Північне сяйво - Пулман Філіп

Йорик ніколи не бреше.

— Він, здається, призначив себе твоїм охоронцем.

— Ні. Джон Фаа наказав йому доглядати мене, тому він це і робить. Він слухається наказів Джона Фаа.

— Як Джон Фаа причетний до цього?

— Я вам розповім, якщо ви мені дещо скажете, — відповіла вона. — Ви — мій батько, так?

— Так. Ну, то й що?

— Вам слід було сказати це мені раніше, ось що. Не можна приховувати такі речі від людей, тому що вони почуваються дурнями, коли з'ясовують правду, це жорстоко. Що б сталося, якби я знала, що я ваша дочка? Ви могли розповісти мені про це ще багато років тому. Ви могли сказати мені і попросити тримати це в таємниці, і я б нікому не розповіла, якою б малою не була, я б зробила це, якби ви попросили мене. Я б так пишалася, що з мене б нічим цього не витягнули, якби ви попросили не розповідати цей секрет. Але ви цього не зробили. Ви дозволили взнати про це іншим людям, але ніколи не розповідали мені.

— Хто розказав тобі?

— Джон Фаа.

— Він розповів тобі про твою матір?

— Так.

— Тоді мені залишилося небагато додати. Не думаю, що хочу, аби мене допитувала та засуджувала зарозуміла дитина. Я хочу почути, що ти бачила та що робила дорогою сюди.

— Я принесла тобі клятий алетіометр, чи не так? — вибухнула Ліра. Вона ледь не плакала. — Я зберігала його всю дорогу з Джордана. Я ховала його, я дбала про нього, незважаючи на те, що відбувалося з нами. Я навчилася користуватися ним. Я несла його цим триклятим шляхом, тоді як могла відмовитися від нього та бути у безпеці, а ти навіть не дякуєш мені і не виказуєш, що радий мене бачити. Не знаю, навіщо я все це робила. Але я робила і продовжувала йти, навіть у смердючому палаці Йофура Рекнісона з усіма ведмедями я продовжувала йти, зовсім сама, і я обдурила його і змусила битися з Йориком, я йшла сюди заради тебе… І коли ти побачив мене, ти ледве не знепритомнів, ніби я якась гидка річ, яку ти ніколи більше не хотів бачити. Ви — не людина, лорде Ізраель. Ви — не мій батько. Мій батько не поводився б так зі мною. Батьки люблять своїх дочок, чи не так? Ви не любите мене, і я не люблю вас, така правда. Я люблю Фардера Корама, і я люблю Йорика Бернісона — я люблю ведмедя в обладунках більше, ніж свого батька. І клянуся, Йорик Бернісон любить мене більше, ніж ви.

— Ти сама мені сказала, що він лише діє за наказом Джона Фаа. Якщо ти хочеш бути сентиментальною, я не буду марнувати час на розмови з тобою.

— Тоді забери свій клятий алетіометр, я йду назад з Йо-риком.

— Куди?

— Назад у палац. Він буде битися з пані Кольтер та Облатковим братством, коли вони прибудуть. Якщо він програє, тоді я також загину, мені байдуже. Якщо він переможе, ми пошлемо по Лі Скоресбі і я полечу на його кулі…

— Хто такий Лі Скоресбі?

— Аеронавт. Він привіз нас сюди, а потім ми розбилися. Ось, заберіть ваш алетіометр. З ним усе гаразд.

Він не ворухнувся, щоб взяти інструмент, і вона поклала його на ґрати над вогнищем.

— І, мабуть, я повинна вам сказати, що пані Кольтер наближається до Свольбарда. Скоро вона почує, що сталося з Йофуром Рекнісоном, і попрямує сюди. На цепеліні, з солдатами. І вони збираються всіх нас вбити за наказом магістрату.

— Вони ніколи не дістануться до нас, — сказав він спокійно.

Він був таким тихим та розслабленим, що її лють трохи зменшилася.

— Ви не знаєте, — сказала вона невпевнено.

— Я знаю.

— Мабуть, у вас є інший алетіометр?

— Для цього мені не потрібний алетіометр. Тепер я хочу почути про твою подорож сюди, Ліро. Розпочни спочатку. Розкажи мені все.

Так вона і зробила. Вона почала з того, що нагадала, як сховалася у вітальні, розповіла про те, як гобліни забрали Роджера, про своє життя з пані Кольтер та все інше, що сталося з нею.

Це була довга історія, і, закінчивши її, вона сказала:

— Є ще одна річ, яку я хочу знати, і впевнена, що маю право знати її, як я маю право знати, хто я насправді. І якщо ви не сказали мені інше, натомість ви повинні розказати мені це. Отже, що таке Пил? І чому всі так бояться його?

Він поглянув на неї, ніби роздумуючи, чи зрозуміє вона те, що він скаже. Раніше він ніколи не дивився на неї серйозно, подумала Ліра. До цього часу він завжди поводився з нею, як дорослий, що поблажливо ставиться до витівок дитини. Але зараз йому здалось, що вона готова.

— Пил — це те, що змушує працювати алетіометр, — сказав він.

— А… Я так і думала! Але що ще? Як про нього дізналися?

— В якомусь сенсі Церква завжди знала про нього. Вони проповідували Пил століттями, вони лише не називали його так.

Але декілька років тому московит Борис Михайлович Русаков винайшов новий вид елементарних частинок. Ти чула про електрони, фотони, нейтрони та інші? Вони називаються елементарними частинками, тому що їх не можна більше розкласти: в них немає нічого, окрім них самих. Отож цей новий вид частинок був елементарним, але їх було дуже важко виміряти, тому що вони поводили себе досі невідомим чином. Найважче Русакову було зрозуміти, чому нові частинки скупчуються навколо людей, ніби їх щось притягує. Особливо до дорослих. До дітей також, але не так сильно, аж поки їх деймони не набувають постійної форми. У віці статевої зрілості вони починають притягати Пил сильніше, і він осідає на них так само, як і на дорослих.

Тепер всі відкриття такого роду через те, що вони стосуються доктрин Церкви, мають оголошуватися через магістрат у Женеві. І це відкриття Русакова було таким дивним і незвичайним, що інспектор з Консисторського Суду Благочестя запідозрив Русакова у змові з дияволом. Він влаштував в лабораторії акт екзорцизму, допитав Русакова за законами інквізиції, але зрештою їм довелося визнати той факт, що Русаков не помилявся і не дурив їх — Пил дійсно існує.

Перед ними постала проблема вирішення, що він являє собою. І, використовуючи церковні догмати, вони змогли зупинитися лише на одному. Магістрат вирішив, що Пил є фізичним доказом прабатьківського гріха. Ти знаєш, що таке прабатьківський гріх?

Вона скривила губи. Це було схоже на те, ніби вона знову у Джордані та її питають про те, що вона десь чула, але не пам'ятала.

— Це ніби… — сказала вона.

— Ні, ти не знаєш. Підійди до полиці поряд із письмовим столом та принеси мені Біблію.

Ліра виконала його прохання! протягнула батькові велику чорну книгу.

— Ти пам'ятаєш історію Адама і Єви?

— Звичайно, — відповіла вона. — Вона не повинна була їсти яблуко, але змій спокусив її, і вона з'їла.

— А що сталося потім?

— М-м-м… їх вигнали. Бог прогнав їх із саду.

— Бог говорив їм не їсти яблука, тому що вони помруть. Пам'ятаєш, вони ходили голими у саду, вони були, немов діти, їхні деймони набували будь-якої форми. Але ось що сталося.

Він відкрив третій розділ Книги Буття і прочитав:

І жінка сказала змієві: "Ми можемо їсти плоди з дерев в саду, окрім плодів з дерева посередині саду, так сказав Бог: "Ви не повинні їсти з нього, а також торкатися його, інакше ви помрете".

І змій сказав жінці: "Умерти — не вмрете, тому що Бог знає, що в день, коли ви поїсте звідти, ваші очі розплющаться, і ваші деймони набудуть своїх справжніх форм, і ви будете, як боги, які знають добро і зло".

І побачила жінка, що дерево гарне на смак, і принадне для очей, і жадане, щоб взнати справжню форму деймона. Вона взяла з нього плоду та й з'їла і разом теж дала чоловікові своєму — і він з'їв.

І розплющилися очі в обох них, і побачили вони справжню форму своїх деймонів, і заговорили з ними.

Але коли чоловік та жінка пізнали своїх власних деймонів, вони побачили, як вони змінилися, бо до того часу вони були єдиним з усіма створіннями на землі та в повітрі, і не було різниці між ними.

І вони побачили різницю, і вони пізнали добро і зло, і засоромилися. І зшили вони фігове листя, щоб прикрити свою наготу…"

Він закрив книгу.

— Ось так прийшов гріх на землю, — сказав він, — гріх, сором і смерть. Це сталося, коли їхні деймони набули постійних форм.

— Але… — Ліра намагалася знайти потрібні слова, — але це ж неправда, чи не так? Не така правда, як хімія чи інженерія? Адама і Єви не було насправді? Кесінгтонознавець сказав мені, що це ніби казка.

— Кесінгтонознавець завжди був вільнодумцем. Це його обов'язок — випробувати віру вчених. Тому він і сказав так. Але подумай про Адама і Єву як про уявне число, як про квадратний корінь з мінус одного — ти ніколи не знайдеш чіткого доказу його існування, але якщо ти вставиш його у своє рівняння, ти зможеш обчислити різноманітні речі, які не можуть існувати без нього.

В будь-якому разі Церква вчила цього тисячі років. А потім Русаков відкрив Пил, врешті-решт з'явився фізичний доказ, що щось відбулося, коли цнотливість обернулася на досвід.

Між іншим, назву Пилу дала також Біблія. Спочатку він називався Частинки Русакова, але невдовзі хтось вказав на цікавий вірш з третього розділу Книги Буття, де Бог проклинає Адама за те, що він їв плід.

Він відкрив Біблію знову та показав рядки Лірі. Вона прочитала:

"У поті чола свого ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти — пил, — і до пилу вернешся…"

Лорд Ізраель сказав:

— Церковні вчені завжди замислювалися щодо перекладу цього вірша. Деякі кажуть, його потрібно розуміти не "і до пилу вернешся", а "станеш предметом пилу", а інші вважають цей вірш чимось на зразок каламбуру між словами "земля" і "пил", і це справді означає, що Бог визнає свою власну природу дещо грішною. Ніхто не погоджується. Ніхто не може погодитись, тому що це аморально. Але це було надто гарне слово, щоб не скористатися ним, тому частинки почали називати Пил.

— А щодо гоблінів? — запитала Ліра.

— Генеральне Облаткове братство… Компанія твоєї матері. Доречно з її боку скористатися шансом, щоб підтримати власну владу, адже вона розумна жінка, як сподіваюсь, ти помітила. Магістрату вигідно дозволяти розростатися різним агентствам. Вони можуть платити йому, щоб послабити силу одне одного. Якщо одне з них досягне успіху, магістрат завжди може вдати, що підтримував лише його, а якщо воно потрапить в немилість, вони б навпаки оголосили їх відступниками, які ніколи не мали справжньої ліцензії. Розумієш, твоя мати завжди прагнула влади. Спочатку вона хотіла здобути її звичайним шляхом, через шлюб, але це не спрацювало, як, мені здається, ти чула.