Агент 2601 та 1/2 - Тетяна Олiйник

Зраділий Плохiш заплющив очі, набрав до рота побільше повітря і що сили дмухнув на вогонь. Та від радості не розрахував силу, свічки вмить згасли, але цукрова пудра хмарою піднялася вгору. Коли Макс увімкнув світло, люди за столом виявилися білішими за сніг - пудрова хмаринка осіла на їхньому волоссі й одязі.

- Ах, як красиво! - сплеснула руками здивована Елка.

- Оце так силища! - захопився дід. - Хлопче, та тобі з такими легенями склодувом працювати треба!

Родичі подивилися один на одного й розсміялися. Голосніше за всіх реготав Макс. Віталік спочатку зніяковів за свою помилку, але потім теж піддався загальному настрою.

Так, за веселими розмовами і привітаннями час пролетів непомітно. Настав вечір. Бабуся й дідусь зібралися додому і запропонували підвезти іменинника. Прощаючись, Віталік підійшов до Макса і в пориві подяки міцно потиснув руку, від чого той навіть зігнувся від болю:

- Спасибі тобі за все! Ти спр-равжній др-руг!

Лягаючи спати, Макс згадував події минулого дня та зрозумів, як приємно робити добро. Від щасливої посмішки друга його власна душа теж спiвала вiд задоволення.

Шановні читачі, якщо вам сподобалася книга про Макса, ставте лайк. Це надихне автора створювати цікаве продовження. Заздалегідь вдячна!