Чорний Пітер - Конан Дойл Артур
В одному кінці притулилась койка, біля неї корабельна скриня, на стінах висіли звичайні й морські карти, а також фотознімок "Морського однорога", на полиці стояв рядок суднових журналів — усе точно так, як і належить бути в капітанській каюті. І там же, посеред усього цього, перебував і сам хазяїн — обличчя спотворене, наче у пропащої душі в пеклі, велика чорно-сива борода під час передсмертної агонії задерлася вгору. Широкі капітанові груди було пробито сталевим гарпуном, який глибоко встромився в дерев'яну стіну позад нього. Капітан сидів пришпилений до стіни, наче жук до картону. Звичайно, він був мертвий, мертвий від тієї миті, коли з його грудей вихопився передсмертний зойк.
Я знайомий з вашими методами, сер, і застосував їх. Перш ніж дозволити що-небудь переставляти, я найре-тельніше оглянув землю навколо хатини й підлогу в кімнаті. Але ніяких слідів не виявив.
— Ви хочете сказати, що не побачили їх?
— Запевняю вас, сер, слідів просто не було.
— Мій любий Гопкінсе, я розслідував чимало злочинів, але жодного з них не вчинила летюча людина. Доти, поки злочинець стоїть на двох ногах, він обов'язково залишить який-небудь відбиток чи подряпину або зрушить що-небудь з місця, і людина, яка мислить по-науковому, здатна все це виявити. Неможливо повірити, щоб у цій заляпаній кров'ю кімнаті не було слідів, які могли б стати нам у пригоді. А проте з повідомлення про перебіг слідства мені зрозуміло, що в кімнаті були речі, які ви бачили, але з висоти ваших знань не помітили.
Молодий інспектор аж скривився від іронічного зауваження мого друга.
— Я зробив дурницю, містере Холмсе, що негайно ж не покликав вас,— сказав він.— Проте час назад не повернути. Так, у хатині було кілька предметів, які потребували особливої уваги. Один з них — гарпун, яким вчинено вбивство. Хтось зняв його з гака на стіні. Два гарпуни залишились на своїх гаках, а гак для третього був порожній. На держаку викарбувано "Пароплав "Морський одноріг", Данді". Це ніби свідчить про те, що злочин скоєно в нападі люті й що вбивця схопив першу-ліпшу зброю, яка потрапила йому під руку. А .той факт, що Пітер Кері був цілком одягнений, хоч убивство сталось о другій годині ночі, наводить на думку, що він призначив убивці побачення, це підтверджується ще й тим, що на столі стояла пляшка рому й дві брудні склянки.
— Так,— мовив Холмс,— на мою думку, обидва ваші умовиводи припустимі. А чи були там крім рому інші спиртні напої?
— Авжеж. На скрині стояла підставка з трьома графинами, в яких було бренді й вино. Та це для нас не має значення, оскільки всі графини були повні, отже, з них не наливали.
— І все ж їх наявність про дещо говорить,— зауважив Холмс.— Та послухаймо ще про предмети, які, на вашу думку, мають відношення до вбивства.
— На столі лежав той капшук для тютюну.
— Де саме?
— Він лежав посередині. Його зроблено з тюленячої сириці— з шерстю, була ще сирова шворка, щоб той капшук зав'язувати. Всередині є літери "П. К". У ньому було пів-унції міцного матроського тютюну.
— Чудово. Що ще?
Стенлі Гопкінс витягнув з кишені записну книжку бляклого жовтувато-коричневого кольору. Палітурки в неї були шерехаті й заяложені, папір посірів. На першій сторінці стояли ініціали "Д. X. Н." і дата "1883". Холмс поклав записну книжку на стіл і заходився з властивою йому ретельністю вивчати її,— тим часом як ми з Гопкінсом дивились на неї з-за його плечей. На другій сторінці були друковані літери "К. Т. 3.", а далі йшло кілька сторінок, всуціль заповнених цифрами. Кожний з інших заголовків — "Аргенті-на", "Коста-Ріка", "Сан-Пауло" — також супроводжувався кількома сторінками цифр і якихось позначок.
— А що ви думаєте про ці записи? — спитав Холмс.
— Мабуть, це опис цінних паперів фондової біржі. Я вважаю, що "Д. X. Н." — ініціали біржового маклера, а "К. Т. 3.", можливо, його клієнт.
— Або "Канадська Тихоокеанська залізниця",— докинув Холмс.
Стенлі Гопкінс спересердя сипнув крізь зуби чортами й ударив себе по стегну кулаком.
— Ну й дурень же я! — вигукнув він.— Звичайно, так воно й є. Тепер нам залишається тільки розгадати, що означає "Д. X. Н.". Я вже переглянув старі реєстри фондової біржі за тисяча вісімсот вісімдесят третій рік і не знайшов жодного маклера з такими ініціалами ні серед своїх, ні серед закордонних. А проте відчуваю,
що тут знаходиться найважливіший ключик до розгадки вбивства. Ви повинні визнати, містере Холмсе: цілком можливо, що ці ініціали належать тій другій людині, яка була в хатині, тобто, іншими словами, вбивці. Я також схильний думати, що долучення до справи записника, цього документального доказу, в якому перелічено таку велику кількість цінних паперів, уперше дає нам деякі підстави для розуміння мотивів злочину. З виразу обличчя Шерлока Холмса було видно, що він неабияк вражений цією новиною.
— Я повинен визнати справедливість обох ваших міркувань,— сказав він.— Ця записна книжка, зовсім не згадана в матеріалах слідства, докорінно змінює ті попередні висновки, які в мене, можливо, сформувались. У вибудуваній мною теорії цього злочину я не можу знайти їй місця. А чи не пробували ви простежити, кому належать ці цінні папери?
— Я вже надіслав запити в різні контори, але боюсь, що повний список власників акцій цих південноамериканських концернів треба шукати в Південній Америці, і спливе не один тиждень, поки ми з'ясуємо, кому належать акції із записника.
Холмс і далі розглядав оправу записної книжки крізь лупу.
— Тут, безперечно, якась зміна кольору,— сказав він.
— Так, сер, це слід від крові. Я вам казав, що підняв цей записник з підлоги.
— А кривава пляма була згори чи зі споду?
— На тому боці, що лежав на дошках.
— А це, зрозуміло, доводить: записник упав на підлогу вже після того, як було скоєно злочин.
— Саме так, містере Холмсе. Я належним чином оцінив цю деталь і думаю, що його загубив злочинець, коли тікав геть. Записник лежав біля дверей.
— Мабуть, жодного з перелічених у записнику цінних паперів не було знайдено серед речей убитого?
— Ні, сер.
— Чи є у вас підстави підозрювати, що це пограбування?
— Ні, сер. Здається, ніщо не зникло.
— Боже мій, справді дуже цікава справа! Але ж там був ніж, чи не так?
— Так, фінський ніж, ще в піхвах. Він лежав біля ніг убитого. Місіс Кері визнала, що це ніж її чоловіка.
Холмс на якийсь час замислився.
— Гаразд,— сказав він.— Я так думаю, що мені треба поїхати туди й подивитись на все самому.
Стенлі Гопкінс не стримався від радісного вигуку:
— Дякую вам, сер! Це зніме з мене важкий тягар.
Холмс насварився на інспектора пальцем.
— Тиждень тому все було б значно легше,— сказав ВІН.— Але навіть тепер моя поїздка може виявитись не зовсім марною. Вотсоне, якщо ви можете приділити мені свій час, я буду дуже радий вашому товариству. А ви, Гопкінсе, викличте, будь ласка, екіпаж, за чверть години ми будемо готові вирушити у Форест Роу.
Зійшовши з поїзда на маленькій станції, ми їхали ще кілька миль залишками великих гаїв, що колись були часткою величезного лісу, який так довго стримував вторгнення саксів і непролазні хащі якого шістдесят років служили Британії бастіоном. Чималі ділянки лісу було вирубано, бо тут виникли перші в країні чавуноливарні заводи, отож і валили дерева, щоб плавити руду. Нині чавуноливарна промисловість пересунулась у більш багаті райони Півночі, і ніщо крім цих спустошених гайків та глибоких рубців на тілі землі не нагадує про минуле. На широкій галяві зеленого схилу горба стояв довгий низький кам'яний будинок, до якого через поля вела звивиста під'їзна доріжка. Ближче до шляху, оточена з трьох боків кущами, стояла маленька хатинка, повернувшись у наш бік одним з вікон і дверима. Оце й було місце злочину.
Стенлі Гопкінс провів нас спочатку в будинок, де представив змученій сивій жінці, вдові вбитого; її виснажене, пооране глибокими зморшками обличчя, зачаєний жах у глибині очей в червоних повіках повідали нам про прожиті нею роки злигоднів і жорстокого поводження. З нею була її дочка, бліда білява дівчина; зухвало дивлячись на нас, вона заявила, що радіє із смерті батька і що благословляє руку, яка завдала йому смертельного удару. Пітер Кері створив для себе сім'ю, на яку страшно було дивитись, і ми відчули полегшення, коли знову опинились під сонячним промінням і пішли стежкою, второваною ногами покійного капітана.
Хатинка являла собою найпростішу дерев'яну споруду під ґонтовим дахом, одне з її вікон було біля дверей, а друге з протилежного боку. Стенлі Гопкінс витягнув з кишені ключ і схилився над замком, але раптом зупинився, погляд його став уважний, а на обличчі відбилося здивування.
— Хтось доклав рук до цього замка,— сказав він. Це не викликало сумнівів. Двері навколо замка було глибоко подряпано, білі лінії чітко виднілись на фарбі, наче подряпини з'явились тільки що. Холмс вивчав вікно.
— Вікно теж намагались відчинити. Але хоч би хто це був, залізти всередину йому не пощастило. Мабуть, дуже невправний зломщик.
— Це вкрай дивно,-— сказав інспектор.— Я можу заприсягтися, що ще вчора ввечері цих подряпин не було.
— Мабуть, якийсь цікавий з села,— зробив я припущення.
— Ні, не схоже. Мало хто з селян наважиться зайти на садибу, а тим більше влізти в "каюту". А ви як вважаєте, містере Холмсе?
— Я вважаю, що доля ставиться до нас дуже прихильно.
— Ви хочете сказати, що цей чоловік прийде сюди знову?
— Цілком можливо. Він приходив, сподіваючись, що двері не замкнено. І спробував відчинити їх маленьким складаним ножиком. Але не зміг. Що тепер він має робити?
— Прийти ще раз наступної ночі з більш придатним інструментом.
— Слушно. Ми зробимо помилку, якщо не прийдемо сюди зловити його. А поки що дайте мені оглянути "каюту" зсередини.
Сліди трагедії було вже усунуто, але меблі в маленькій кімнатці стояли так само, як у ніч убивства. Протягом двох годин Холмс, неймовірно зосереджений, оглядав по черзі кожний предмет, але вираз його обличчя свідчив, що всі ці зусилля нічого йому не дають. Лише один раз він урвав свої вперті пошуки.
— Чи ви брали що-небудь з цієї полиці, Гопкінсе?
— Ні, я нічого не чіпав.
— Звідси щось узято. Отут у кутку полиці пилюки менше, ніж деінде. Можливо, тут лежала книжка.
