Місіс Маквільямс і блискавка - Твен Марк

Візьми великого обіднього дзвоника, він висить у передпокої. Та швидше, рідненький, це ж порятунок. Ох, ненечко, здається, ми таки живі будемо!

Наша дачка, щоб ви знали, стоїть на вершку високого пагорба, що панує над долиною. В сусідстві є кілька ферм, найближча ярдів за триста-чотириста від нас.

Залізши на стілець, я калатав у той жахливий дзвоник хвилин сім чи вісім, коли нараз хтось розчинив знадвору віконниці, в кімнату впав яскравий промінь з ліхтаря, і чийсь хрипкий голос запитав:

– Що тут у лихої години скоїлося?!

У вікні я побачив повно облич, а на тих обличчях повно очей, що нестямно витріщились на мою нічну сорочку та вояцьке спорядження.

Я кинув дзвоника, сплигнув зі стільця, вкрай зніяковілий, і пояснив:

– Нічого не скоїлося, хлопці, просто невеличкий переполох через громовицю. Я намагався відвести блискавку.

– Яку громовицю? Яку блискавку? Чи ви, Маквільямсе, з глузду зсунулися? Ось яка ніч яснісінька, ніякої громовиці нема й не було.

Я визирнув у вікно й так здивувався, що зразу й слова не міг вимовити. Потім сказав:

– Нічого не розумію. Ми виразно бачили сполохи крізь завіси й віконниці і чули грім.

Сусіди мої один по одному попадали з реготу; двоє так і не встали, сердеги. А один з тих, що лишилися живі, зауважив:

– Шкода, що ви не здогадалися відчинити вікно та поглянути он на той вершок. То ж ви гармату чули і бачили спалахи пострілів. Опівночі телеграма надійшла, що Гарфілда обрано президентом, ото й салютували.

– Еге ж, містере Твене,– докінчив містер Маквільямс,– як я вам уже сказав напочатку, стільки є правил, як уберегтися від громовиці, й такі вони досконалі, що я просто не годен збагнути, як це дехто примудряється попасти під блискавку.

По тих словах він узяв свого саквояжа та парасольку і вийшов, бо поїзд саме зупинився на його станції.

1880