Континент бойових ткачів - Козел Валерія

- Ого… - Рейна, не стримуючи емоцій, присвиснула, - важкувате дитинство, так?

- Угу, - зітхнув лис, - просто… у них не було нікого, хто міг би подбати про них. Ну, так я думав.

- Не розумію, як такий відповідальний та вірний син наважився втекти.

- Пообіцяй, що ніколи не скажеш про це Сорану, - раптом погляд Аспер став винуватим.

- Обіцяю, - підняла руку Рей, - хоча, не думаю, що можна зіпсувати ваші відносини ще більше.

- Я сам не зрозумів, як закохався у Сафію. Вона була добра до мене, уважна. Раптом з’явилась у моєму житті і стала світлом. Ти ж сама бачила, яка вона. Ніжна, мила, привітна. Вона як сонце. Я хотів бути з нею. І коли зрозумів, що це взаємно, мені стало страшно. Ойо і древня. Хіба таке можливо? Я розгубився, не знав, що робити, як нам бути разом. І тоді… рішення запропонувала тітка Арі.

- Та, у якої ви жили?

- Так. Вона сказала, що мені потрібно відпочити. Забрати Сафію і піти. Побачити світ, знайти своє місце. Вона буквально допомогла мені втекти. Пообіцяла взяти на себе мої обов’язки. Якби не вона, я б не наважився. Але я не хочу, щоб Соран звинувачував її. Краще вже хай ненавидить мене.

- Соран тебе не ненавидить, - м’яко посміхнулась Рейна, - він ображений. І його можна зрозуміти. Але крига між вам розтане, якщо докладеш трохи більше зусиль.

- Хочу поговорити з ним, - зітхнув Аспер.

- Поговориш. Маємо за три дні повернутися у Академію. Та я б хотіла ще швидше.

- Пагане передчуття?

- Так, - кивнула Рей, - слова принцеси все ніяк не йдуть з голови. Мені потрібно поговорити з Лейлою, поки вона не наробила дурниць.

- Тоді, потрібно поквапитись.

***

Лейла, Таск та Еліас стояли перед дверима кабінету ректора. Варто їм було переступити поріг Академії, як їх зустріла Клара і попросила терміново слідувати за нею. Вигляд у неї був пригнічений. Вона штовхнула двері. Ректор у кабінеті був не один. Погляд його був важким.

- Лейло, генерали… дозвольте вас представити, - промовив він, - лорд Бейланд, Преподобний Білого храму. Прибув особисто, аби зустрітися з вами.

- Вітаю, принцесо, генерали! – від цього солодкого голосу по спині побігли мурахи, - нарешті познайомимось.