Річард ІІ (Річард Другий) - Шекспір Вільям

Та не вірте!
Коли туманять сльози наші очі,
На частки зір роздрібнює предмет.
Картини є такі: якщо поглянеш
На них впритул, то бачиш тільки плями,
А відійшовши вбік або подалі,
Зображення побачиш. Так і ви
Здаля свою побачили розлуку,
І привид горя раптом вас злякав.
Погляньте зблизька, – привид горя зникне
І вам, безцінній нашій королеві,
Для суму вже не знайдеться підстав.
Лише можливість довгої розлуки –
Причина сліз, а не химерні муки.

К о р о л е в а
Хай так. Та тільки боляче і сумно,
Передчуття недобре. На душі
Так тоскно, так безрадісно, так тяжко!
Передчуття моє – ніщо? Можливо.
Та виглядає надто страхітливо.

Б у ш і
То лиш уява, вигадки, страхи.

К о р о л е в а
Але уявний страх повинен мати
Підстави у минулому; у мене ж
Немає ні причин, ані підстав.
За чим сумую – я сама не знаю,
І все ж у сум постійно поринаю.
Тому, чого жахаюсь і боюсь,
Я назви підшукати не берусь.

Входить Г р і н.

Г р і н
Хай береже Господь нам королеву!
Привіт вам, джентльмени! Сподіваюсь,
В Ірландію король ще не відплив?

К о р о л е в а
Чому ж ти сподіваєшся на це?
Так поспішав король в похід ірландський,
Плекаючи надію на раптовість.
Навіщо б з відплиттям він зволікав?

Г р і н
Для того, щоб король, надія наша,
Міг повернутись з військом і розбити
Надії ворогів своїх підступних:
З вигнання повернувся Болінгброк,
Який, щасливо перепливши море,
Уже вступив із військом в Ревенсперг.

К о р о л е в а
Ні! Не допустить Бог!

Г р і н
Але ж це – правда.
Новини й гірші є: Нортумберленд
Удвох із сином, юним Гаррі Персі,
Та лорди Росс, Уіллобі, Б'юмонд
Із друзями впливовими своїми
Втекли до Болінгброка.

Б у ш і
То чому ж
Ви зрадниками не оголосили
Нортумберленда й інших втікачів?

Г р і н
Ми це зробили. І тоді граф Вустер
Переломив свій сенешальський жезл
І втік туди ж із челяддю своєю.

К о р о л е в а
Ти, Гріне, – повитуха для печалі,
А Болінгброк – її злощасний плід.
Так ось яку потвору народила
Моя душа! І тільки додала
До суму – сум новий, до горя – горе.

Б у ш і
Зневірюватись рано, королево.

К о р о л е в а
Не заважай печалитись мені
І гнати геть оманливу надію,
Як брехуна, що віддаляє смерть.
Брехливої надії допомога –
Від горя ненадійна засторога.

Входить Й о р к у панцирі.

Г р і н
А ось і герцог Йорк.

К о р о л е в а
На ньому панцир –
Ознака неминучої війни.
В очах його тривога і турбота.
Слова розради, дядя, нам скажіть.

Й о р к
Зробивши так, я покривлю душею.
Розрада нас на небі тільки жде,
А на землі – лиш горе та турботи.
Ваш чоловік поїхав воювати,
Щоб дальні володіння зберегти, –
Не втратив би тепер усю державу.
Залишений опорою для неї,
Я, бачу, сам опори потребую,
Бо на ногах старечих ледь стою.
Гучні бенкети змінює похмілля,
Надходить час, коли король побачить,
До чого здатні друзі-лестуни.

Входить с л у г а.

С л у г а
Мілорде, не застав його я вдома.
Ваш син поїхав.

Й о р к
Он як?.. Навіть він…
Хай від'їжджають всі, куди захочуть!
Біжить дворянство, а народ мовчить,
Немов би він байдужий, та боюся:
Підтримає він Гірфорда також.

(до слуги)
Негайно їдь у Плеші до сестри:
Хай тисячу гіней пришле з тобою,
І поскоріше. Ось тобі мій перстень.

С л у г а
Мілорде, я не встиг сказати вам,
Що побував сьогодні там проїздом.
Боюсь, що засмутити мушу вас…

Й о р к
Ну, що там? Говори!

С л у г а
За півгодини,
Як я приїхав, герцогиня вмерла.

Й о р к
О, милосердний Боже! Як багато
Подій різноманітних і нещасть
У нашій бідній трапилось країні!
Що маю я робити? Був би радий, –
Хоч я, звичайно, це не заслужив, –
Щоб наш король життя мене позбавив,
Як брата старшого. Чи послано гінців
В Ірландію? І де нам взяти гроші?
Ходімо, сестро… Вибачте старого, –
Племіннице.
(до слуги)
А ти іди додому
І зброю всю, що знайдеться у нас,
Вези сюди негайно на підводах.

Слуга іде геть.
Мілорди, як же нам зібрати військо?
Хай буду я не я, коли я знаю,
Як виконати цілу купу справ,
Що тягарем лягли мені на плечі.
Обидва вороги – моя рідня.
Один – король; обов'язок і клятва
Мені за нього битися велять.
Але і другий – небіж мій, котрого
Несправедливо вигнав наш король.
За нього бути вимагає совість.
Що ж вибрати?.. Племіннице, ходім. –
А ви зберіть, мілорди, ополчення.
Я в замку Барклі буду вас чекати.
Хотів би ще заїхати у Плеші,
Та ніколи. В державі все кругом
Догори дригом, безлад і розгром!

Йорк і королева ідуть геть.

Б у ш і
Сприяє вітер, щоб послати звістку
В Ірландію, але не звідтіля.
А тут набрати військо неможливо,
Щоб ворога відбити ми змогли.

Г р і н
І наша дружба з королем накличе
На нас ненависть злісну ворогів.

Б е г о т
Народ у нас мінливий, ненадійний;
Любов його – в глибинах гаманця.
Хто гаманець спустошує, до того
Наповнюються злобою серця.

Б у ш і
За це і звинувачують монарха.

Б е г о т
А разом з ним і нас, якщо вони
Хоч трішечки навчились міркувати.

Г р і н
Поїду я до замку у Брістолі,
Граф Уілтшир уже сховався там.

Б у ш і
Я з вами. Важко захисту чекати
Від злої черні. Мов голодні пси,
Вони нас на шматки подерти можуть.
(до Бегота)
Ви з нами?

Б е г о т
Я в Ірландію спішу.
Передчуттями серце засмутилось:
Побачитись нам, певне, не судилось.

Б у ш і
Можливо, Болінгброка спинить Йорк?

Г р і н
Та він скоріше вип'є океан,
В пустелі порахує всі піщинки,
Ніж зможе зупинити Болінгброка.
Не для старого Йорка ця морока.
Хай Бог нас береже у чорні дні!

Б у ш і
Побачимось іще.

Б е г о т
Боюсь, що ні.

Ідуть геть.

Сцена третя

Безлюдна місцевість у Глостерширі.
Входять Б ол і н г б р о к та Н о р т у м б е р л ен д
з військом.

Б о л і н г б р о к
Мілорде, чи далеко ще до Барклі?

Н о р т у м б е р л е н д
Не можу, принце, точно вам сказати.
Тут, в Глостерширі, я, мов чужоземець.
Високі та безлюдні ці горби,
Круті та кам'янисті ці дороги
Наводять сум, видовжуючи милі.
Лиш бесіда із вами, наче цукор,
Приємно підсолоджує цей шлях.
Я думаю, Уіллобі та Россу
Одноманітна і тяжка дорога
Із Ревенсперга в Котсолд. А мені
Ці труднощі дороги непомітні
У товаристві вашому. Та все ж
І їх в путі підтримує надія
На те, чим володію зараз я.
Коли немає щастя, то надія
Його здобути згодом – майже щастя.
Вона скоротить їм цей довгий шлях,
Як скоротила путь мені відрада
Вас бачити і бути разом з вами.

Б о л і н г б р о к
Не вартий, справді, слів таких чудових
Ваш співбесідник. Хто це там іде?

Входить Г а р р і П е р с і.

Н о р т у м б е р л е н д
Та це ж мій син завзятий, Гаррі Персі.
Його послав, напевне, брат мій Вустер. –
Чи дядя твій здоровий?

П е р с і
Ох, мілорде,
Я думав сам спитати вас про це.

Н о р т у м б е р л е н д
Хіба не з королевою він зараз?

П е р с і
Ні, батьку мій. Він сенешальський жезл
Переломив і, розпустивши челядь,
Покинув двір.

Н о р т у м б е р л е н д
Не знаєш – через що?
Таж він такого наміру не мав.

П е р с і
Це через те, що зрадником корони
Оголосили вас. У Ревенсперг
Поїхав дядько. Послуги свої
Збирався принцу Гірфорду надати.
Мене ж послав у Барклі, щоб дізнався,
Яке зібрав там військо герцог Йорк,
І в Ревенсперг відомості відправив.

Н о р т у м б е р л е н д
Ти Гірфорда хоч трохи пам'ятаєш?

П е р с і
Як пам'ятати можу я того,
Кого в житті ні разу я не бачив?

Н о р т у м б е р л е н д
Тоді поглянь: перед тобою герцог.
П е р с і
Мілорде, вам служити хочу я,
Хоч молодий і досвіду не маю.
Та з часом і до мене прийде зрілість,
І я вам зможу користь принести.

Б о л і н г б р о к
Я дякую тобі, мій любий Персі.
Лише думки про вірних, щирих друзів
Дають мені розраду на землі.
З Фортуною моєю ти дозрієш,
Вона тобі віддячить за любов.
Я серцем цю угоду укладаю,
Її скріпивши потиском руки.

Н о р т у м б е р л е н д
Далеко ще до Барклі? Як там Йорк?
Велике він зумів зібрати військо?

П е р с і
За тими он деревами і замок.
Солдат, як чув я, там лиш сотні три.
Там герцог Йорк, лорд Барклі та лорд Сеймур.
Зі знаті більш нікого там нема.

Входять Р о с с та У і л л о б і.

Н о р т у м б е р л е н д
А ось до нас Уіллобі та Росс.
В крові їх шпори і пашать обличчя.

Б о л і н г б р о к
Привіт вам, лорди! Бачу я, що ви
Мене, вигнанця, зрадника, любов'ю
Своєю не залишили! Усе,
Що маю я, – це лиш подяка щира.
Дарую вам її. Багатшим стану –
За відданість і службу відплачу.

Р о с с
Люб'язний принце, ви – багатство наше.

У і л л о б і
Його іще не заслужили ми.

Б о л і н г б р о к
Вам дякую ще раз. Моя подяка –
Єдиний скарб вигнанця-бідняка.
Моя Фортуна ще в літах дитячих,
Коли вона хоч трохи підросте,
То виросте і щедрість… Хто це йде?

Н о р т у м б е р л е н д
Я впізнаю, здається, графа Барклі.

Входить Б а р к л і.
Б а р к л і
Я, Гірфорде, з дорученням до вас.

Б о л і н г б р о к
Тепер, мілорде, я зовусь Ланкастер.
За цим ім'ям я в Англію приплив.
Тому я буду говорити з вами,
Коли цей титул вимовите ви.

Б а р к л і
Мілорде, я не буду посягати
На титул ваш, хоч як би звались ви.
Намісник короля мене прислав.
Пресвітлий герцог Йорк звелів спитати:
Навіщо, скориставшися з від'їзду
В Ірландію із військом короля,
З'явились ви до строку із вигнання,
Порушивши в державі нашій мир?

Входить Й о р к з почетом.

Б о л і н г б р о к
Та ваше посередництво тут зайве:
Ось герцог сам.
(Стає навколішки.)
Мій благородний дядю!

Й о р к
Навіщо це колінопреклоніння?
Зігни гординю, та не гни колін.

Б о л і н г б р о к
Мій добрий дядю!

Й о р к
Слухати не хочу!
Не добрий, і не дядя я тобі.
Для зрадника – не дядя. Слово "добрий"
Звучить в устах недобрих, як знущання.
Навіщо ти англійської землі
Ногою смів торкнутися, вигнанце?
Як ти вітчизну зважився топтати,
Беззахисним загрожуючи селам
Мечами і страхіттями війни?
Насмілився з'явитись ти, хлопчисько,
Дізнавшись про відсутність короля?
Ти помилився: влада королівська –
В моїй особі і в моєму серці,
Що Річардові вірність береже.
О, був би я таким же молодим,
Як в день, коли з твоїм відважним батьком
Продерлись ми крізь тисячі французів,
І з нами врятувався Чорний Принц,
Цей юний Марс, цей незрівнянний воїн, –
Тоді б своєю сильною рукою,
Яку, на жаль, скрутив мені параліч,
Тебе за це зухвальство покарав!

Б о л і н г б р о к
Та чим я завинив, шановний дядю?
Який вчинив я непоправний злочин?

Й о р к
Той злочин, що найтяжчий із усіх:
Ти – бунтівник і безсоромний зрадник.
Не закінчився строк твого вигнання,
А ти посмів додому повернутись,
Піднявши зброю проти короля.

Б о л і н г б р о к
Я був з країни вигнаний, як Гірфорд,
Назад я повернувся, як Ланкастер.
Погляньте, дядю, безстороннім оком,
Яких я кривд зазнав, яких образ!
Ви – втілення мого старого батька.
Невже, як батько, допустили б ви,
Щоб я блукав бурлакою бездомним
В чужих краях, а всі мої права,
Усе моє майно, мої багатства
У власника відібрані були
І віддані пройдисвітам безчесним?
Хто я такий? Раз мій кузен – король,
За тим же правом спадку я – Ланкастер.
У вас є син, Омерль, кузен мій також.
Коли б помер не Гант, а вмерли ви,
І з ним би обійшлись несправедливо, –
Знайшов би батька він в особі Ганта,
Який тоді вступився би за нього
І за його образи відплатив.
На спадщину я маю всі права,
Та грамоти мої не визнаються,
Розпродане все батьківське майно.
Що мусив я робити? У закону
Шукав, як вірнопідданий, підтримки,
Та стряпчі відхилили позов мій.
Тоді я сам з'явився вимагати
Відновлення моїх законних прав.

Н о р т у м б е р л е н д
Шукає правди благородний герцог.

Р о с с
Правителе, підтримайте його!

У і л л о б і
Його майно мерзотникам дісталось.

Й о р к
Мілорди, ось вам відповідь моя:
Я знаю, що ображений мій небіж,
І я зробив для нього все, що міг.
Та зброєю і військом пробиватись
До прав своїх неправедним шляхом –
Це означає бунт.