Як вибратися з гри або спробуй вижити до ранку - Argentum

– Цікаво, звідки безхатько знає, як заводити машину без ключів? – тихо запитав Славік. Це було риторичне питання.

Вони знову перевели погляд на чоловіка, поки той стояв на дорозі і дивився вслід машині. Але з кожної наступної миті його обличчя ставало злішим і злішим. Він різко обертається до хлопців і у Тимура холодок по спині пробіг. Стало холодно, неначе льод на спину поклали.

– Біжим! – крикнув Ярослав і, схопивши друга за руку, побіг до магазину.

Чоловік скажено ринувся за ними. Він повільно змінювався. Чим ближче чоловік підходив, тим більше він перетворювався...

– Що з ним...!? – крикнув Тимур.

– Не знаю. – відповів Ярослав, забігаючи всередину. – Треба зачинити двері!

– Чим!? Ми нічого не можемо переставити!

– Ну... – Славік задумався, поки він приближався. – Своїм тілом значить!

Вони притисли двері своїм тілом. Слава Богу, вони відчинятися всередину. Але коли вони обернулися на чоловіка, то його вже не було. Перед ними стояв той самий монстр, якого вони бачили у дверях.

– Це він! Славік це він!

Монстр приклав руки до скла і глядів до них, а вже через секунду агресивно намагався відчинити двері, підлітки аж здригнули від несподіванки, міцно тримаючи двері власними тілами, намагаючись витримати його спроби вдертися всередину. Але після кількох хвилин намагань воно раптом зупинилося і почало ніби щось шукати, як той пес. А за мить пішло в сторону.

– Пронесло.... – видихнув Тимур, надіючись, що все закінчилося. Серце шалено калатало всередині, ніби вдарялося об стіни.

Але вони не встигли і секунди відпочити, як Славік викрикнув:

– Службовий вихід!

Він побіг назад, намагаючись встигнути добігти раніше, ніж те щось, що ще кілька хвилин назад було клієнтом. Славік біжить, настільки швидко, наскільки може в цій грі "Чортова гра з її чортовим повільним ходінням!" і бачить в коридорі, що двері почали повільно відчинятися. Хлопець ледве встигає схопитися за ручку і тягне її на себе. Він уже бачить в щілині обличчя монстра, який дивиться на нього, і намагається сильніше потягнути за ручку, але сил не вистачає. "Не зможу!" Славік з останніх сил, хоча тут і немає відчуття втоми, ставить одну ногу на стіну порога, щоб була краща опора і тягне сильно на скільки може, але нічого не виходить. У щілині вже простягається рука монстра, яка повільно тягнеться до нього. "Думай!"

В нього з'явилася ідея. Дуже ризикована, але єдина ідея на цей момент. Він ослаблює хватку, щоб монстр теж трохи ослабив сили.

"3..." Монстр трохи розслабляється.

"2..." Славік бачить як його рука все більше з'являється на порозі.

"1..." Рука тягнеться до його обличчя.

Зараз!" Ще секунда і монстр його торкнеться.

Тоді різко і несподівано тягне двері на себе, здавлюючи руку монстра, і той швидко її забирає. "Значить він відчуває біль!" Кілька секунд розгубленості монстра вистачає, щоб зачинити повстістю двері.

Ярослав обертається і бачить в коридорі Тимура, який спішить йому на допомогу:

– Назад! – крикнув Ярослав.

Вони підходять до вхідних дверей, знову тримаючи їх і очікуючи поки монстр повернеться, але його немає.... Він просто зник.

"Четверта ніч розпочалася"