлювала свої колючки в твою спину. 

Невже я живу лише заради цього, щоб мінятись силою з різними тварюками, які навіть не знають значення слова честь і повага. Можливо варто було програти той підставний бій, але ж як це підстеоитись під іншого. Втім я йтак був розпростертий перед так званим босом як килим щобґправдя я був килимом чистим і кусючим, як буває з килимами з чистої овечої шерсті. То чого ж я опирався, зараз би був якимось олімпійським чемпіоном, можливо континентальним або ж чемпіоном своєї країни. І тоді до Джошуа на зустріч приїхав би поважний спотрсмен, а не боєць із підворіття, що за гроші підставляє свою голову як гарбуз.

Але ж Джошуа всеодно немає тут, як би він побачив мене таким, але він й так усе залишив мені, значить він справді вірив у мене і знав що на мене можна покластися. В мене вірили тільки коли бачили в мені силу і коли я перемагав кожного поєдинку. А Джошуа вірив у мене навіть не бачивши мене і я повинен відповідати тим очікуванням. Я ще довго стояв біля його могили поринувши в роздуми, і якщо я міг хоч щось ще зробити і змінити в житті то Джошуа вже нажаль цього зробити не міг.