Повернути себе. Том 1 - Олександр Шаравар

Глава  15

Відпочинок затягнувся майже на дванадцять годин. Виявилось, що Декс переоцінив свої сили. Йому знадобилося більше часу на відновлення. Зате всі встигли добре виспатися і навіть влаштувати пару рукопашних спарингів між собою. Терн вирішив не брати участь відразу, оскільки не хотів зганьбитись перед Джуві, але поспостерігати за боями він був не проти, найкращим виявився, як не дивно, сержант Адламс.

З десяти боїв він програв лише в одному, в останньому, але це було і зрозуміло, адже за попередні він уже втомився. А на другому місці опинився Хуст, ось це було несподівано для хлопця. Не виділявся Хуст своїми формами серед інших членів загону, він, навпаки, був майже на півголови нижче за інших, та й без скафандра він виглядав мало не як скелет обтягнутий шкірою.

На третє місце вийшов Рік. Щоправда, після цього довелося його лікувати, оскільки під час бою за друге місце отримав сильний удар ногою в голову, через що отримав слабкий струс мозку.

Нейромережа і сама могла впоратися за пару годин, але про всяк випадок Рік зробив собі ін'єкцію спеціалізованих медичних нанітів, які мали це зробити швидше. Залишали колишній завод у гарному настрої. Нічого поганого не сталося останнім часом, добре відпочили, і навіть трохи розважилися під час спарингів. Пашу ж був задоволений двома моментами, по-перше, шанси, що його мама вижила і в безпеці, були досить великі, а по-друге, у нього відбулася серйозна розмова з Джуві, і вони дійшли висновку, що якщо виживуть під час цієї авантюри, то продовжать свої стосунки. Декс під час відпочинку перевірив у всіх ментальний захист, потім встановив якісь тимчасові блоки, за його словами, вони допоможуть у разі зустрічі псіонів зіургів та архів.

Джуві довелося також встановити звичайний ментальний захист, адже крім звичайного імпланту, що йде за умовчанням при установці військової нейромережі, вона не мала жодного захисту.

—  Щось ти надто щасливий, - сказав Рік, помітивши, що Пашу періодично починає безглуздо посміхатися. - Колись.

—  Та просто настрій гарний, - сказав Терн, - Мені здається, все буде добре, вперше з початку вторгнення.

— Сподіваюся на це, але знаєш, є така народна мудрість, «Сподівайся на краще, а готуйся до гіршого». І знаєш, що?

—  Що?

— Мене ця мудрість жодного разу не підводила, скільки разів вона врятувала мені життя в здавалося б найпростіших ситуаціях, навіть не беруся підрахувати. Так що моя тобі порада. Хороший настрій і гарні передчуття, звичайно, добре, але все ж таки підготуйся до гіршого. - сказав Рік.

—  Дякую, - відповів Пашу. Він і сам розумів, що не можна орієнтуватися на передчуття, він не псіон, та й псіона іноді обманюють передчуття.

Сам політ до затоки Малів пройшов дуже спокійно. За час польоту вони тричі робили невеликі гаки, щоб уникнути місця скупчення зіургів. Можна було скинути, звичайно, на них бомбу, але сенсу великого не було, вони не створювали інцепторонів, у них не було носіїв, вони були на великій площі. Все це не гарантувало їх повного знищення, та й великої ваги не було.

Також сканери бота, які працюють у пасивному режимі, змогли виявити кілька добре замаскованих сховищ та точок опору. Взагалі людей вижило чимало.

Це перші дні вторгнення люди  були не  готові до опору. Зараз ситуація перетворилася на позиційну війну. Завдавати орбітальних ударів зіурги не хотіли до останнього, адже це знищить їхній корм. Завдяки цьому й вдавалося протистояти. Але було видно, що сили людей тануть, тоді як на зміну вбитим зіургам приходять нові. Чи прилетіло їм підкріплення із космосу? Ніхто не міг сказати точно.

Адламс вважав, що ні. На його думку, зіургів не може бути настільки багато, щоб ще й підкріплення посилати в інші системи. Адже бої йдуть у всьому королівстві Мінмітар, а може й інших держав. Були, звичайно, і архі, але чомусь сержант вважав, що архі діють у меншості на території королівства, і основні їхні сили воюватимуть з імперією Авар та Атаран як помста за програш у минулій війні. Саме ці дві імперії зробили найважливіший внесок у минулу війну з архами.

При підльоті до затоки бот сповільнився і над самою затокою завис. Пашу спочатку не розумів для чого це було зроблено. Але коли з-під води з'явилося два кретчети здогадався, що вони чекали на супровід. Так воно й вийшло. Обидва кретчети відвели їхній бот далеко в море, і тільки там усі три судна опустилися під воду. Під водою вони мали частково повернутися у зворотний бік, а частково - південніше.

Саме там був головний корпус підводної в'язниці, куди вони й прагнули. У міру наближення до нього з'явилися ще два кретчети, та й на самій будові в'язниці зі стін з'явилися турелі, спрямовані у бік бота.

Така зустріч дуже не сподобалася Терну. Але з огляду на ситуацію на планеті він розумів необхідність цього. За п'ятдесят метрів від будівлі бот перетнув енергетичний щит, який утримував воду недалеко від будівлі. Через таку різку зміну щільності середовища бот провалився метрів на десять вниз, перш ніж антигравітаційні подушки адаптувалися до змін. Посадку довелося здійснити на зовнішній парковці. Тоді як винищувачі влетіли до ангару, що знаходиться прямо в будівлі. Було зрозуміло одразу, що їм не довіряють.

Відразу після посадки до них назустріч попрямував аграф. Поруч було з десяток озброєних охоронців у штурмових скафандрах восьмого покоління. Така зустріч була далекою від приємної.

—  Родріель, радий тебе бачити в здоров'ї в такий тяжкий час, - сказав Декс, першим покинувши борт десантного бота. На нього одразу навели зброю охорона аграфа, але той, скривившись, підняв руку і промовив.

—  Опустіть зброю, перед вами губернатор сектора, - сказав аграф. - Декс, ми, здається, домовлялися, щоб ти своїх хлопчиків ніколи більше не приводив із собою. — кивнув аграф у бік Хуста.

—  Вибач, я змушений був, - розвів руки в сторони Декс. - Адже ти в курсі того, що відбувається на поверхні?