Незамінна річ - Шеклі Роберт
Машина на видала нічого.
— Дуже цікаво,— мугикнув Арнольд. — Мабуть, мені слід було обмислити й таку можливість.
— Яку можливість?
— Очевидно, Виробник ладен продукувати все що завгодно, але тільки в одному примірнику. — Арнольд зробив експеримент: зажадав від машини вироблення двох олівців. Вона виконала замовлення негайно, але видала лиш один олівець.
— Що ж, чудово,— сказав Грегор. — Нам потрібно ще дев'ять пластин, а для управління — чотири однакові деталі. Що будем робити?
— Щось придумаємо,— бадьоро відповів Арнольд.
— Буду сподіватися,— мовив Грегор.
Надворі пішов дощ. Компаньйони засіли щось придумувати.
— Є тільки одне пояснення,— промовив Арнольд через кілька годин.
— Принцип насолоди.
— Га? — стрепенувся Грегор. Він був задрімав, уколисаний лагідною скоромовкою дощу, що сипав по шерехатих боках космольота.
— Ця машина, напевне, має своєрідні розумові здібності,— сказав Арнольд. — Зрештою, що вона робить? Одержує певні спонукальні імпульси, трансформує їх у виконавчі команди і виробляє той чи інший продукт за програмою, закладеною в її пам'ять.
— Атож, саме так,— погодився Грегор. — Тільки все — в одному-єдиному примірнику.
— Еге ж. Але чому тільки в одному? Саме тут — ключ до всієї проблеми. По-моєму, Виробник сам приписав обмеження, зумовлені притаманним йому потягом до насолоди. Чи, може, квазінасолоди.
— Я не встигаю за твоєю думкою,— сказав Грегор.
— Та ось, подумай сам. Ті, хто створили машину, навряд чи закладали в неї такі обмеження. Тоді єдине пояснення полягає ось у чому: якщо машина за своєю конструкцією належить аж до такого ступеня складності, вона набуває квазілюдських властивостей. Від вироблення якоїсь нової речі вона дістає щось схоже на людську насолоду. Але новою річ буває тільки перший раз. Отже, після цього Виробник хоче продукувати вже щось інше.
Грегор поринув у млявий напівсон. А Арнольд вів своєї:
— Повне здійснення своїх потенціальних можливостей — ось чого б хотіла будь-яка машина. Превалююче бажання нашого Виробника — створити все, що тільки можна створити. З цієї точки зору дублювання будь-там-чого — лише марне витрачення часу.
— Слухай, це найсумнівніший спосіб міркування — я такого ще не чув ніколи,— раптом озвався Грегор. — Але припустімо, що ти маєш рацію. Що в такому разі ми можемо вдіяти?
— Не знаю,— похилив голову Арнольд.
— Я так і думав.
На обід того дня Виробник сотворив їм пречудовий ростбіф. А на десерт вони їли яблучний пиріг із сиром a la machine. Це деякою мірою піднесло їм настрій.
— Замінники... Ось що ми маємо спробувати,— заговорив Грегор, наївшися й затягнувшися сигарою ex machine. — Для цих пластин годиться не один лиш сплав 342. Є ще безліч матеріалів, які добре служитимуть аж до повернення на Землю.
Проте Виробника більше не вдалося піддурити на вироблення пластин із заліза чи з будь-яких сплавів на основі заліза. Вони легко підмовили машину на пласт з бронзи, але відтак вона не погодилась видавати мідь та олово. Прийнятним, щоправда, виявився для неї алюміній, а за ним — кадмій, платина, золото та срібло. Далі з'явилася зовсім уже унікальна річ — пластина з вольфраму; Арнольдові було цікаво знати, як машина її витоплювала. Зате Грегор категорично відкинув плутоній, тож їм таки забракло підхожих металів. Арнольд раптом згадав про надміцну кераміку — це замінник непоганий. Остання ж пластина була з кристалічного цинку.
Звичайно, є загроза, що чисті метали розтопляться в умовах космічної спекоти; але якщо застосовувати відповідне охолодження, вони все ж витримають до Землі. А загалом компаньйони цієї ночі попрацювали на славу і потім ще довго зичили здоров'я один одному, попиваючи чудовий, хоча трошечки маслянистий, сухий херес.
Наступного дня, прикріпивши нові пластини, вони могли як слід помилуватись на справу рук своїх. Хвіст ракети був вельми схожий на клаптеву ковдру.
— По-моєму, навіть красиво,— сказав Арнольд.
— Сподіваюсь, вони не відваляться,— мовив Грегор. — Тепер що — система управління?
Тут була зовсім інша заковика. З ладу вийшли чотири однакові детальки: мініатюрні витончені штучки із скла й дротинок. Ніякі замінники для них неможливі.
Першу детальку машина видала їм без вагань. І — все. До полудня обом уже все остогидло.
— Так нічого й не придумаємо? — спитав Грегор.
— Давай не зараз. Зробимо перерву на обід.
Вони зважили, що непогано б покуштувати салат з омарів, і зробили машині відповідне замовлення. Виробник трохи погудів і не видав нічого.
— Що там знову не так? — обізвався Грегор.
— Ось цього я й боявся,— сказав Арнольд.
— Боявся чого? Ми ж раніше омарів не питали!
— Еге,— мовив Арнольд,— зате питали креветки. І ті, й ті — родичі раків. Боюся, Виробник уже розбирається в біологічній класифікації.
— Тоді, може, відкриємо банку-другу консервів,— запропонував Грегор.
На обличчі в Арнольда з'явилась вимучена посмішка.
— Розумієш... коли я купив того Виробника, я подумав, що нам не треба буде... Я хочу сказати...
— То консервів нема?
— Нема.
Вони знову пішли до машини й замовили сьомгу, форель і тунця. Ніякого скутку. Тоді спробували спитати смаженої свинини, баранячого окосту, телятини. Знову нічого.
— Схоже, він узяв отой наш учорашній ростбіф за представника всіх ссавців,— сказав Арнольд. — Це дуже цікаво. Може, ми з тобою ще створимо нову теорію видів...
— Якщо не помремо з голоду,— урвав його Грегор. Він спробував спитати смажене курча, і цього разу Виробник виконав замовлення без вагань.
— Евріка! — загорлав Арнольд.
— Чорт!.. — буркнув Грегор. — Треба було хоч індичку попросити!
На Деннет невпинно падав дощ. У тому мерехтливому серпанку майорів строкатий, мов клаптева ковдра, хвіст корабля. Арнольд заглибився в обчислення — смикав туди й сюди логарифмічну лінійку. Грегор, допивши херес і зробивши безрезультатну спробу замовити ящик шотландського віскі, заходився розкладати пасьянс.
Вечеря в них була зовсім нужденна — те, що лишилось од обіднього курчати. Зате Арнольд скінчив свої обчислення.
— Він має спрацювати.
— Хто — він?
— Принцип насолоди. — Арнольд підвівся й почав міряти кроками кабіну. — Оскільки ця машина має квазілюдські властивості, то, очевидно, в неї є здатність до навчання. Думаю, що ми зможемо навчити її одержувати насолоду від багаторазового виготовлення одного й того самого продукту. От, скажімо, елементів системи управління.
— Спробувати варто,— сказав Грегор.
Пізно вночі вони прийшли до машини із зверненнями. Арнольд виголосив переконливу промову про втіху, якої приносить повторювання. Грегор піднесеними словами доводив тезу про естетичну цінність процесу вироблення таких шедеврів мистецтва, якими є, наприклад, елементи системи управління,— не один раз, а багато-багато разів, і щоб кожний примірник був рівною мірою точний та досконалий... Арнольд у ліричних тонах оповідав машині про те високе захоплення, яке поймає нас, коли ми виготовляємо нескінченну низку однакових деталей. Ті самі деталі — знову і знову, в тому самому темпі. Це ж справжнє натхнення! І як це прекрасно, додав Грегор, з філософської точки зору, і як це близько відповідає самій неповторній натурі машини та її невичерпним здібностям. Як концептуальна система, вів він далі, повторювання (на відміну від простого створення) дуже близьке до стану ентропії, який означає вищу фізичну досконалість.
Клацаннями й миганнями Виробник давав зрозуміти, що слухає уважно. І коли надворі зайнялася волога й бліда, як мрець, Деннетова вранішня зоря, Арнольд натиснув кнопку й зажадав деталей системи управління.
Машина вагалася. Нерішуче заблимали лампочки, тоді замиготіли, неначе чогось шукаючи, індикатори. Немов у всій електронній утробі машини прокочувалась якась хвиля нерішучості.
Нарешті щось клацнуло. Панель відхилилася назад. І з'явилась іще одна деталька системи управління!
— Повелося! — загорлав Грегор і ляснув Арнольда по спині. Він тут же повторив замовлення, але на цей раз Виробник лише загудів — гучно й обурено.
І нічого не виробив.
Грегор спробував ізнову. Тепер машина не виявила жодних ознак вагання, але не видала і жодної деталі.
— Ну, а що ж тепер не так? — дивувався Грегор.
— Та ясно ж,— сумно озвався Арнольд. — Вона таки наважилася зробити одненьку копію — аби перевірити, чи не позбавляє себе чогось, відмовляючись од повторення. І, спробувавши раз, вирішила, що таке їй не до вподоби.
— Машина, якій не до вподоби копіювання? — простогнав Грегор. — Це — не по-людському!
— Навпаки,— з тугою мовив Арнольд. — Це аж надто по-людському...
Час було вечеряти, і компаньйони мусили пошукати, щб їстівного зажадати від машини. Овочевий салат видавався цілком приступним, але не дуже поживним. Виробник розщедрився на буханець хліба, але ніяких пирогів! Молочні продукти виключалися, оскільки якогось дня вони вже їли сир. Врешті-решт, після цілої години невдалих спроб та помилок, Виробник виштовхнув із себе фунт китового м'яса — певно, засумнівався щодо біологічного походження китоподібних.
Потім Грегор повернувся до діла — знову став наспівувати машині тихі заклинання про втіхи повторного продукування. Рівний гул і періодичні спалахи лампочок свідчили, що Виробник ще його слухає.
Арнольд повитягав купу довідників і заходився розробляти новий план дій. Через кілька годин він скочив на ноги й радісно вигукнув:
— Я знав, що все одно знайду!
Грегор притьмом обернувся:
— Що?
— Замінник системи управління! — Він підсунув книжку Грегорові під носа. — Дивись. Один науковець з планети Веднер II розробив його ще 50 років тому. За сучасними поняттями, той замінник досі незграбний, але працювати може. І пристойно вмонтується в нашу ракету.
— Але з чого він виготовляється? — скрикнув Грегор.
— Це якраз найголовніше! Ми не пригадаємо, бо його роблять із гуми!
Він мерщій натиснув кнопку і зачитав визначення гумової системи управління.
Ніякої відповіді.
— Ти повинна виробити Веднерську систему! — загорлав Арнольд до машини. — Інакше то буде огидне зневажання власних твоїх принципів!
Він знову тицьнув у кнопку й, аж до болю старанно вимовляючи слова, ще раз прочитав визначення.
Ніякої відповіді.
Грегора раптом вразила жахлива підозра. Зайшовши до Виробника, він знайшов те, чого боявся, і підкликав Арнольда.
На задній стінці машини було пригвинчено фірмову пластинку.
