Гаргантюа і Пантагрюель (скорочений переказ для дітей) - Рабле Франсуа
А коли хтось із героїв умирає, то в пущі розлягаються зойки — тужливі й жасні,— і насувається морок, і небо вергає громами та блискавками, і море бурхає грізними хвилями. А на всіх нас нападають страшні недуги, і приходять до нас злигодні.
— Слушні ваші слова! — вигукнув Пантагрюель.— Це все одно, що смолоскип чи свічка: поки" вони горять, то осявають і зігрівають усіх нас, усім дарують радість. А коли згасають, то куряться і чадять — і вже всім вони відразливі, всім ненависні. Отак і ці великі й чисті дупгі: поки вони не розлучилися з тілом, сусідство їх мирне, корисне, радісне й почесне. А коли ці душі відлітають, над суходолами та островами блискають блискавки, гуркочуть громи. Ллють дощі, сиплеться град, здригається земля. На морі здіймаються й навісніють бурі-урагани. І змінюються релігії, і руйнуються царства, і падають республіки, і стогнуть-волають народи...
Кожен жорстокий тиран із цього радіє.
