Долина богів. Історії з Кремнієвої долини - Олександра Вулфа
Однак щоранку Фрідмен і його співмешканці ходили до кафе Hobee в Саннівейлі. Там на сніданок збиралися парочки айтішників під тридцять і за тридцять. Вони замовляли такоси Pollo Supremo і омлет із куряче-яблучною ковбасою зі спеціального безглютенового меню, а потім розмовляли про лібертаріанські ідеї, наприклад, проведення заходів на ставках і озерах з рафтінгом, що могло б підготувати їх до існування в рухомих острівних спільнотах посеред океану.
Наступного ранку вони знову приходили і повторювали все знову, та деякі пари могли змінюватися. Дехто в тій групі хотів бути «полі» або мати одного «головного» партнера з правом на інших. Певна річ, вони писали про це у блоґах. Вони називали це усвідомленим життям.
Це було дітищем Фрідмена, але Стречмен зі своїм хлопцем і близько десятка інших айтішників Затоки також жили тут. Новий хлопець Шеннон Фрідмен, «раціоналіст» Уїлл Раян і його головна дівчина Дівія Мелвані також жили тут. Дівія працювала консультанткою у Advantage Testing та інструкторкою в Інституті сингулярності — дослідницькому центрі, зосередженому на проблемі штучного інтелекту.
Окрім спільного проживання й обміну партнерами, більшість членів групи вельми переймалися своєю дієтою. Усі пробували безвуглеводневу, м’ясну палео-дієту, а також короткотермінове голодування. Вживання безглютенових продуктів було аксіомою. У пості про свої нові курси з йоги Фрідмен писав: «Регулярні гімнастичні вправи — основний складник мого самодогляду» — звична тема його плідного, уже закритого, блоґу patrissimo. Фрідмен зупинився на версії палео-дієти, дотримуючись якої, він носив із собою масло і кокосову олію, щоб додавати їх до страв у ресторані, задовольняючись, у такий спосіб, меншою кількістю їжі.
Вони з Шеннон були поліамурними понад десять років. З такою домовленістю вони прожили у шлюбі шість років. У профілях їхніх фейсбук-акаунтів вказано статус «у вільних стосунках». Минулого літа Фрідмен розсердився на свою дружину за любовні зустрічі з їхнім співмешканцем Уїллом, тому Раян виїхав. Однак потім Шеннон сумувала за ним, тож пара вдалася до пробного розлучення. «Я сказав їй, що на схилі літ я захочу іншу родину, тож думаю, вона завжди боялася, що не буде моєю головною партнеркою завжди, — жалівся він. — Були часи, коли я почувався погано, типу, «поліамурність мала би бути чимсь простішим — ми заплуталися», та кілька друзів сказали: «Жартуєш? Ви дивовижні!» — писав він у своєму блозі. Друзі залишали коментарі, згадуючи типові для них моделі: «Хлопець і дівчина у серйозних стосунках вирішують мати відкриті стосунки. Хлопець постійно зустрічається з різними дівчатами на стороні, дівчині не трапляються жодні сторонні можливості, але їй це підходить. Зрештою, дівчина зустрічає стороннього хлопця, з яким має стосунки. Хлопець психує, і все накривається мідним тазом».
Схильність до експериментів, звісно, не обмежувалася Долиною. У травні 2014 року порожній паркий склад десь у районі Мішн заповнили чоловіки середнього віку, чимало з яких також мали відкриті стосунки і брали участь у поліамурних групах на кшталт OneTaste, у яких жінки сідають колом, а їх сексуально збуджують за гроші анонімні користувачі під виглядом терапії та новомодного філософсько-сексуального пробудження.
А вечеря була «Смертю за вечерею». Відбувалася вона за ініціативою Майкла Гебба — колишнього шеф-кухаря, який перетворився на апологета цивільного шлюбу. Підірвавши уявлення про шлюб, він планував «переступити межу» смерті. Цей прорив відбувався за розмовами на цю тему під час серії вечерь, які він влаштовував із науковим журналістом Дейвидом Евінґом Данкеном. Розчарований нестачею перспектив для заробітку в медіа, Данкен щойно почав бізнес із планування івентів під назвою Arc Programs і організовуватиме конференції про штучний інтелект та перетворення людей на машиноподібних істот.
У величезному затемненому приміщенні столи розставили літерою Х (із натяком на хромосому, певна річ), попри те, що з п’ятдесяти присутніх тільки троє мали дві Х-хромосоми. Хоча смерть і тривалість життя були центральними темами заходу, вечеря була лише прелюдією перед афтепаті, де відкидають традиційні сексуальні ролі. Для розігріву перед «проривною трансгресією» гості отримали карти з варіантами a, b, c і d для посилення готовності завантажити свої мізки та тіла на чіп і наважитися на занурення у штучний інтелект. (Ідея полягала в тому, що в майбутньому можна створити чіп або нанобот, на який можна скопіювати всю інформацію в мозку). Данкен і Гебб оголосили, що розміщення цього вечора ґрунтуватиметься на тому, як кожен заповнить свої картки, даючи зрозуміти: що більше про себе ви заповните, то більше ваше тіло довіриться штучному інтелекту, а що сміливіше, то більш просвітленими ви станете.
За іронією долі, аудиторії запропонували найорганічнішу, найдомашнішу, просто-з-куща їжу з усіх можливих, тимчасом як зі сцени прославлявся образ людини як машини. Пущена по колу у глиняних мисках, ця їжа виглядала як кульки з землі та каші. Кожна веганська кулька мала земляний смак — не тварини, рослини або мінералу, а осаду. Голодні чоловіки озиралися, ганяючи по тарілках кульки, і натомість припали до вина, яке попри свою домашність і органічність принаймні залишалося алкогольним. Зголоднілі, вони приготувалися до решти вечора, що передбачала прогулянку порожньою автостоянкою перед супермаркетом Walmart до ряду покинутих будівель поруч із підземним переходом через трасу.
Проте це сталося добрих півгодини потому. Після закінчення обіду 65-річний венчурний капіталіст Ріс Джонз, один із засновників Університету сингулярності, сів у центрі кола прихильників посеред приміщення і пояснив філософію OneTaste, «оргазмічної спільноти», якій Джонз допоміг з фінансуванням. Він пояснив, як жінкам розміщуватися колом зі схрещеними ногами і ковдрами на колінах, а чоловікам, що вмощуються позаду них, доводити їх до оргазму, але самим оргазму не переживати. Вдягнений у прасоване хакі та застебнуту на всі ґудзики білу сорочку, Джонз зі своїм білим густим волоссям і сивою бородою більше скидався на задрипаного професора, ніж на сексуального новатора. Однак коли він назвав свою практику не лише проривом, а й просвітленням, його обличчя прибрало запалу хтивого підлітка під час перегляду порно-сайту. Його друзі, які сиділи поруч, — інші венчурні капіталісти, професори Університету сингулярності і наставники стипендіатів Тіля, — погодилися. Усі вони прагнули досягти нового рівня просвітлення. Вони відвідували російські лазні на півночі Сан-Франциско, де парилися гуртом голими й почувалися «абсолютно живими».
Те, що Кремнієва долина змогла зробити для суспільної моралі, де не мають значення ні ієрархії, ні прізвища, чи навчання в університетах Ліги плюща, вона може зробити для сексу. У світі стартапів ухвалення дикого, нахабного і поганого рішення, навіть якщо воно призводить до катастрофічної невдачі, використовують для резюме.
Чи здатна Кремнієва долина хакнути також сферу моралі? Релігія у Кремнієвій долині — формалізоване хобі. Йога у Кремнієвій долині перестала були йогою. Інженери перекодували йогу в «релігійний, медитативний, трансформаційний, проривний, трансгресивний» досвід. Гуру йоги рівня Тоні Роббінса очолили цю нову релігійну систему. Інструктори
