Людина у човні - Vladyslav Derda

Квітучий сад

Біллі Грін привів мене до могили Джошуа. Вона знаходилась зовсім поруч біля нашого будинку, у саду між Церквою і невеличким озером.

- Чому саме тут? - запитав я у Біллі.

- Я можу лише здогадуватись! - відповів він.

- То які ваші здогадки? 

- Щоб не бути забутим, як усі ті інші, що лежать у відведеному місці, яке зветься кладовищем. Бути поряд з будинком в якому живуть ті хто пам'ятатимуть тебе і продовжуватимуть твій початок. Напевно таким задумом керувався Джошуа! - поділився своїми думками Грін.

- Де вас навчали так говорити?

- Як саме містере Матіас? - він поглянув на мене з цікавістю.

- Отак як говорите ви, просто але з глибиною! - пояснив я.

- Ви теж так хочете?

- Не знаю, не думаю що зможу так! 

- У кожного свої дари, чи не так? - персвітер питав так, наче знає, що почує правильну відповідь.

- У мене їх мало! - скромно відповів я.

- Ви ж любите свою сім'ю?

- Чому ви про це питаєте?

- Я знаю що любите! - він відповів на своє запитання. - Любити, мати в собі любов - це один з найбільших дарів, який людина має в собі і матеріалізує його, щоб інші могли його відчути!

- Як можна не любити свою сім'ю? - запитав я здивовано.

- Можна, якщо ви її не любите! - усе уо занадто просто.

- Я завжди мріяв про сім'ю, у мене ж їх не було, тому я не знаю як це не любити. Звісно я не завжди найкращий тато і не найкращий чоловік, але намагаюсь піклуватись про них віддаючи останнє!

- То ви ще здивовані чому Джошуа обрав саме вас?

- Але ж він не знав мене дорослого!

- Деколи достатньо знати людину з дитинства, щоб не помилитись у ній коли вона доросла!

- Але я б міг бути наркоманом чи алкоголіком, ао ж наіть вивцею, що було б тоді?

- Але ж ви не наркоман і не алкоголік, і тим паче не вивця чи злочинець, ви спортсмен, хороший сім'янин, добросердечний чоловік, тому не задавайтеся такими запитаннями! - він заспокоїв мене.

- У мене всеодно будуть запитання!

- Без них ніяк! - хитнув головою Біллі.

- Невже оце все? Це кінець? - я споглядав на ще досить свіже захоронення, яке було засаджено дрібними квіточками.

- Не зовсім! - відповів Грін.

- Як не зовсім?

- Ви спитали, я відповів! - усміхнувся він.

- Ви вірите що смерть це не кінець? - це вперше я був зацікавлений таким питанням і чи не вперше інттригуєче чекав відповіді від людини.

- Кінець нашого перебування тут на землі, кінець наших справ, наших здобутків, кінець наших страждань врешті решт, нашої болі, кінець шляху, але не остаточний кінець, не кінець нашого існування!

- Що ви цим хочете сказати?

- Смерть - це лише перехід у вічність!

- Вічність? - перепитав я.

- Так містере Матіас вічність! - повторив пастор.

- І яка вона вічність про яку ви говорите?

- Така, яку ви самі собі обирете! - чергова проста відповідь від Біллі.

- Як так? Хіба ж можна обирати?

- Можна містере Матіас, я б навіть сказав потрібно обирати!

- Але ж як, я проста людина, яка не може дозволити собі вибирати багато із чого навіть занадто нікчемного і незначного для вічності, а не саму вічність?

- Нажаль багато людей з головою поринають у життя і його труднощі, що не дозволяє їм думати про свою вічність. Вони заклопотані буденністю, проблемами, питаннями які потрібно вирішувати, але навіть не задумовуються де будуть вони після своєї смерті? Яка вічність очікує їх?

- То яка?

- Яку оберуть! - прості відповіді на непрості запитання так і лились з цього чоловіка.

- Так а як можна вбрати, та й взагалі між чим обирати?

- Між вічними муками і вічним життям у присутності Бога!

- Якщо я правильно вас зрозумів містере Біллі, то більшість обирає вічні муки?

- Цікава річ в тому, що люди не обирають собі вічні муки, вони просто не обирають вічного життя в присутності Бога. Люди живуть собі так, якби Бога не існувало, самі стають собі Богом і царем свого життя, і таке життя приносить багато поганих плодів непридатних до того, щоб людина була у вічності з Богом!

- А як жити так, щоб бути у вічності з Богом?

- Так як хоче цього від вас Бог, містере Матіас!

- Як же мені дізнатися, чого Він хоче від мене? - я не перестава дивуватися свом запитанням.

- Запитати у Нього!

- Отак просто? - це вже не схоже на просту відповідь.

- Часто люди уявляють собі Бога, як якогось сивобородого дідуся, який за один неправильний крок нашле на тебе кару, але не хочуть уявити Його, як свого Батька, особу доволі реальну і люблячу! Адже Бог бачить не тільки вчинене нами зло, але набагато більше - добро! Йому надзвичайно важливо бачити наше серце таким яким воно є у будь яких моментах життя. Бога немолжливо обманути вдаваними поглядами і притворними посмішками, адже перед Його очима усе наше нутро!