Безпритульні діти - Оутс Джойс Керол

я знаю тебе... бачила твої фотографії в газеті...

Вона вже сиділа, розмахуючи на всі боки кістлявими кулачками. Обурено теліпалися її маленькі неживі груди.

— Давай гроші! Давай мені гроші.

У нього серце несамовито калатало. Вона не дівчина, не жінка, не людина. Вона була просто живою присутністю і більш нічим, нічим, окрім злої, змученої плоті, якимось чином приведеної ним на світ. Його дочка. Невже він міг би справді задушити її? Навалитися на оце маленьке розгніване тіло, затиснути його колінами і запхати оту огидну ковдру їй у горло?.. В її злий рот?

Чарлз приклав руку до грудей і відчув, як шалено б'ється під рукою його збурене серце. Він витяг гаманець.

— Ось, бери гроші! — промовив Чарлз пошепки.— Це для тебе! Купи собі, що хочеш! Живи, як хочеш, і роби, що хочеш. їдь до Каліфорнії, дивись, що хочеш,— квапливо шепотів він, ніби побоювався, що хтось підслухає.— Перед тобою все відкрито... Ти молода... Все приваблює тебе, чекає на тебе... не бійся...

Побачивши гроші, вона ніби прокинулась, для певності струснувши головою, неначе щоб прогнати сон. Нахилилася схопити гроші.

— О боже, ти врятував мені життя... ти врятував мені життя...—повторювала вона знову й знову.

№

Чарлз спостерігав, як вона хапала гроші, банкнот за банкнотом. її неживі, білі, худі груди обвисли. Ключиці аж світилися з-під шкіри.

— Ти врятував мені життя...— Вона витерла щоки, ніс— Боже, це ж добре. Якраз вчасно... А тепер можеш іти.

Але він боявся прощатися. Невже не було більше про що говорити? Він повинен обов'язково пояснити їй, сказати: "Ти змінила моє життя... я люблю тебе..."

— Тепер можеш іти,— нетерпляче повторила вона.

— Ти... ти не бійся...

— А чого б це у бісового батька мала я бояти-си? — скоса зиркнула вона на Чарлза.

Заточуючись, він вийшов па вулицю. Повз нього повільно проїхала патрульна поліцейська машина. Повітря аж тремтіло від спеки. Простуючи до своєї машини, Чарлз побачив трьох молодих людей — хлопців чи дівчат, він так і не розібрав,— які, спершись об стіну будинку, сонними очима втупилися в протилежний бік вулиці. Чарлз теж глянув туди, але нічого не побачив, крім покинутої бакалійної крамниці. Нони були не по літах урівноважені, з порожніми, голодними, розсудливими обличчями хитрих, але безсилих звірят. Чарлзу раптом стисло серце від жалю до них і до своєї дочки, таких молодих і водночас таких старих людей. Місто не прийняло їх, відняло в них майбутнє.

■— Може, дасте що-небудь, містере? — якийсь хлопчина простяг до Чарлза руку. Чарлз миттю спорожнив гної кишені — двадцять п'ять центів, дві монети по двадцять п'ять, півдолара, кілька десятицентових монет. Він зсипав їх одну за одною в брудну, тремтячу (І байдужу руку, аж поки в нього нічого не лишилося.