Білий нашийник - Сисоєв Всеволод
Перед заходом сонця старий півень проковтнув кілька жолудів, яких удосталь було на кам'янистій землі, і почав шукати місце для ночівлі. Незабаром він знайшов прихилений до землі кущ леспедеці, обплетений мишачим горошком. Залізши під кущ, Білий Нашийник настовбурчив пір'я і сховав голову під крило, як це іноді роблять свійські кури. Тимчасове пристанище було вельми зручне для ночівлі й майже цілком ховало птаха від стороннього ока. Виказував його тільки довгий хвіст, половина якого залишилася зовні.
Тишу морозяної ночі порушив тихий шурхіт кроків лисиці, яка давно вже скрадалася по сліду пораненого фазана. Ось і кущ леспедеці. У голодної кумасі навіть злегка тремтів хвіст од збудження. Нечутно підійшовши до куща, вона завмерла в нерішучості. З-під куща темнів фазанячий хвіст. Голод заважав лисиці добре розібратися в обстановці, і вона зробила рішучий стрибок. Стрімка хватка — і фазанячий хвіст хрумкнув у пащі лисиці. Ще мить — і фазан опинився б у її зубах. Але Білий Нашийник добре знав свого одвічного ворога, і, коли лисиця знову кинулася до нього, він високо підстрибнув над кущами. Кумася промахнулася. Круто розвернувшись, вона знову кинулася на фазана, який устиг відбігти на кілька кроків, але й тут Білий Нашийник спритно підстрибнув і ошукав лисицю. Та хоч який меткий був Білий Нашийник, хоч як високо стрибав, хвилини його життя були вже злічені, і, здавалося, ніщо не може врятувати його від загибелі. Але шум, який вони зчинили з лисицею в горішнику, привернув увагу двох вовків, що пробігали неподалік. Побачивши лисицю, вовки кинулися на неї з обох боків. Щодуху тікала від них кумася. Металася на всі боки, але таки потрапила у вовчі зуби; Білий Нашийник чудом урятувався, хоч і втратив майже весь свій розкішний хвіст. Він заліз під купу зрубаних кимось дубових гілок і проспав під ними решту ночі.
Аж до весни жив Білий Нашийник у заростях дубняка, харчуючись жолудями та насінням трав. А коли в долинах станув сніг, повернувся у Мокру падь. Ранками, зачувши крик сільських півнів, він відгукувався і збуджено бив крилами. Невдовзі він відшукав стару фазанку, і вони разом збирали в річковому бескиді камінці та літали на ріллю.
Одного разу Білий Нашийник сам прилетів на соєве поле і побачив на межі дивну білу купу. То були хімічні добрива. Тверді дрібні грудочки вдалися фазану кремінцями, і він проковтнув кілька штук, а потім повернувся до своєї фазанки. Млявий і набурмосений, довго сидів біля неї, потім заснув, а коли настав вечір, Білого Нашийника не стало.
Минуло кілька місяців. Шляхом із Капітонівки, що проліг черев соєве поле, якось на стан ішов Рощев. Стомившись, він сів відпочити. Раптом неподалік од нього вийшла з борозни фазанка. Роззирнувшись, вона швидко перебігла курний шлях, а за нею строкатими грудочками котилися прудкі фазанята. Їх було багато. Рощев мовчки дивився їм услід, і добра усмішка осяяла його засмагле обличчя.
