Пригоди Електроника - Велтистов Євген
Тут, за його з Електроником підрахунками, має спалахнути Наднова.
Того вечора, коли в будинку погасло світло, в обсерваторії Сергія очікував Електроник. Він запалив ліхтар, розіклав на столі знімки сузір'я, де передбачалося народження Наднової.
— Звідки вони взялися? — радісно запитав Сергій, розглядаючи фотографії.
— Надіслали обсерваторії Криму, Індії та Австралії, — скрипучим голосом промовив Електроник. — У відповідь на нашу телеграму.
— Так швидко? — здивувався Сергій.
— Я прийняв їх по телефону. Запам'ятав інформацію, а потім надрукував. Ти ж знаєш, моє око — точна копія фотоапарата.
— Звичайний геній науки, а також техніки, — задоволено сказав Сергій.
Відтоді як Електроник змонтував усередині себе радіотелефон, він став незамінимим для восьмикласників, які вирішили довести, що генії можуть бути в кожному класі кожної школи, якщо вони працелюбні Й мають досить інформації. Довідки з архівів, розрахунки Обчислювального центру, навіть опис найскладніших схем можна було одержати по телефону Електроника. А якщо матеріал був надто громіздким, якщо комусь потрібні були фотографії, копії стародавніх рукописів чи реферати докторської праці, Електроник друкував їх на фотопапері або на машинці.
— Бідолаха ти, бідолаха, — пожалів друга Сироїжкін. — Скільки працюєш через нас! Ти не втомився? Ти не перегориш?
— Я почуваю задоволення, коли допомагаю вам. — Електроник усміхнувся. Не так, як усміхаються люди, а якось особливо, по-своєму, скупою усмішкою. — Ти чиниш неправильно, коли жалієш мене. Хвали мене більше, і я ще краще працюватиму.
Сироїжкін здивовано глянув на товариша.
— Так, — промовив Електроник. — Я з тих, кого лікують аплодисментами. Поки я, звичайно, можу працювати.
— Чудово! — Сергій заплескав у долоні, — Ти найкращий у світі астрофізик, біолог, математик, фізик, хімік, психолог, механік, володар знаменитого Рессі й консультант восьмого "Б". Не беручи до уваги іншого.
— Ми доведемо Таратарові й решті, що звичайні генії існують! — хрипло сказав Електроник. — Наші винаходи потрібні людям.
Вони стали згадувати, як Таратар підозріло поставився до лампочки, що світилася, як обережно заглядав у каструлю, як, розчепіривши руки, ловив Макара, коли той падав, і розсміялися. От би Таратара сюди, в обсерваторію, — чи повірить він у майбутню Наднову? Мабуть, ні. І поки що матиме рацію: будь-який розрахунок, будь-яку теорію підтверджують чи спростовують лише результати досліду.
— А раптом ми помилилися? — запитав Сергій. — І обсерваторії попереджено. Соромно буде…
— Помилилися? В чому? — суворо запитав Електроник. — За розрахунки я ручаюся. Ми виходили з опублікованих даних цих обсерваторій.
— Пам'ятаєш, — підхопив Сергій, — я сказав: "Чому ніхто не спостерігав Наднову до вибуху? Адже вони від чогось повинні вибухати…" Ти відповів мені, що ніхто у світі не знає точно причини вибуху, інакше б Всесвіт не був для людини загадковим. А я тобі навів приклад з будинком — як уранці спалахують вікна, бо люди збираються на роботу. І в зорі є своя причина… І тоді ми стали говорити про масу, енергію, відстань.
— Ти майстер ставити дуже складні запитання, — підтвердив Електроник. — Я так не вмію.
— Зате ти вмієш розвивати й підкріпляти будь-яку думку… Але якщо у вихідних даних є хоч маленька неточність, різниця у відповіді може становити плюс-мінус кілька століть, — заявив Електроник.
— Ти хочеш сказати, що мені доведеться сидіти на горищі кілька століть?
— Сподіваюся на розрахунки… Однак вибух триває кілька хвилин. Ти можеш проспати.
— Я не спатиму, — переконано сказав Сироїжкін і глянув у вічко телескопа. — Поки що нічого не видно.
— Якщо спалах станеться удень, — мовив Електроник, — радіотелескопи вловлять його. Та в нас є Рессі. Він спостерігає з Юпітера.
— Рессі напевне не проґавить! — зрадів Сергій.
Про Рессі Сергій завжди згадував із задоволенням і смутком. Як би він хотів, прокинувшись, одразу побачити добродушну морду, розумні очі. Але Рессі так далеко від дому, один в чужому океані, стереже незнайому істоту. А що, коли вона нападе на Рессі? Чи виявиться він, як завжди, невловимим?..
Саме в ту мить, коли в космосі летіли радіосигнали із завданням для Рессі установити спостереження за Надновою, на горищі продзвенів звичайний телефонний дзвінок, і Електроник промовив:
— Алло!..
Сергій здивовано слухав знайомий голос своєї мами, не розуміючи, звідки він звучить.
— Електронику, ти часом не бачив Сергія?
Сергій не встиг подати другові ніякого знаку, й Електроник з усією прямотою відповів:
— Я його бачу зараз. Він сидить переді мною.
— Хлопці, досить працювати, уже пізно, — суворо мовила мама. — Скажи, що ми його чекаємо…
Сергій обурено глянув на друга:
— Ех ти, не міг щось придумати, найкращий у світі консультант!
— Я завжди кажу те, що є насправді, — нагадав Електроник своє головне правило.
Сироїжкін кинув погляд на горищне вікно, ущерть набите зорями. Який дивний вибір у астрофізика: Всесвіт чи сон?..
— Електронику, будь другом, піди замість мене.
Електроник мовчки похитав головою.
— Ти — це я, а я — це ти, — нагадав заповітний пароль Сергій, — Ну, останній раз. Розумієш, дуже досадно буде, коли проґавимо спалах. Адже Наднова…
Електроник несподівано погодився.
— Я піду замість тебе. Тільки я не збираюся говорити неправду.
Сергій потиснув руку другові.
— Якщо все буде гаразд, то зорю назвемо "Наднова Електроника — Сироїжкіна". Аби тільки спалахнула!
— Телеграми, надіслані в обсерваторії, я підписав твоїм іменем. Я лише помічник. — І Електроник пішов.
В окулярі телескопа зорі підморгували Сироїжкіну, променилися, сплітаючи сріблясту мережку. У мирному зоряному гамаці лежав щасливий астрофізик. Приємно було думати, що біля такого ж віконця сидів колись сам Йоганн Кеплер, насолоджувався самотністю й страждав через те, що не може описати гармонію всього світу. Його не розуміли сучасники, він був дуже самотній, бо висловлював безумні для свого часу ідеї. Кеплер вірив у математичне описання природи, в типові причини руху планет, в єдність земних і небесних законів. Кеплер писав про Землю, яка, наче корабель на всіх вітрилах, мчить по своїй гігантській орбіті, — немов чітко бачив її з космосу. Історію відкриття вічних законів руху планет Кеплер порівнював з розповідями про плавання Колумба, Магеллана й Васко де Гами.
А Макар захопився лише бочками. Він так і не зрозумів, що Кеплер був не просто геніальним астрономом, математиком, фізиком далекої доби, а першим, можливо, у світі астрофізиком.
І Сироїжкін, подумки сперечаючись з Гусєвим, дістав із саморобної полиці томик з довгою назвою: "Нова астрономія, заснована на причинах, або фізика неба, представлена дослідженнями рухів зорі Марс… 1609 р.". Відкрив першу сторінку знаменитої кеплерівської "Нової астрономії", прочитав уголос:
— "У наш час вельми важка доля тих, хто пише математичні, а особливо астрономічні книжки. Якщо не дотримується необхідна точність — у теоремах, поясненнях, доведеннях і висновках, — то книжка не буде математичною. Якщо ж точність дотримала, читання книжки стає втомливим… Тому рідко зустрічаєш справжніх читачів; більшість вважає за краще взагалі ухилитися від читання". Зрозуміло, товаришу Гусєв? — підпустив шпильку Сироїжкін. — Тебе й дрючком не примусиш узяти книжку, — І продовжував читання "Нової астрономії": — "Чи багато можна знайти математиків, які взяли на себе клопіт цілком прочитати "Конічні перерізи Аполлонія Пергського?" Астрофізик пошкрябав потилицю, самокритично признався:
— Один Професор витримав. І то через те, що уявив себе Ферма…
— Професор уже спить, а Гусєв десь гуляє, — почувся за спиною Сироїжкіна спокійний голос. Уже година ночі.
Сироїжкін схопився.
— Електронику, чому ти повернувся?
— Я не виконав твого завдання, — признався Електроник. — Тобі теж пора спати.
І він розповів, як прийшов додому до Сироїжкіна й улігся на диван. А Ссргієва мама присіла поряд і сказала:
"Що все це означає?.." Електроник мовчав. І тут у нього задзвенів радіотелефон — викликала мати Гусєва. Тоді Сергієва мати відразу догадалася, хто перед нею, і веліла негайно прислати справжнього Сергія, а то вона сама піде шукати по сходах свого астронома.
— Як вона здогадалася? здивувався Сироїжкін, оглядаючи обсерваторію.
— Задача нескладна. У тебе вся кімната в картах зоряного неба.
— Гаразд, я не критикую твій телефон-автомат, — зітхнув Сергій.
Тільки зараз, уважно подивившись на друга, він побачив, що між ними є різниця. Вони, як і раніше, були схожі, мов двоє близнюків, але один з них затримався в рості.
Сергій явно відчував, що він і більший на зріст і ширший у плечах, і черевики в нього вже сорок другого розміру, а в Електроника по-давньому тридцять дев'ятого. Сергій навіть відчував свою фізичну перевагу. Він простягнув руку другові:
— Ану стисни з усієї сили! — І почервонів від напруження: — Молодчина!.. Я йду спати. — Він кивнув на телескоп: — Отак люди проспали багато великих подій. А ще скаржаться, що не знають походження Всесвіту.
— Я чергуватиму, — обіцяв Електроник. — Але раніше за мене побачить спалах Рессі. Як тільки він повідомить, я надрукую фотографію. Телефон я приглушу. Якщо захочеш, дзвони, я почую.
Астрофізик пішов додому. Дома він сказав:
— Даремно хвилюєшся, мамо. Наполеон, Петро Перший, Бехтєрєв спали по чотири години на добу. Через те вони залишилися в історії. Я слухняний син, через те, крім тебе, про мене ніхто не почує.
Мама пирхнула: "Куди ж пак, новий Наполеон", але зосталася задоволена.
Сироїжкін крутився в ліжку. Йому виділася кошлата морда Рессі. Уважне некліпне око спрямоване на Наднову… Рессі не повинен проґавити!..
Наш астрофізик уже спокійно спав, а Електроник та Рессі безперервно обмінювалися повідомленнями. Потоки цифр летіли з далекого Юпітера на Землю, і там, в одному з великих міст, під дахом десятиповерхового будинку, їх приймав і вмить оцінював електронний хлопчик. Якщо перекласти ці цифри на звичайні слова, то вони означали, що Наднова поки що не спалахнула. А в кінці кожного повідомлення умовна фраза:
"КИТ ЮПІТЕРА МОВЧИТЬ".
З усіх геніїв восьмого "Б" не вступав у конфлікт з дорослими лише Професор. І ніхто не знав, що він пережив цього вечора.
Списаний формулами шкільний зошит лежав перед автором.
