Зоря півдня - Верн Жуль
Усівши відтак біля інжінєра, вислухав спокійно довгої проповіди Кипріяна, а скріплений склянкою горячого чаю, згодив ся на просьбу інжінєра росказати йому дещо з свойого життя.
Уроджений в Кантоні', був учеником в одному англійському торговельному домі, відтак виеміґрував до Цей-льона, звідси до Австралії, а вкінци до Африки. Ніде не пощастило ся йому. Пральня в таборі не оплачувала ся краще від двайцяти инших інтересів, які вів давнїйше. Найбільшим однак нещастєм були для нього переслїдуваня Панталяччія; колиб не він, булоб йому сяк так велось в Ґріквелєндї. Щоби раз уникнути тих переслідувань, постановив позбавити себе житя.
Кипріян нагодував бідолаху, обіцюючи також оборону проти Італійця і дав йому до праня тілько біля, скільки на разі міг знайти. Рівночасно вилічив його з забобону, що до коси, сказавши йому, що шнурок висїльника приносить щастє і тим самим лиха судьба, яка переслідувала його, від тепер не має сили над ним, бо він має свій шнурок, себ то косу в кишени.
— Ну, принайменше Панталяччі не буде міг менї його відтяти — потішав себе Китаєць.
Та справді* китайська сентенція вилічила остаточно Лї.
VII.
Катастрофа.
Минуло два місяці', а в копальні' Кипріяна не знайдено анї одного діяманта. З кождим днем праця копача ставала йому що раз більше відражаючою, бо вважав її прямо за газардну гру, коли не мож винайняти великої копальнї і поставити в ній до роботи 12 Кафрів.
Одного ранку Кипріян вислав Матакіта і Бардіка з Томою до копальнї, а сам полишив ся дома, щоби відписати на лист Фарамона Варта.
Приятель інжінєра був дуже вдоволений своїми пригодами ловецькими. Вспів він до тої пори вбити З льви, 16 слонів, 7 тигрів і безконечне число антільоп і жираф, не вчисляючи дрібної звірини. А кінчив лист візванєм, щоби Кипріян кинув поганий Ґріквелєнд і взяв участь в про-гульцї до Лїмпопо, з якої обіцював собі богато приємности.
Інжінєр читав саме в друге сей лист, коли відозвав ся великий гук, а за ним крик в таборі. Катастрофа! — лунало з усіх сторін.
Кипріян побіг до копальні' і на перший погляд зрозумів, що стало ся. Велика стїна одної з доріг, що мала біля 60 ш висоти і 200 m довготи, зарисувалась через середину, творючи глибоку щілину. Всьо, що в часі' катастрофи находило ся на її поверхні', люди, бочки, буйволи, упало на дно, присипане тягарем землі'!
На щастє більшість робітників не почала ще роботи, в противному случаю половина населеня булаби погребана під землею.
Першим питанєм Кипріяна було, де находять ся його товариші, однак в тій хвилині' побачив Тому Стіля, який стояв серед робітників, розправляючих про катастрофу.
— Де є Матакіт? — спитав інжінєр.
— Бідний хлопець лежить на дні* — відповів Тома, вказуючи рукою на горбок, який утворив ся над копальнею. — Ледви що зійшов, як почало ся усуване землі*.
— Та-ж треба його рятувати! може живе ще — крикнув Кипріян.
Тома кивнув заперечуючо головою.
— Сумнїваю ся, а остаточно 10 людий мусїло би три дни працювати, щоби яму очистити з землі*.
— Се ніщо не значить — говорив рішучо Кипріян — не можна полишити закопану живцем людину, без зробленя усього, що лежить в нашій силї, щоб його вирятувати.
За посередництвом Бардіка звернув ся інжінєр до громади Кафрів, обіцюючи по 5 шілїнґів денно кождому, хто схоче працювати над очищенєм копальні*.
ЗО Кафрів, заохочених високою заплатою, не тратячи часу, узяло за лопати і тачки; до них прилучило ся також кільканайцять білих, яким жаль зробило ся засипаного.
Тома і Кипріян кермували так енергічно роботою, що вже до півдня відкинено кілька тон піску й землі*.
О 3-ій годині' Бардік крикнув, бо завважив під своєю лопатою вистаючу чорну ногу!
Збільшено енергію і по кількох хвилинах відкопано тїло Матакіта.
Нещасний Кафр лежав на хребті, мабуть не жив вже.
Дивним случаем відро, яке носив, засунуло ся йому на голову мов-шапка.
Се звернуло сейчас увагу Кипріяна і збудило в нїм надїю, що завдяки тому, Матакіт може зістав врятований: приказав отже сейчас перенести його до хати, де положено його на стіл і сильно розтирано.
Довгий час тїло Матакіта було здеревіле, лице сине, а шкіра холодна; однак дужі руки Томи так щиро його терли, що незабаром температура тіла підняла ся, а дрож почала перебігати по чорній шкірі. Незабаром відозвало ся сильне пчихненє і Матакіт роскрив очі!
— Урра! Урра! — крикнув облитий потом Тома, перестаючи його натирати. — Погляньте, пане Мере, як вій сгискає в руцї грудку землі', не хотячи її попустити.
Інжінєр мав на голові пильнїйші діла, чим занимати ся дрібницею. Влив в уста врятованому ложку рому, завинув його в простирало і кількох Кафрів занесло його до хати, на ферму Веткінса. Там поклали його на ліжко, а Бардік напоїв ще його горячим чаєм. За хвилину нещасний заснув. Був врятований!
Кипріян почув велике вдоволене, яке приходить звичайно по сповненю доброго діла, і коли инші скріпляли ся в гостинницї по трівозї і вихиляли безконечну скількість чарок за здоровлє Матакіта, він полишив ся в хатї, сидячи біля мурина, як батько біля хорого сина.
Печаливість ся мала жерело в привязаню, яке за час шести тижневої служби Матакіт вспів собі виробити. Інжінєр прямо був очарований інтелїгенцією, пильністю та невгамованою охотою до науки, як також природним таланом дикої дитини природи.
До сього Матакіт був безконечно привязаний до Кипріяна. Одна тільки хиба затемнювала його вдачу, а саме, молодий Кафр не знав ріжницї поміж своїм і чужим.
Нещасний Кафр лежав на хребті", мабуть не жив вже (стар. г>о.).
Може бути, що ся хиба походила з загально принятої привички в краю, де виховав ся, однак Кипріян гостро картав його, скільки разів спостеріг, що він забрав яку дрібницю.
. Виспавши —ся, Матакіт. збудив ся здоровим так, начеб ніщо не стало ся.
Росказав, як підчас усуненя землі' ведро залїзло' йому на голову, творючи над ним рід даху, який на хвилю захоронив його від засипаня. Почував однак, що в наслідок недостачі воздуха незабаром задусить ся і старав ся віддихати як міг найповільнїйше.
По кількох хвилинах попав в гнїтучий сон і що відтак з ним стало ся, вже не знає.
Кипріян не позволив йому богато говорити, приказуючи дальше спати і заспокоєний, що до його стану, пішов на ферму.
Молодий інжінєр почував непереможну потребу поговорити з Алїсою про події дня і росказати про зростаючу у нїм відразу до ремісла копача.
— Наражувати людське житє для здобутя кількох марних діямантів, видасть ся мені' негідним. А ви як на се задивляєтесь, панно Алїсо? — спитав дівчину.
— Мене вже від давна дивує, що ви, інжінєр і учений, могли згодити ся на ведене такого житя! Чи се не злочин, з огляду на науку, тратити час на працю, яку кождий Кафр краще виконає від вас? Якщо вже конче забажало ся вам діямантів, так чому вже краще не глядаєте їх на дні' вашої реторти? Се булоб принайменше гідне ученого хеміка!
Алїса говорила се з таким запалом і вірою в науку, ідо її слова зробили вражінє на Кипріяна. А може дійсно, булоб се можливе? Спосіб твореня діямантів, уважаний перед столїтєм за утопію, є вже сьогодня науково роз-вязаний.
Фремі і Пайль в Парижи творять рубіни, смарагди і сафіри, кристалїзуючи ріжно закрашену глину. Мек Tip в ҐЛЄЗҐОВІ і Дж. Беллєн-Тайн Генней вже в 1880 р. одержали дорогою хемічною кристалки вугля, які мали всякі прикмети діяманту, тільки сю одну хибу, що коштували далеко дорозше, чим природні діяманти бразильські, індий-ські або з Ґріквелєнду. Якщо однак наукове розвязанє якоїсь проблеми наступило, приміненє його до промислу звичайно скоро іде за тим. Так отже чому не маю підняти ся тієї задачі? Всї учені, яких проби в сім напрямі досі показали ся даремними, були се теоретики, книжкові молї, не показуючі носа поза свою лябораторію! Не досліджували вони діяманту на місці його повстаня, що так скажу, в його колисці! Можу покористуватись їх теоретичною працею і получити її з моїм досвідом. Добував я діямант власною рукою з покладу, розслїджував як найстараннїйше терен, на якому находить ся. він. Якщо останні перепони можуть бути усунені, менї се повинно удати ся!
Через цілу ніч не закрив ока, віддаючи ся думкам над постановленим наміром, який вважав за можливий до здїйсненя.
Вкінци рішив ся. Слідуючого ранку сказав Томі, що дальше в копальнї не буде працювати.
Відтак замкнув ся в лябораторії, щоби обдумати плян нової працї.
VIII.
Велика проба.
Працюючи останній рік над розпускаємістю тіл ціпких, Кипріян завважав, що деякі тїла, нероспускаємі в водї, як пр. кремінь, роспускають ся однак ' в парі водній під сильним тисненєм і при високій температурі.
Се викликало в нього думку, чи не можнаби одержати газового тїла, щоби в нїм розпустити вуголь і тим способом довести його д(7скристалїзованя. Кількатижневі досвіди ведені ним, не дали однак на жаль, ніякого вислїду. Всякі анальогії довели Кипріяна до здогаду, що діямант можна витворити подібним способом, як витворюють сірку в соль-фаторах.
Бо мабуть в верстві землі', де находить ся діямант, разом з водою і аллювіяльними покладами проникає болотний газ, який повстає із сполуки водня з вуглем. Чи отже не є можливе, щоби окисанє водня в сполуці" з частинним окисанєм вугля спричиняло кристалізацію сього останнього, себто витворене діяманту?
Хемік забрав ся до роботи.
З дна копальні' добув скількість землі', яку вважав за найвідповіднїйшу до свого досвіду, змішав її з одним тов-щем і наповнив нею сталеву руру, довгу на пів метра, маючу 8 ст. в промірі. Заткавши один кінець рури, влив в неї 2 лїтри води, вкинув кілька кусників міди а відтак доповнив її болотним газом. Замкнувши сильно отвори, казав герметично залютувати оба кінці' рури металевими корками.
Апарат був готовий і треоа було його тепер піддати дїланю дуже високої температури. В тій цїли всадив руру до печі, в якій через два тижні' мав бути піддержування сильний вогонь, щоби витворити можливо найвисшу температуру.
Матакіт був вже майже здоровий. Приглядав ся він з великою цїкавістю оттим приготованям, а дізнавши ся. що тут росходить ся о витворене діяманту, бажав горячо причинити ся до осягненя доброго вислїду.
Йому також поручено піддержувати безвпинний вогонь під печею.
Важко уявити собі, скільки часу заняли приготованя до того досвіду.
