Північне сяйво - Пулман Філіп

Він заговорив, і вони один за одним почали міняти форму, хоч страшно було бачити, яких зусиль це їм коштувало, зрештою, вони всі обернулися на птахів. Як неоперені пташенята, вони стежили за деймоном відьми, махаючи крилами, і падаючи, і підбігаючи по снігу, і, зрештою, з великими труднощами злітаючи. Вони піднялися кривою лінією, бліді та химерні на тлі глибокого темного неба, потроху набираючи висоту, хоч якими слабкими і безсилими не були деякі з них. Але кілька деймонів втрачали свою волю і починали падати вниз, тоді великий сірий гусак кружляв поряд і підтримував їх, обережно вертаючи до зграї. Потім їх не стало видно в абсолютній темряві. Роджер потягнув Ліру за руку.

— Швидше, — сказав він, — вони майже зібралися.

Вони незграбно пішли геть та приєдналися до Білі, який задкував з-за рогу головної будівлі. Діти вже втомилися, дорослим вдалося домогтися порядку, і всі, штовхаючись, стали в нерівну лінію перед парадним входом. Ліра і два хлопці вислизнули з-за рогу та змішалися з іншими дітьми, але перед тим Ліра встигла сказати:

— Передайте всім дітям, щоб вони були готові до втечі, їм потрібно знати, де лежить їхній теплий одяг, щоб взяти його і втекти, коли ми подамо сигнал. І вони повинні тримати це в секреті, зрозуміло?

Білі кивнув, а Роджер запитав:

— Яким буде сигнал?

— Пожежна тривога, — відповіла Ліра. — Коли настане час, я подам сигнал.

Вони чекали, поки їх позначать у списку. Якби хто-не-будь в Облатковому братстві якось стосувався школи, їм було б значно легше, тому що діти не були поділені на групи, кожну дитину відмічали у загальному списку, який, звичайно, не дотримувався алфавітного порядку, а до того жоден з дорослих не звик підтримувати порядок та контролювати дітей. Отже, навколо панувала плутанина, незважаючи на те що ніхто вже не бігав.

Ліра уважно спостерігала за ними і помітила це. Вони були нездатні навести лад. Вони мали багато слабких місць, ці люди, — вони недооцінювали пожежні навчання, вони не знали, де зберігається верхній одяг, вони не могли змусити дітей вишикуватись — їхні недоліки мали стати її перевагами.

Коли вони вже майже закінчили, ще одна річ відвернула увагу всіх від шикування — її Ліра вважала найгіршою.

Всі прислухалися до якогось звуку. Голови почали повертатися та шукати в темному небі цепелін, чий газовий двигун виразно стугонів у повітрі.

Єдине, з чого можна було радіти, — те, що звук долинав з іншого напрямку — протилежного тому, куди полетів Сірий гусак. Але лише в цьому був плюс. Невдовзі дирижабль можна було побачити, і в натовпі розлігся задоволений гомін. Його товсте срібно-глянцеве тіло повисло над вулицею з ліхтарями, його власні ліхтарі світили вниз із носа, а під ним знаходилась гондола з пасажирами.

Пілот скинув швидкість і розпочав складну справу зниження. Ліра тепер зрозуміла, для чого була товста щогла — зазвичай до неї пришвартовувався дирижабль. Поки дорослі заводили всередину дітей, які озиралися назад і показували пальцями, команда обслуговування на землі залізла по драбинах на щоглу і готувалася прив'язати мінрепи. Двигун гуркотів, снігові закрути здіймалися з землі. Потім в ілюмінаторах з'явилися обличчя пасажирів.

Ліра подивилася назад — помилки не могло бути. Пантелеймон притиснувся до неї і, ставши диким котом, з ненавистю зашипів, тому що крізь вікно з цікавістю дивилася красива темноволоса пані Кольтер, яка тримала на колінах свого золотавого деймона.

16 Срібна гільйотина

Ліра миттю заховалася під росомашачий каптур і з іншими дітьми пройшла через подвійні двері всередину. Було достатньо часу, аби придумати, що сказати, коли вони зустрінуться віч-на-віч; зараз у неї була інша проблема: де сховати свій верхній одяг, щоб користуватися ним, не просячи дозволу.

На щастя, всередині був абсолютний безлад, тому що дорослі намагалися поквапити дітей, щоб звільнити дорогу новоприбулим пасажирам цепеліна, отже, ніхто не заважав. Ліра зняла свою куртку, панчохи і чоботи й склала їх, а потім попрямувала з рештою дітей коридорами до гуртожитку.

Там вона швидко підсунула тумбочку до кутка, залізла на неї і натиснула на стелю. Панель піднялась, як і говорив Роджер, і в цю щілину вона запхала чоботи та панчохи. Тут вона пригадала — дістала алетіометр зі своєї сумки і заховала його до внутрішньої кишені куртки, а потім поклала і її до схованки.

Вона стрибнула вниз, відсунула тумбочку на місце і прошепотіла Пантелеймону:

— Ми маємо вдавати з себе дурнуватих, поки вона нас не побачить, а потім ми їй скажемо, що нас викрали. І ні слова про циган, а особливо про Йорика Бернісона.

Тепер Ліра усвідомлювала, що весь її страх був пов'язаний з пані Кольтер, як стрілка компаса пов'язана з полюсом. З усіма іншими речами, які вона бачила, і навіть із жахливою жорстокістю інтерсекції вона б могла впоратися, вона була досить сильною, але думка про те миле обличчя і м'який голос, образ тієї золотавої грайливої мавпи змушував все в її шлунку перевертатися, викликав нудоту і запаморочення.

Але цигани наближалися. "Думай про це. Думай про Йорика Бернісона. Не виказуй себе", — сказала вона собі і пішла до їдальні, з якої долинав галас.

Діти стояли в черзі за гарячими напоями — дехто все ще був одягнутий в куртки з вугільного шовку. Всі розмовляли лише про цепелін та його пасажирів.

— То була вона — з деймоном-мавпою…

— Тебе також вона забрала?

— Вона сказала, що напише моїй мамі і татові, і я клянуся, що вона не…

— Вона не говорила нам про вбивства дітей. Вона ніколи про це не згадувала…

— Та мавпа, деймон, він мерзотник — спіймав мою Карросу і ледве не вбив її — я відчував слабкість…

Вони були такими ж наляканими, як і Ліра. Вона знайшла Енні та інших і сіла поруч з ними.

— Послухайте, — сказала вона, — можете тримати це в секреті?

— Так!

Всі три обличчя — пожвавлені від чекання — обернулися до неї.

— Існує план втечі, — почала Ліра стиха. — Деякі люди їдуть сюди, щоб забрати нас, і вони будуть тут приблизно цей день. Може, скоріше. Що повинні робити ми: бути готовими, коли пролунає сигнал, треба одразу одягти теплий одяг і вибігти надвір. Не чекаючи. Вам треба лише бігти. Якщо у вас не буде курток, чобіт та всього іншого, ви загинете від холоду.

— Який сигнал? — запитала Енні.

— Пожежна тривога, як сьогодні вдень. Усе вже організовано. Це повинні знати всі діти і жоден з дорослих. Особливо вона.

Їхні очі захоплено сяяли надією. Новина розійшлася по всій їдальні. Ліра відзначила, що атмосфера змінилася. Надворі діти були енергійними і готовими грати, потім, коли вони помітили пані Кольтер, всі були пригнічені, а зараз у всіх з'явилася мета і всі контролювали свою балакучість. Ліра сподівалася, що надія надихне всіх дітей.

Вона визирала крізь відчинені двері, але обережно, готова щомиті заховатися, тому що чулися голоси дорослих, а потім з'явилася сама пані Кольтер, посміхаючись щасливим дітям, які пили гарячі напої та їли тістечка, такі зігріті та нагодовані. Майже умить легке тремтіння пронеслося їдальнею, і кожна дитина завмерла, дивлячись на неї.

Пані Кольтер посміхнулася і пройшла далі без жодного слова. Потроху розмова відновилася. Ліра запитала:

— Куди вони пішли розмовляти?

— Мабуть, до конференц-залу, — відповіла Енні. — Вони водили нас туди одного разу, — додала вона, маючи на увазі себе та свого деймона. — Там було близько двадцяти дорослих і один з них читав лекцію, а мені треба було стояти там і робити те, що він казав. Наприклад, показати, як далеко мій Кириліон може відійти від мене. А потім він гіпнотизував мене та робив ще щось… Це велика кімната з багатьма стільцями, столами та невеликим узвишшям. Вона поряд з головним офісом. Ей, б'юся об заклад, вони вдадуть, що пожежні навчання пройшли чудово. Клянусь, вони бояться її так само, як ми…

Решту дня Ліра залишалася поряд з іншими дівчатами, спостерігаючи, мало розмовляючи, намагаючись бути непомітною. Була зарядка, потім урок шиття, а тоді вечеря, був час для ігор у кімнаті для відпочинку: великій убогій кімнаті з настільними іграми, кількома подертими книжками та столом для настільного тенісу. Якоїсь миті Ліра та всі інші помітили, що трапилося щось надзвичайне, тому що всі дорослі снували туди-сюди чи стояли стурбовані й швидко розмовляли. Ліра зрозуміла, що вони помітили втечу деймонів і тепер не могли зрозуміти, як це сталося.

Але, на щастя, вона не бачила пані Кольтер. Коли настав час лягати, вона знала, що повинна довіритися іншим дівчатам.

— Послухайте, — сказала Ліра, — вони коли-небудь приходять подивитися, чи ми спимо?

— Вони лише раз заглядають, — сказала Белла. — Махають ліхтарем, але насправді не дивляться.

— Чудово. Тому що я збираюся піти роздивитися тут все. Існує шлях по стелі, мені один хлопчик показав…

Не встигла Ліра все пояснити, як Енні сказала:

— Я піду з тобою!

— Ні, краще не треба, тому що буде не так помітно, якщо зникне лише один із нас. Ви всі можете сказати, що спали і не бачили, куди я поділася.

— Але якщо я піду з тобою…

— Нас швидше схоплять, — закінчила за неї Ліра.

Їхні два деймони дивилися один на одного — Пантелеймон — дикий кіт і Кириліон Енні — лис. Вони наїжачилися. Пантелеймон видав низький м'який свист і вишкірив зуби, тоді Кириліон повернувся і почав байдуже вилизувати себе.

— Добре, — відступила Енні.

Досить часто суперечки між дітьми вирішувалися їхніми деймонами, коли один поступався перед перевагами іншого. Люди приймали результат зовсім без образ, отже, Ліра знала, що Енні зробить так, як вона її просила.

Вони склали речі на ліжку Ліри і накрили їх ковдрою, так що здавалося, ніби там хтось спить, і присяглися говорити, що нічого не знають про цю справу. Потім Ліра прислухалася біля дверей, щоб упевнитися, що нікого немає поряд, заскочила на тумбочку, відсунула панель і пірнула у щілину.

— Просто нічого не кажіть, — прошепотіла до трьох облич, які спостерігали за нею.

Потім вона поставила панель на місце і роздивилася.

Вона опинилась у вузькому металевому тунелі, у якому було повно балок і рейок. Панелі стелі були дещо прозорі, тому сюди потрапляло трохи світла знизу. У слабкому освітленні Ліра бачила вузький простір (близько двох футів заввишки), який тягнувся від неї в усі боки.