Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Зарубіжна література » Тенета зради - Щербаненко Джорджо

Тенета зради - Щербаненко Джорджо

Читаємо онлайн Тенета зради - Щербаненко Джорджо

А у в'язниці погано. Та я дам вам ще один шанс: ваш паспорт у повному порядку, а ось тепер погляньмо… — Він дістав із задньої кишені штанів гаманця з десятитисячними банкнотами, які йому дав Сільвано Сольвере за ту делікатну операцію. — Двадцять, двадцять одна, двадцять дві, двадцять три, двадцять чотири, двадцять п'ять. Тут — двісті п'ятдесят тисяч лір. — Решту він витратив. — Це все, щр я маю; якби у мене було більше, я б дав вам більше. Якщо ви відповісте мені на кілька запитань і скажете, де ваш приятель, я обіцяю відпустити вас, і ви дістанете змогу виїхати до Франції, — можливо, ви там уже були і у вас там є друзі, Я вам обіцяю це офіційно. — Він подивився на гроші: дияволове нехай іде дияволові.

Її обличчя, жалюгідно перекошене через набряклу щоку, посміхнулось, і вона промовила:

— Ви що, гадаєте, я вчора народилася? — Це було сказано дуже вульгарно.

— Я теж не вчорашній, щоб подумати, нібито таку, як ви, можна обвести круг пальця за допомогою примітивних хитрощів, — відповів Дука. Усередині в нього вже все закипало; не тільки Маскаранті — він теж мав нерви. Отож, кинувши на стіл двадцять п'ять десятитисячних банкнот, він підвищив голос — Моя пропозиція — це зовсім не пастка. Хитруйте собі скільки завгодно, у в'язниці завжди місце знайдеться. Я вам кажу, що відпущу вас на всі чотири сторони на вашому білому "опелі", ще й дам двісті п'ятдесят тисяч лір. Нащо нам такі шльондри, як ви? Та ви не вірите, гадаєте, що це пастка, але якби я хотів поставити пастку, то придумав би щось розумніше, чи не так?

Вона плюнула на десятитисячні банкноти, та від цього її обличчя враз перекосила гримаса, бо набрякла щока завдала їй болю.

— Гаразд, — сказав Дука, потім підвівся, відчинив двері Маскаранті й повернувся з пляшкою бузинівки та кавою в зернах. Він налив у чисту склянку бузинівки й кинув туди кілька кавових зернят. Собі він знову налив води з крана. — А ви мене зовсім не цікавите. Ваш приятель, не діждавшись вас удома, скаже: "Де ж це моя дівчинка, де ж мій білий "опель"? — і прийде по вас сюди, а мені залишиться тільки чекати, тримаючи цю валізку в передпокої; отож він з'явиться сюди, по валізку, по "опель", ну, й по вас, а я ваш "опель" візьму й залишу тут, перед під'їздом, під наглядом; він прийде — і ми його схопимо, а ви, як схочете, зможете поїхати на вулицю Фатебенефрателлі, кожне має право мешкати там, де бажає. — Таке випробування терпцю вже починало стомлювати Дуку; якби його предки не були переможцями лицарських турнірів, то він би давно вже примусив цю дівулю заговорити.

— Він не такий телепень, щоб приходити сюди, — зневажливо заявила вона.

— Ні, він таки прийде сюди! — люто гримнув Дука. — Бо йому треба знати, що ж сталося з його любою чорнявою дівчинкою, — не через те, що він сохне за вами, а через те, що в нього з'явиться підозра, чи не попалися ви до рук поліції. А він знає, що ви кінець кінцем заговорите. І ми справді, навіть не ворухнувши пальцем, примусимо вас заговорити, це лише питання часу; ми зачекаємо тиждень, два, три, але ви таки все розповісте, а тоді він прийде сюди, щоб довідатись, що ж із вами сталося. Він буде обережний, та все ж прийде сюди, і ми його схопимо й теж примусимо все розповісти.

Левицю, хоч як вона була вульгарна і обмежена, ці міркування переконали.

— Виходить, я маю повірити, що ви мене відпустите, якщо я заговорю? Ще й дасте грошей? — Вона взяла кавове зерня і, через силу жуючи його неушкодженим боком зубів, запила добрячим ковтком бузинівки.

— Не хочете — не вірте, — сказав він тихо, але роздратовано.

Потім йому довелось підвестися, бо у двері подзвонили. Це був Маскаранті й двоє поліцейських у формі.

— Вони привезли сповивача, — сказав Маскаранті.

І справді, один із поліцейських тримав у руці чималий білястий згорток; він був, мабуть, із прядива і скидався на сповивач для дітей, тільки був набагато більший. Їм сказали, що вони їдуть по небезпечного злочинця, а небезпечний злочинець, сповитий, наче немовля, цим сповивачем, уже не небезпечний, вдіяти нічого не може, не може навіть плюнути, бо сповивач затуляє й рота, залишаючи відкритим для дихання тільки ніс.

Коли Дука, разом із Маскаранті та поліцейськими повернувся на кухню, левиця курила. Вона пильно подивилася на нього, Дуку, потім на Маскаранті, на поліцейських, а тоді, з сигаретою в губах, узяла стосик десятитисячних банкнот, на які перед тим плюнула, поклала їх у сумочку й промовила до Дуки:

— Відішли цих паскудних засранців геть.

Дуці довелося різко підхопитися, щоб зупинити Маскаранті, який кинувся був до неї.

— Нехай мене навіть звільнять з роботи, але я розмалюю їй пику ще й з другого боку! — процідив Маскаранті.

— Прошу вас, — сказав Дука, тримаючи його і зупиняючи поглядом поліцейських, що аж тремтіли від обурення, — скажіть, нехай поліцейські повертаються додому. А ви поки що пильнуйте в під'їзді, особливо стежте за "опелем".

— Гаразд, — зітхнув Маскаранті й звернувся до поліцейських — Ходімо. Левиця зачекала, поки за ними зачинилися вхідні двері, тоді промовила:

— Якщо я говоритиму, ти справді мене відпустиш? — Вона налила собі ще бузинівки й, поклавши в рот кавове зернятко, почала його через силу гризти.

— Відпущу.

Жуючи кавове зернятко, вона сказала:

— Ставте свої запитання.

Вони зраджували всіх — матір на смертному одрі й дочку в пологовому будинку, продавали чоловіка й дружину, товариша й коханку, сестру й брата, убивали будь-кого за тисячу лір і зраджували будь-кого за порцію морозива, їх не треба навіть бити, досить лише понишпорити на мулкому дні їхніх душ — і на поверхню випливе підлість, шахрайство, зрада.

Дука підвівся, щоб поставити на місце біля раковини склянки, пляшку з бузинівкою та каву.

— Ви повинні лише сказати мені, де тепер ваш приятель. — Він ввічливо подав їй руку, запрошуючи підвестись, і вона підвелася. — Ви можете мені розповісти не так багато, ваш приятель знає куди більше, а друзі ваших друзів — ще більше. Де ж він?

Від чверті літра чи й більше спиртного — а було тільки пів на одинадцяту ранку — дівуля нітрохи не сп'яніла; видно, вона була звична до спиртного, бо твердо трималася на ногах і говорила без зусиль.

— Він у Ка' Таріно, у м'ясній крамниці Ульріко, — сказала вона.

8

Він і справді був у Ка' Таріно — у зачиненій м'ясній крамниці Ульріко. Ка' Таріно входить до Романо Банко, яке є частиною Буччінаско, а Буччінаско — це комуна під Корсіко, неподалік від Мілана; по суті все це — Мілан. Саме Ка' Таріно було започатковане об'єднанням чотирьох сироварень у Корсіканській низовині, між Понтіроло та Ассаго; після війни воно до певної міри втратило вигляд сироварні, довкола все ще простягалися занедбані поля, їх майже не обробляли, чекаючи, коли їх можна буде продати як ділянки під забудови; до сироварень вели багнисті вулички, а до Романо Банко — широка заасфальтована дорога; біля сироварень стояли крамниці — винна з автоматичним програвачем (колись її називали остерією), бакалійна, ковбасна і хлібна, а також м'ясна крамниця Ульріко Брамбілли.

Той чоловік був тут: високий, здоровий, навіть дуже високий і дуже здоровий, з гарним тваринним обличчям, навіть дуже гарним і справді тваринним — воно навіювало думку не так про людський рід, як про те, що він, певно, став би переможцем конкурсу краси серед бізонів; чоловік був бездоганно поголений, однак там, де пройшла бритва, залишився чіткий темно-сизий слід — щось на зразок маски, яка починалася від довгих, розкішних вусів і закривала щоки та підборіддя.

Він був вишукано вдягнений і сидів на мармуровому прилавку біля касового апарата. Сірі штани з манжетами, рудуваті, помережані візерунком черевики чи не п'ятдесятого розміру й англійського типу — мабуть, вони англійськими й були; піджак небесного кольору, дуже весняний, з добротної тканини — певно, теж англійський; єдиним дисонансом була сорочка з шовку, мабуть, найм'якшого і найважчого шовку, який можна було придбати, насиченого жовтого кольору, занадто яскравого, щоб гармоніювати з небесно-голубим піджаком.

Бізон палив сигарету, і в його руці вона, хоч була й досить довга, здавалася дитячою — така собі цигарочка для гномів. Він, мабуть, багато курив, бо в приміщенні було повно недопалків, не просто пожбурених на підлогу, а розкиданих повсюди, передовсім на прилавку, де безладно лежало залізне начиння для приготування відбивних, дерев'яна довбешка з ручкою, два-три різні завбільшки ножі, гак, на якому підвішують на вітрині м'ясо, і невелика сокира, що нею розрубують м'ясо для великих відбивних по-флорентійському. Безліч недопалків валялося й на столі поруч із прилавком, де різники розділяють четвертини коров'ячих туш на порції для продажу, недопалки були й на дерев'яній довбні, на довгому мармуровому столі, поміж великих сокир, серед шпичаків, на які наколюють великі шматки філе, на машині для розпилювання кісток та на м'ясорубці.

Дарма що було вже пів на одинадцяту ранку — незвичайно гарного травневого ранку, — всі лампочки в крамниці були ввімкнені, адже жалюзі на головному вході були опущені, зачинені були й двері чорного ходу. Освітлення у м'ясних крамницях завжди дуже яскраве — воно підкреслює сочистий червоний колір м'яса; тут же горіли всі шість ламп, нещадно все освітлюючи, наче в операційній палаті під час серйозної операції.

Велет зиркнув на годинника на зап'ястку: це був "вашерон", весь із золота, широкий, наче будильник, але дуже плаский; годинник показував десяту годину тридцять сім хвилин, і чоловік, глянувши на циферблат, провів рукою по чубі, тобто по своїй схожій на шолом, заввишки понад чотири сантиметри копиці, яка була його гордістю; здавалося, він про щось міркує, хоч це слово й не відповідало виразові невеличких очей, посаджених поміж важкими дугами брів угорі й могутніми, широкими вилицями внизу. І все ж, після того як він подивився на годинник, у ньому щось, мабуть, ворухнулося, позаяк він зістрибнув з прилавка біля каси, не викурена навіть до половини сигарета ніби зникла між його великим та вказівним пальцями, він підійшов до холодильної камери й зазирнув крізь скло всередину.

Він побачив звичайну, геть всохлу на морозі чверть туші бичка — єдиний шмат м'яса, залишений там, коли Ульріко Брамбілла на знак жалоби — чи чогось іншого? — зачинив м'ясну крамницю і відіслав продавця у відпустку; потім велет, ніби нічого й не сталося, поглянув на босі ноги Ульріко Брамбілли й на решту його голого тіла, розпростертого внизу, ковзнув поглядом аж до обличчя, або, правильніше сказати, того, що колись називалось обличчям, бо воно було так спотворене бізоновими кулаками, що, здавалося, змінилась навіть його геометрична форма — закривавлені вуха прилипли до скронь, ніс перетворився на величезну пухлину, а рот кривився у жаскій блазенській гримасі.

Відгуки про книгу Тенета зради - Щербаненко Джорджо (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: