Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » » Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

---
Читаємо онлайн Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Тоді згадав про все ще наявний козир у вигляді бранця Руслана. На щастя, Маргарита на той момент не знала, що спливає її привід йти з Кирилом. Він сам не знав, поки, тікаючи з бенкетного залу, не зателефонував Калач і не повідомив, що на базі треба відбиватись від силовиків.

Калача на момент приїзду генерала з командою до борделю на місці не було. Інакше влаштував би теплу зустріч, на все життя запам'ятали, якби вибралися живими. Але товариш надто пізно настиг, як і Кирило. Одинцов взяв будинок без будь-якого опору. Силовики насамперед забрали Руслана, дівчат вивели, кабінет перевернули шкереберть. Знайти щось навряд чи могли, найцінніше Рощин зберігав у надійнішому місці, але шереху навели.

До того як зайшов до приміщення, Кирило вірив, що обійдеться. Списував на звичайну ментівську облаву. Думав, грошей зараз сунуть і непрохані гості зникнуть вибачаючись. Та як побачив у кабінеті Вотана, дійшло, що припливли. Імперія Рощиних, що зводилася довгими роками, рушилася під важким пресом державної влади. Проте й це було неважливим, подумав, що треба скоріше Ритку ховати, щоби не допустити зустрічі кровно рідних. Не вийшло. Одинцов, треба віддати йому належне, розумний мужик. Дістав звідкись документи, що здатні були закопати Кирила раз і назавжди. Приставив якесь щеня допитувати, а сам швидко майнув доньку рідну зустрічати… 

Нинішні обставини боляче нагадували події шестирічної давності. Та тоді все було навпаки – без Маргарити Рощину волі було не бачити, а тепер без волі – Маргарити. Але як бути цього разу, якщо оперувати нічим? З переходом Одинцової під батьківське крило, мотивів у свою корить чоловік не мав. 

2004 рік

Це був перший день Кирила у ролі нового власника Інанни. Особняк ще нагадував поле бою, бо був сповнений диму, гару та трупів. Без втрат не обійшлося з обох боків. Навіть один із клієнтів, що втікав, потрапив під роздачу. На щастя, люди Рощина залишилися здебільшого цілими. Після безсонної ночі, повної колотнеч, доводилося розгрібали наслідки.

Злякані дівки ховалися на кухні – єдиному вцілілому у метушні місці. Добре, що не розбігалися, користуючись моментом. Рощину не хотілося шукати їм заміну. Вистачить, що на відновлення та повноцінний вихід до звичайного графіку роботи доведеться витратити вагон часу та грошей.

Керівника треба було приставити: довіряти тут нікому, того дивись бунт влаштують. Справ у зв'язку з розширенням бізнесу у бік надання сексуальних послуг чекало пітьма. Та думати про це Кирилові не хотілося. Головне, поквитався з ненависним Батею. Помстився і за Королеву, і за себе. Показав, що з ним жарти погані. Тепер хотілося скоріше додому. Змити сморід і бруд, побачити Маргариту, притиснути до грудей, трахнути як слід і, вважай, життя налагодилося. 

Чоловік не поспішав втекти з Інанни, коли крики та галас із вулиці дали зрозуміти, що знову щось намічається. Перша думка: Сизівські повернулися. Схаменеться не встиг, як до будинку забігло з десяток СБУшників у масках, бронежилетах та з пістолетами. Швидко повалили всіх мордами у землю. Кирило не став винятком. Лайки одна за одною злітали з його губ. Будь-чого чекав, але не такого. Пійматися на облаві у місці, яке вчора не мало до нього жодного відношення – сумнівна перспектива. Його хлопці, звичайно, навели в окрузі шереху стріляниною та вибухами, але тут поблизу жодного житлового будинку, щоб грішити на підступи обивателів, що викликали правоохоронців.

Хвилин п'ять Кирило пролежав, як шматок лайна, утиснутий невідомим у брудну підлогу, де зовсім недавно валявся труп одного з охорони Сизого. Вже відчував який розгін отримають ці недоумки, котрі влаштували маски-шоу, коли ті пронюхають кого вирішили притиснути. Рощина в цьому місті знала, боялася і поважала кожна собака, і чоловік цим нещадно користувався. Статус, хай йому грець, зобов'язував. 

Хвилин п'ять клоуни бігали по території, перш ніж над головою почувся добре поставлений командний голос:

– Хто тут головний?

– Допустимо – я, – роздратовано виплюнув Кирило.

Мить, й тіло, що його утримувало, послабило хватку, і незабаром Рощин стояв на своїх двох поруч із невідомими. Один у масці, очевидно, виконавець. Другий, судячи з класичного чорного костюму та бронежилету поверх, – командир. Чоловічок середніх років, серйозний такий, невдоволений. 

Кирило одразу збагнув, що це, як мінімум, гості зі столиці. Місцевих охоронців закону знав в обличчя і співпрацював з ними. Та й не стали б свої, як з останнім бандюком, – пикою в підлогу. Не дозволили собі такої вільності й випадково, інакше б полетіли голови одна за одною. 

З цікавістю розглядаючи чоловіка навпроти, Рощин прикидав, через кого і як краще домовитись із цим. Якщо гусак столичний, можуть бути складнощі.

– Генерал-майор Одинцов Андрій Михайлович, – тим часом представився незнайомець, – Управління боротьби з організованою злочинністю Служби Безпеки України. 

– Рощин Кирило Сергійович, – озвався с натягнутою усмішкою, – Бізнесмен. Мене тут кожен собака знає. Не раджу зі мною зв'язуватись.

– Мене мало хвилює Ваш статус. Боюся, популярність не допоможе Вам, коли почнемо розбиратися.

Самовпевненість генерала зашкалювала, але Рощин не звик пасувати перед труднощами. Нехай із такими шишками ще не мав справи, але це обіцяло бути цікавим досвідом. Зв'язки у відомстві СБУ, з огляду на майбутні амбіції, не завадять. 

Відгуки про книгу Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail:
Схожі книги: