Благальниці - Есхіл

Розкажи тепер
І ти про себе, про свій рід, лиш коротко:
У нас не полюбляють велемовності.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Скажу і чітко, й стисло: ми — аргів'янки,
Й походим од корови, дітьми славної.
Я доведу це, лиш дозволь продовжити.

В О Л О Д А Р

Не вірю своїм вухам, о мандрівниці,
280 Що ви, котрих тут бачу, — родом з Аргосу!
Ви більше схожі на жінок із Лівії,
Аніж на арголідських. Ще ж і Ніл таких,
Як ви от, смагловидих, міг би вивести.
Та й кіпрські риси — відпечатки батьківські —
На ваших лицях можна запримітити.
Нагадуєте й кочівниць із Індії,
Що їздять на верблюдах через землі ті,
Котрі сягають ген до Ефіопії.
А мали б луки, — ще б до амазонок вас
290 Я прирівняв, до дів, що м'ясом живляться.
Але кажіть, хай знаю, як це з Аргосом
Ваш рід, чужинки, міг би бути зв'язаний.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Хіба ж не сторожила, за переказом,
Іо прекрасна Гери храм тут, в Аргосі?

В О Л О Д А Р

Аякже. Цей переказ добре знаний всім.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

А те, що Зевс кохався з нею, смертною?

В О Л О Д А Р

Авжеж. І те, що Гері стало звісно це.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

А як боги верховні помирилися?

В О Л О Д А Р

В корову обернула Гера жінку цю.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

300 І все ще Зевс кохався з пишнорогою?

В О Л О Д А Р

Кохався, кажуть, не як Зевс — як бик уже.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

А що на це дружина владна Зевсова?

В О Л О Д А Р

Зіркого стража до Іо приставила.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

А хто ж то пастухом тим, усевидцем був?

В О Л О Д А Р

Син Геї — Аргос, що його Гермес убив.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

А ще яке нещасній зло придумала?

В О Л О Д А Р

Послала ґедзя, що корів жалом жене.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Його на Нілі називають оводом.

В О Л О Д А Р

І він Іо-корову з краю в край погнав.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

310 Так-так. І це я знаю. Все збігається.

В О Л О Д А Р

Примчала до Каноба і до Мемфіса.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Відчувши доторк Зевса, — завагітніла.

В О Л О Д А Р

І хто ж Іо-корови й Зевса сином став?

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Епаф; ім'я це — порятунку свідчення.

В О Л О Д А Р

А від Епафа з бігом часу хто родивсь?

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Землі найбільша частка — славна Лівія.

В О Л О Д А Р

Ну, а який від неї пагін роду зріс?

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Синів двох батько — Бел, мого отця отець.

В О Л О Д А Р

Назви ж імення батька велемудрого.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

320 Данай. А в його брата — п'ятдесят синів.

В О Л О Д А Р

Скажи ж, як він, твій дядько, називається.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Єгипт. Пізнавши мого роду витоки,
Сприяй громадці нашій: ми ж аргів'янки.

В О Л О Д А Р

Ви справді, бачу, із землею Аргосу
Пов'язані віддавна. Отчий дім, однак,
Чому лишили? Що за доля стріла вас?

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Володарю пеласгів, різні біди є:
Своїм відтінком кожна з них позначена.
Бо хто б то міг подумать, що, тікаючи
330 Од шлюбу, нам гидкого, приб'ємося ми
До Аргосу, колиски роду нашого?

В О Л О Д А Р

Про що ж богів тутешніх ви благаєте,
Прибравши білим руном свіже віття це?

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Синам Єгипта за слугу не хочу буть.

В О Л О Д А Р

Чи справа в гніві, чи про честь ідеться тут?

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Чи хто з маєтних продавався з радістю?

В О Л О Д А Р

Але ж домів могутність саме так росте.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Легкий це засіб також проти вбогості.

В О Л О Д А Р

Як посприять вам, щоб богам подобатись?

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

340 Синам Єгипта не віддай, благаємо!

В О Л О Д А Р

Хіба ж то легко — розпочать війну нову?

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Але ж по нашім боці Правда виступить.

В О Л О Д А Р

Якщо вона й спочатку захищала вас.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Шануй твердині: ти — біля керма стоїш.

В О Л О Д А Р

Тремчу, гілки ці вздрівши на жертовнику.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Важкий гнів Зевса, прохачів захисника.

КОММОС

Х О Р

С т р о ф а І

Зглянься і вислухай, славний володарю!
Ти ж — Палехтона син, правиш пеласгами.
Бачиш, я захисту, бідна втікачка, жду.
350 Наче теличка та, що її вовк загнав
Ген на гору круту,
Й мукає там, тужить вона —
Може, пастух зачує.

В О Л О Д А Р

Я бачу в тіні віток свіжозрізаних
Юрбу чужинок — до богів припали всі.
Біди б нам ці захожі з роду нашого
Не принесли, якоїсь несподіванки
Чи ворожнечі (лиха б не накликати!)

Х О Р

А н т и с т р о ф а І

Зглянься, Фемідо, й ти над утікачками,
360 Дочко, дораднице Зевса прихильного!
Ти ж — до молодшої, старший, прислухайся:
Нашій біді зарадь — не жалкуватимеш:
Радо приймають-бо
Вічні боги в храмах своїх
Жертву із рук невинних.

В О Л О Д А Р

Не до мого ви пригорнулись вогнища
Домашнього: все місто — під загрозою,
Тож люд нехай рішає, як нам бути тут.
Щось обіцять не можу, поки в справі цій
370 З усім своїм народом не пораджуся.

Х О Р

С т р о ф а ІІ

Твій край — це ти. Ти — це народ увесь.
Сам ти — найвищий суддя.
Ти — й вівтаря владар, спільного вогнища.
Словом, кивком одним, порухом скіпетра
Тут — одинокий ти лад усьому даєш,
Повеліваючи. Тож не сплямуй себе!

В О Л О Д А Р

Себе хай заплямують вороги мої!
Допомогти вам — це собі нашкодити.
Та не годиться й прохача зневажувать.
Якась безвихідь: не наважусь діяти,
380 Й на долю, склавши руки, страшно здатися.

А н т и с т р о ф а ІІ

На того зваж, хто з висоти глядить
Пильно на скривджених,
Що від близьких своїх ласки жаданої,
Ставши навколішки, не домоглись таки.
Знай же: впаде на тих, хто до благань глухий,
Рано чи пізно гнів Зевса-Захисника.

В О Л О Д А Р

А як сини Єгипта заявлять на вас,
Рідню найближчу, своє право, спершися
На звичай краю, хто б тоді дав відсіч їм?
390 Тож довести вам треба, що немає там
Закону, що їм право б надавав на вас.

Х О Р

С т р о ф а ІІІ

Вік би не знать мені мужа-гнобителя!
Краще б тікати ген, тільки за зорями
Шлях свій звіряючи, ніж на ненависний
Зважитись шлюб. Верши, правду шануючи,
Суд за велінням неба.

В О Л О Д А Р

Нелегко тут судити! За суддю мене
Не обирай. Сказав я: без людей усіх
Рішати сам не буду. Щоб не трапилось
400 Од громадян почути, як біда впаде:
"Захожим посприявши, отчий край згубив".

Х О Р

А н т и с т р о ф а ІІІ

Спільний прабатько наш — усевидющий Зевс —
Хто заслужив на що — точно всім виважить:
Горе — лихого жде, доброго — радісне.
Не обдурить ваги. Що ж не берешся ти
За справедливе діло?

В О Л О Д А Р

Лише в глибокій думці порятунок наш:
Немов нирець, повинна зазирнуть вона
Тверезим оком у глибінь незвідану,
410 Щоб ані місто не зазнало бід яких,
Ні я щоб за собою тут вини не чув.
Та й у війну вступати не годиться нам,
Але ж і вас, що впали при жертовнику,
Не гоже видавати: месник-бог тоді
Ввійшов би в дім мій, а від нього, згубного,
Й покійнику в Аїді не сховатися.
То як тут не піддатись довгим роздумам?

Х О Р

С т р о ф а ІV

Що ж. Міркуй. Зваж на все. Й до гостей
Добрий будь, щирий будь.
420 Видавать не важся тих,
Хто в таку далінь утік
Од злоби, од гріха.

А н т и с т р о ф а ІV

Не дозволь прохачів одірвать
Од богів рятівних,
О владарю цих земель!
Про важкий-бо йдеться гріх
Женихів. Пильний будь!

С т р о ф а V

Не дозволь, щоб од вівтаря цього
Нас, що припали тут, мов кобилиць, тягли,
430 Ухопивши за стрічки
Та за барвистий край одягу тканого.

А н т и с т р о ф а V

Добре знай: що ти вчиниш, те сповна
Дім твій, нащадки всі сплатять Аресові,
Що карає кривдника.
Зевсова влада, зваж, — найсправедливіша.

В О Л О Д А Р

Я зважив. Та жене нас хвиля ось куди:
Чи з людом, чи з богами, а війну важку
Таки вестиму. Корабель — води торкнувсь:
Налагоджено снасті, вбито цвяхи всі.
440 Біди ж він не уникне, хоч куди звертай.
Якщо багатства дому пограбовано,
Поповнити їх можна з допомогою
Хранителя набутків — Зевса-владаря.
Якщо не впору з язика слівце їдке,
Немов стріла, злетіло, серце вразивши, —
Зм'якшити можна терпкість мови — мовою.
А щоб не заплямитись кров'ю братньою,
Один від цього засіб: треба жертви нам
Багаті багатьом богам приносити.
450 Чи я від суперечки відхиляюся?
Хай краще помиляюсь, завбачаючи
Біду. Проти надії все ж добра я жду.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Послухай, що скажу я на закінчення.

В О Л О Д А Р

Кажи. Не пропущу я слова жодного.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Ось, бачиш, і пов'язки, й пояси в нас є.

В О Л О Д А Р

Такий жіночий одяг. Що тут дивного?

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Нічого... Та ці речі знадобляться нам...

В О Л О Д А Р

Куди ти хилиш? Говори без натяків.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Якщо за нас, благальниць, не заступишся...

В О Л О Д А Р

460 То що тоді? До чого ті пов'язки тут?

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Прикраси дивні збагатять богів ось цим.

В О Л О Д А Р

Говориш загадково. Напростець кажи.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Повісимось усі ми на цих статуях.

В О Л О Д А Р

Не словом — жалом серце опекла мені.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Зате зняла полуду із очей твоїх.

В О Л О Д А Р

Куди не гляну — звідусіль біда страшна
Потоком рине, і не бачу виходу:
Довкола — море. Й нікуди причалити —
Ніде не знайду рятівної гавані.
470 Адже, якщо не зважусь посприяти вам,
Ганьбу на мене, владаря, накличете;
Коли ж синів Єгипта, ваших родичів,
За мурами зустріну я з мечем в руці, —
Це теж ганебно: кров'ю чоловічою,
Йдучи жінкам на руку, землю зрошувать.
Та гнівом Зевса, втікачів захисника,
Не знехтую: ніщо так не страшить людей.
Отож, похилий батьку цих дівчат сумних,
Візьми чимшвидше в оберемок вітки ці
480 Й порозкладай їх ще й при інших вівтарях
І храмах наших, щоб із громадян усяк
Благальний знак побачив і не став мене
Корить: на владаря-бо всі шишки летять.
Помітять вітки — й співчуттям переймуться
Аргосці: женихів зухвальство вразить їх,
Зате до вас поставляться прихильніше.
За слабших кожен радше заступається.

Д А Н А Й

Могли б ми на щось більше розраховувать,
Ніж на твою гостинність і заступництво?
490 Провідників одначе з-між людей своїх
Ще дай, аби до храмів, до жертовників
Богів усіх, що краєм цим піклуються,
Я втрапив і безпечно через місто йшов,
Ми ж од тутешніх різнимося виглядом:
На Нілі й на Інаху не однаковий
Зростає люд.