Зоря півдня - Верн Жуль

Маєш ще може що розпорядити ?

— Нічого такого, що міг би я повірити моїм убий-никам.

— Отже вперед! — закомандував начальник.

Двох людий стануло по боках Кипріяма і мала дружина— спрямувала ся до дверий, коли нараз зайшло щось неожиданого.

Поміж розбишак з Вендергарт-копальнї кинув ся якийсь чоловік.

Був се Матакіт. Молодий Кафр блукав часами по ночи біля табору і сьогодня інстинктовно пішов за замаскованими. Стоючи біля дверий, вислухав цілу розмову і зрозумів, що грозить Кипріянови. Не подумавши про наслідки свого вчинку, кинув ся до ніг Кипріяна і обнимаючи їх, сказав.

— Пане, чому ті люди хочуть тебе вбити?

— Тому, що я зробив штучний діямант — відповів Кипріян.

— Ах, пане, як я тепер соромлю ся і жалїю свого вчинку — сказав з плачом Матакіт.

— Що се має значити? — спитав Кипріян.

— Скажу всьо — говорив уриваним голосом Матакіт — нехай не ведуть тебе на смерть. Се я винуватий, се я

вложив до печі сей великий діямант.

— Викиньте сього балакуна — приказав начальник банди.

— Алеж ще раз кажу, що се я вложив діямант до апарату — говорив дальше Матакіт. — Так, так, бо хотів вас ошукати, що вам удав ся експерімент.

— Говориш правду? — спитав Кипріян розчарований і здивуваний.

— Але-ж так, сотню разів так, говорю щиру правду. Випрямив ся і, бачучи звернену на себе увагу всіх,

почав росказувати.

— Підчас великого обриву землі', коли лежав я засипаний землею, найшов я великий діямант. Думав я саме, як би його найкраще сховати, коли стїна присипала мене, мабуть за кару. Коли відзискав я притомність, лежучи в ліжку пана інжінера, держав я ще сей камінь в руцї. В першій хвилі хотів я його віддати, соромив ся однак признати ся, що я є злодій і рішив я ждати нагоди.

Незабаром опісля посадив мене пан інжінєр до бере-женя печі, в якій мав зробити ся діямант. Другого дня був я сам біля неї, коли трісла рура.

Бачив я, що пан інжінєр засумував ся тою неудачею, отже обліпив я чим скорше діямант глиною, вкинув в руру і упорядкував печ.

Ах, що се була за радість, коли пан інжінєр знайшов діямант!

Шалений сміх пятьох замаскованих розляг ся при останніх словах Матакіта.

Кипріян, цілком природно, не був захоплений тією веселістю. Правда, яка звенїла в словах молодого Кафра, не дала ся заперечити. Даремно силкував ся інжінєр винайти факти, які опрокинули би се тверджене, даремно говорив собі:

— Природний діямант ростопив би ся від горячі, яка була в печі. Здоровий розум казав признати, що охорона з глини, яка його окружала, берігла його від жари. А може із-за того, що так довго перебував в печі, став чорний? Може розплив ся від жари і знов відтак скристалізував ся? Здогад сей блискавкою майнув в голові інжінера, не міг одначе знайти останнього слова загадки.

— Нагадую собі добре — сказав один з мущин — що дійсно бачив я того памятного дня грудку землі в руцї Кафра; держав її так сильно, що не можна було її вийняти йому.

— Так, годї довше сумніватись, бо чи се можливе робити діяманти? Дійсно булиб ми дурнями, вірючи в се! Цілком так, як колиб хто хотїв робити звізди!

І знов почали сміяти ся.

Видко було, що Кипріян більше терпів від їхньої веселости, чим від попередних погроз.

По хвили начальник замаскованих відозвав ся:

— Ми є думки, мане Мере, що що до присуду, виданого на тебе, треба нам ще надуматись. Не забувай однак, що сей присуд висить над тобою! Слово, або знак, яким повідомиш поліцію, а будеш пропащий на віки..

Сказавши се, вийшов, а за ним його товариші.

Темінь вкрила знов кімнату. Кипріян питав себе, чи се всьо не є витвором уяви, однак риданє Матакіта, який скорчив ся на долівці, не позваляли сумнївати ся, що се була дійсність.

— Отже се було правдою! Уникнув смерти, однак за ціну такого упокореня! Він, інжінєр, вихованець політехніки, визначний хемік і звісний вже геольог, дав себе ошукати невченому Кафрови?!...

Так нї, се його гордість, зарозумілість без краю вистро-їли йому такий жарт! Був певний, що відкрив теорію кристалізації!? Чи може бути щось смішнїйшого? Чи се не виключне діло природи, щоби при помочи цілих віків перетворювала ріжні, творива в кристали?

А однак, важко було не дати себе обманути такою наглядністю! Приготував експерімент так льогічно, що надїяв ся удачі. Виїмкові розміри каміня причинили ся до сього, що повірив в неї.

Навіть такий Депре був би обманув ся. Чи такі похибки не. лунають ся .щоденно? Чи не знаємо досвідчених нуміз-матиків, які принимають звичайну бляшку за добру монету? Кипріян старав ся себе успокоїти дорогою таких порівнань. Вже ніколи більше нічого такого не зробить.

Так скінчила ся та нічна пригода, яка грозила сумними наслідками.

Цілком природно, що звичайне походженє "Зорі Півдня" знайденої і схованої прямо Кафром відновило рани по її втраті в серцї п. Веткінса.

Знов відозвали ся його наріканя і підозріня, що тільки Матакіт міг украсти діямант підчас бенькету.

— Даремно боронив Кипріян свойого слугу, не міг пересвідчити фармера.

Знеохочений повторюваними підозрінями, сказав вкінци:

— Я вірю в чесноту Кафра, а остаточно ся річ може тільки мене обходити, бо прецінь брилянт був моєю власністю, заки жертвував я його п. Алїсї.

— Так, без сумніву? — сказав іронічно фармер.

— Цілком природно; бо чи Матакіт не найшов його в моїм закопі? — сказав Кипріян.

— Правда, однак мимо сього, діямант Належав до мене, бо концесія звучить: перші три більші діяманти мають бути віддані властителеви копальні.

"На се Кипріян не знав, що відповісти.

— А що, маю я слушність? — спитав Веткінс.

— Цілковиту — відповів Кипріян збентежений.

— Був би я вам дуже вдячний, колиб написали ви мені* сї слова на письмі, бо може віднайдеть ся камінь так безсоромно украдений.

Кипріян взяв папір і написав:

"Отсим посвідчаю, що найдений в моїм закопі працюючим у мене Кафром діямант, відповідно до умови, є власністю пана Джона Веткінса".

Кипріян Мере.

Обставина ся одним почерком розвіяла мрії Кипріяна.

Якщо діямант віднайдеть ся, буде він законною, а не дарованою ним власністю Веткінса, а його мілїонова вартість не виповнить пропасти, яка віддїлює його від Алїси.

Рівнож не добром ворожила справа Матакіта, бо фармер не простить крадїжи.

Бідолаху увязнено і по несповна 12 годинах засуджено, засуджуючи його на смерть, якщо в протягу 24 годин не зверне діяманту.

Стараня Кипріяна нїчого не поможуть, бо діяманту не може віддати, тому що його дійсно не взяв. Кипріян даремно думав, як би се врятувати нещасного, в якого вину не міг повірити.

XXII.

Новий рід копальні.

Про події, які склали ся минувшої ночі, дізнала ся також міс Веткінс.

— Ах, пане Кипріяне — говорила до нього добра дівчина — ви журите ся непотрібно. Чи-ж ваше житє не є варта стілько, що діямант?

— Однакож, панно Алїсо...

— Не думаймо більше про се і прошу вас, не робіть більше досвідів.

— Чи ви приказуєте менї, панї? — спитав Кипріян.

— Так, так, зборонюю вам тепер ними занимати ся, як попередно казала, якщо вже маю право вам приказувати.

— Зроблю усьо, що ви приказуєте — відповів Кипріян, стискаючи подану собі руку.

Дізнавши ся відтак про присуд на Матакіта, дуже засумувала ся, особливо вразило її те, що її батько взяв в тім участь. В вину Кафра, як і Кипріян, вона не вірила і радо була би причинила ся до увільненя нещасного.

Однак, як забрати ся до сього? Як збудити милосерде в його обвинителя п. Веткінса?

Мусимо додати, що Веткінс не міг видобути від Матакіта ніяких зізнань, анї погрозою кари, анї обіцянкою увільненя.

Позбавлений надії відзискати коли небудь "Зорю Півдня", гумор його став неможливий; всї лякали ся з ним говорити. Помимо сього Алїса рішила ся піти до нього.

На другий день по присуді', менше мучений як звичайно гостцем, забрав ся Веткінс порядкувати свої папери.

Сидячи у фотелі' за гарним бюрком, переглядав по черзі* численні документи власносте і контракти. Біля нього сидїла Алїса похилена над гафтом і мало звертала увагу на Даду, яка, як звичайно, гордо похожала по кімнаті' і розумними очима стежила за роботою п. Веткінса і його дочки.

Нараз голосний оклик приневолив Алїсу оглянутись.

— Сей птах стає з кождим днем щораз більше неви-носимим; ось тепер пірвав мені' важний пергамін.

Дада!... тут... віддай його сейчас! По хвили почав лаятись дальше:

— Ах, сей поганий птах проковтнув його! Документ дуже важний, оригінал декрету, який признає мені* право експльоатувати копальню! Се вже годі* видержати! Однак ти мені' віддаш, хоч би мав я тебе задусити! — Червоний з гніву кинув ся фармер в погоню за струсом.

Струс, перебігши двічи довкола кімнати, видобув ся крізь відчинене вікно на двір.

— Алеж тату — просила Алїса — заспокійтесь, знов захворієте із зворушеня!

Гнїв Веткінса був страшенний. Утеча Дади ще збільшила його.

— Нї — кликнув на пів здавленим голосом — сього вже за богато! Треба се раз покінчити! Не дам собі так видерти, цінного документу! Оловяна кулька навчить розуму злодія! Відберу йому мій пергамін, даю слово чести!

Алїса з плачем йшла за ним. Просьби не помогли; фармер взяв рушницю і побачивши Даду йдучу в напрямі дімка, де мешкав Кипріян, вистрілив.

Птах, неначе догадуючись наміру фармера, сховав ся за дімком.

— Пожди, пожди, вже я тебе дістану, поганче, — кричав Веткінс, йдучи за нею.

Цїлком природно, що Алїса не відступала батька, прохаючи його, щоби зжалїв ся. над її улюбленим птахом. Дійшли так до хатини, та тут Дада зникла. Веткінс заков-тав в двері, догадуючись, що тут схоронила ся.

Двері відчинили ся і в них станув Кипріян.

— Ах пан Веткінс... панна Алїса... як менї мило при-витати вас у себе — сказав здивуваний нежданою гостиною.

Без віддиху росказав йому фармер пощо прийшли.

— В такім случаю поможу вам шукати виновника — сказав Кипріян, запрошуючи їх до середини.

— Зараз покінчу я з ним діло — сказав фармер, вимахуючи грізно рушницею.

Рівночасно благаючий погляд Алїси вияснив Кипрія-нови, як дівчина лякаєть ся заповідженого виконаня погрози.

— Лї — сказав Кипріян по французьки до Китайця, який саме війшов — струс сховав ся мабуть у твою кімнату; звяжи його, однак так, щоби міг втїчи, а я міжтим поведу п. Веткінса в противну сторону.

Гарний сей плян не міг бути на жаль виконаний, бо Дада сховалачся до першої кімнати, до якої саме війшли.

Сховала ся нещасна в куток мабуть почуваючи свою вину, сховала голову за крісло, думаючи, що тим стане невидима.

Пан Веткінс кинув ся на неї.

Помимо сього, що був лютий, здержав ся однак перед стрілянєм в чужім домі.

Алїса з плачем відвернула ся, щоби нїчого не бачити.

її жаль натхнув Кипріяна спасенною думкою.

—■ Пане Веткінс — сказав він нараз — розходить ся вам о зворот документу, правда? Отже дістанете його, не вбиваючи Дади.