Долина богів. Історії з Кремнієвої долини - Олександра Вулфа
Патрі Фрідмен теж покинув фундацію. Після розриву зі своєю дружиною Шеннон він і підприємець Джеймс Гоґан виношували плани збудувати лібертаріанське місто в Гондурасі як випробувальний полігон для плавучих островів Seasteading Institute. Вони думали, що отримають схвалення від уряду, однак з’ясувалося, що змінити закони міста зовсім нелегко. Вони обоє покинули проект і повернулися до Каліфорнії. Фрідмен залишив спільноту «Тортуґа» і переїхав до Берклі, де зустрів високу й струнку рудоволосу жінку на ім’я Бріт Бенджамін. Він вирішив стати на шлях моногамії, і 2015 року пара заручилася. Він повернувся до роботи в Google — на посаду інженера.
Ерік Вайнстайн, математик, який став працівником Тіля, що прагнув «трансгресії» досі намагається довести свою теорію всього, а тим часом влаштовує прориви, трансгресує і розважається на вечірках.
У пізніших наборах стипендіатів стипендіальна програма Тіля збільшила віковий ценз (тепер заявки можуть подавати люди до 22 років, а не 20, як раніше) і вимагала лише на рік відмовитися від навчання у коледжі. Щоби впоратися з різким зростанням і підвищеним інтересом, Тіль найняв нового лідера на ім’я Джек Ейбрахем. На той час він був малознаним 29-річним підприємцем, який 2010 року продав eBay свій локальний двигун для онлайн-торгівлі за 75 мільйонів доларів.
Ейбрахем, який виглядав на 19-річного юнака, мав коротке, колюче волосся, кругле обличчя й широку посмішку. Він також покинув навчання в коледжі, й ідея полягала в тому, що він надихатиме нових стипендіатів Тіля.
Ейбрахем виріс на півночі Вірджинії. Він був сином музикантки-аматорки, яка померла від раку яєчників, коли йому виповнилося 16 років, і генерального директора компанії з аналітичного програмного забезпечення, яку нині оцінюють приблизно в один мільярд доларів. Він почав працювати на свого батька в 13 років, а потім вступив до Уортона. Там він вивчав комп’ютерні науки та бізнес і, зрештою, створив собі власну спеціалізацію. Це був типовий шлях аж до останнього курсу. Замість працевлаштування на Уолл-стрит або в консалтинговій фірмі, як планував 2008 року, коли закінчив університет, він вирішив створити власну компанію.
Це був локальний пошуковий двигун для онлайн-торгівлі під назвою Milo, але на той час Ейбрахем не мав плану — лише бажання робити щось самому. «Я пам’ятаю, як усі розводилися про Goldman Sachs, Bain Capital і McKinsey, — розповідав він. — Люди думали, що я просто божевільний, бо не йду працювати в ці компанії». На той час, якщо ви цікавилися інженерією, можна було йти в Google. «Робота в Google тоді означала те, що сьогодні означає робота у Facebook і Twitter».
Тож за семестр перед випуском з університету Ейбрахем вирушив у Кремнієву долину. Йому вистачило однієї поїздки, щоб зрозуміти, що це місце йому до смаку. Він винайняв кімнату в мотелі в Пало-Альто на перші два тижні, а потім зрештою знайшов квартиру поруч із Юніверсіті-авеню, що стала й офісом. «Я знав, що це серце світу технологій, — розповідав він, згадуючи той час. — Ми спали там, працювали там і їли рамен — класична історія».
Перші кілька місяців життя в Пало-Альто було самотнім існуванням. Там він мав лише одного справжнього друга, свого співмешканця та працівника. «Я почувався ізольованим», — згадував він. Перші стипендіати Тіля теж були без автомобілів і великих можливостей, а тому часто почувалися у пастці в їхньому будинку на Санта-Ріта-стрит. Роки потому, коли він став директором програми, немає сумніву, що власний досвід зробив Ейбрахема чутливішим до того, через що проходили чимало стипендіатів Тіля. Однак цілковита відсутність товариського життя не завадила йому створити технологію, яка уможливила появу функції під назвою eBay Now, що дає споживачам змогу купувати продукти в місцевих крамницях на своїх телефонах. Він також створив стрічку, схожу на ті, що мають фейсбук і твітер, яка дає продавцям змогу на eBay показувати клієнтам доступність нових продуктів.
Пропрацювавши над нею два роки, він заснував нову компанію Atomic Labs, зарєстровану як фонд венчурного капіталу, що також формує нові компанії. «Усе вкладається в тезу від нуля до одиниці», — пояснював Ейбрахем, посилаючись на однойменну книжку Пітера Тіля, яка пропагує ідею того, що найкращі компанії повинні мати цілковито нові ідеї, а не копіювати вже наявні винаходи.
Як директор стипендіальної програми Тіля Ейбрахем нещодавно розширив пул кандидатів, тому що «великі ідеї можуть народитися в будь-яку мить вашого навчання». Він поставив віковий ценз 22 роки з огляду на принцип уникання ризиків, що, як він виявив, був притаманний тим, хто пішов працювати в банки та консалтингові фірми. Самого лише прагнення оригінальності не вистачало.
Наступного 2015 року, здебільшого завдяки всесвітньому успіху книжки Тіля «Від нуля до одиниці» (чверть мільйона примірників було продано в Сполучених Штатах і мільйон у Китаї), заявки подали близько 4500 кандидатів — на 50% більше, ніж попереднього року. На додачу до читачів книжки, Ейбрахем пояснював несподіваний сплеск «поширенням підприємницької лихоманки кампусами всієї країни». Молодь більше не приваблювали інвестиційний банкінг і консалтинг, як раніше. Вони тепер прагнули світу технологій. Ширився страх, що технології поглинатимуть професії. І покоління випускників захотіло потрапити туди першими — й дарма, що їхній порив міг сигналізувати про близький обвал цієї бульбашки.
Зрештою, стипендіальна програма Тіля була мікрокосмом покоління міленіалів. Вона немовби промовляла: «Якщо ви настільки круті, виберімо найкращих і найяскравіших серед вас і подивимося, чи зможете ви це довести» — і, може, той факт, що вони не заснували компанії на мільярд доларів, не важив так багато.
Можливо, важило тільки те, що поневірятися на самоті, починаючи з нуля, було чимось настільки чужим для цього покоління, що навіть блиск Кремнієвої долини не був цього вартий. Програма Тіля була чистим аркушем. Це був новий погляд на дорослішання на прикладі молодих людей, десантованих у контекст найуспішнішого сектора економіки країни.
Де були Томаси Джефферсони й Александри Гамільтони, які починали країну з нуля? Ким були люди, що, власне, запустили компанії? Що насправді зробила ця мережа для тих, помазанних на геніальність? Чим був успіх? І чи були ці компанії справді успішними?
Очевидним успіхом стипендіальної програми стала сама її ідея — ідея розриву з тим, що нав’язують і до чого змушують інституції. Відколи стартувала програма Тіля, ідея вступу до
