Агент 2601 та 1/2 - Тетяна Олiйник

Макс розреготався:

- Метод ді-дук-ці-і! - поправив він друга.

- А-а... - багатозначно протягнув Плохiш.

Макс відсміявся і подивився на нього впритул:

- То куди твій годинник подівся?

- А, ну так ось він, - показав руку хлопчик.

- А вчора ти що, забув його надіти?

- Та ні. Учор-ра його татко забр-рав.

- Як так - забрав?! - здивувався у свою чергу Макс.

- Він же їх узагалі тільки зар-раз помітив. От і вир-рішив, що я спер у когось. Тому забр-рав до з'ясування обставин, - повідомив друг.

- Ого! А як же годинник знову опинився в тебе на руці?

- А я збр-рехав, що він не пр-рацює і я знайшов його на смітнику, - зізнався Плохiш.

- І він повірив?

- А куди йому було діватися? Адже годинник розр-рядився, тому й не пр-рацював.

- Віталіку, тобі було б набагато простіше сказати правду, - повчально заявив Макс.

- А як же! Я спочатку намагався пояснити, що мені його др-руг подар-рував. Але татко не повір-рив ні в др-руга, ні в подар-рунок. Ось і пр-рийшлося збр-рехати.

- Оце дожили! Батьки вже дітям не довіряють! - обурився Макс.

- Ха! Зате як я збр-рехав?! Майстер-рно! - похвалився Віталік. - А ти кажеш, тр-реба бр-рехати вчитися...

- Так то шпигунові, а не батькам! Я от удома ніколи не брешу!     

  Великий хлопчик недовірливо подивився на друга.

- Ну... майже ніколи... - виправився Макс.

- Ось-ось! А якби я не збр-рехав, то зар-раз би залишився без годинника, - резонно зауважив Плохiш.

Все ж таки Макс не погодився з ним, бо був категорично проти того, щоб обманювати батьків, щоб там не сталося.