Білчине колесо - Шеклі Роберт
Він закінчував встановлювати нову пастку — велику металеву скриньку, спокусливо відкриту з двох сторін. Якщо сюди завітає який-небудь дурний пацюк, то за сигналом фотоелемента дверцята блискавично зачиняться.
— А тепер поглянемо, — сказав Грегор. Залишивши скриньку в кухні, вони перейшли до вітальні.
О пів на третю ночі дверцята скриньки голосно брязнули.
Арнолд і Грегор поспішили на кухню. Зі скриньки було чути шум, запекле дряпання і пищання. Грегор запалив світло і поставив скриньку вертикально.
Хоча він знав, що жоден пацюк не зможе піднятися по слизькій, відшліфованій стінці, усе ж відчиняв верхні дверцята повільно й обережно, дюйм за дюймом.
Писк посилився.
Обидва компаньйони з цікавістю зазирнули всередину пастки, готові до всього, навіть побачити пацюка в повній солдатській уніформі з білим прапором у лапах. Але вони не побачили нічого. Скринька була порожня.
— Він не міг утекти! — розчаровано вигукнув Арнолд.
— І не міг прогризти металеву скриньку... О! Чуєш? У скриньці тривали метушня й писк, здавалося, що
пацюк дряпає лапами стінку пастки, затято намагаючись вилізти назовні.
Грегор опустив руку в скриньку й обережно провів пальцями по стінах.
— О чорт! — скрикнув він, висмикуючи руку. На вказівному пальці було видно два невеликих сліди від зубів.
Галас у скриньці посилився.
— Схоже, ми зловили пацюка-невидимку, — похмуро промовив Грегор.
Сиерієць відпочивав у готелі "Мажестик" у зоряному скупченні Катакіні.
Щоб зв'язатися з ним по міжзоряному телефону, довелося витратити майже дві години.
Свою розмову Грегор почав з претензії:
— Ви нічого не казали про те, що ваші пацюки — невидимки!
— Невже? — здивувався сиерієць. — Це прикра помилка з мого боку. І що далі?
— Це порушення умов контракту, — гарячкував Грегор.
— У жодному разі. Мій адвокат, який випадково теж відпочиває в одному готелі зі мною, каже, що невидимість тварин підпадає під визначення поняття "природне захисне забарвлення", а отже, про нього необов'язково згадувати в контракті як про небезпечну або унікальну характеристику. До речі, в юридичній практиці суди не визнають об'єкти невидимими у разі існування деяких засобів їх виявлення. Вони називають таку властивість "відносною видимістю" і не вважають достатньою підставою для розірвання контракту.
Грегорові на якийсь час відібрало мову.
— Нам, бідним фермерам, доводиться захищати себе, ви ж знаєте, — вів далі сиерієць. — Але я вірю, що ви здатні впоратися з цією роботою. Зичу успіху.
— Захист у нього ого який, — зауважив Арнолд, кладучи слухавку. — Якщо нам удасться знищити цих невидимих пацюків, він буде у великому виграші. А якщо ні — просто відшкодує витрати за рахунок неустойки.
— Видимі вони чи ні, — сказав Грегор, — але морганізація повинна на них діяти.
— Однак не діє, — зауважив Арнолд.
— Знаю. Але чому не діє? Чому не спрацьовують пастки? А система Турньє?
— Тому що це пацюки-невидимки.
— Яка різниця? Нюх у них як у звичайних щурів, слух теж? Вони мислять як звичайні пацюки і діють так само, хіба не бачиш?
— Гаразд — промовив Арнолд, — але якщо невидимість — це справді результат мутації, то їхній сенсорний апарат також міг змінитися.
Грегор насупився.
— А зміни в їхньому сенсорному апараті вимагають від нас змінити стимули. Насамперед треба дізнатися, чим ці пацюки відрізняються від звичайних.
— Звісно, окрім того, що вони невидимі, — додав Арнолд.
Але як перевірити сенсорний апарат невидимого пацюка? Грегор почав з побудови експериментального лабіринту з кращих меблів сиерійця. За його задумом стінки лабіринту повинні яскраво світитися, коли повз них пробігав пацюк. У такий спосіб можна було відстежувати маршрути пересування гризунів.
Арнолд експериментував з барвниками, намагаючись знайти речовину, яка б дозволила зробити пацюків видимими. Один із найстійкіших барвників виявився настільки сильним, що на кілька секунд повернув пацюка до його природного вигляду.
Немов за помахом чарівної палички перед очима виник пацюк, що здивовано кліпав очима та рухав на всі боки чуйним носом. Тварина обурено-байдуже поглянула на Арнолда й безстрашно повернулася до нього хвостом.
Потім швидкий процес обміну речовин поглинув барвник, і пацюк знову зник із поля зору.
Грегор наловив десяток гризунів і спробував пропускати їх через свій лабіринт. Але ті виявилися вкрай неслухняними. Більшість із них взагалі не бажали рухатися. Вони зневажливо обнюхали їжу, трохи погралися з нею, а потім почали ігнорувати. Навіть легкі електричні удари змушували їх посунутися лише на кілька дюймів.
Проте загалом досліди дозволили з'ясувати причину неефективності систем морганізації та турньєризації.
Як і всі інші засоби масового винищення гризунів, ці системи були розраховані на "нормальних" гризунів, яких можна заманити в пастку й знищити, впливаючи на їхні основні інстинкти: голод і страх. Ці інстинкти були нормою для гризунів, для знищення яких призначалися дані системи.
Усе було добре, поки в популяції переважав звичайний вид гризунів. Але коли тварини змінилися, змінилася і їхня норма поведінки. Ці пацюки пристосувалися до своєї невидимості.
Відтепер вони не панікували, тому що ніхто їх не переслідував. А оскільки їм не треба було тікати, вони мали змогу їсти скрізь і в будь-який час. Тому вони завжди були ситі. їх більше не приваблювали апетитні запахи, предмети незвичної форми чи нові звуки.
Системи морганізації та турньєризації можна було адаптувати, й вони знищували б окремих пацюків, які не встигли чи не змогли адаптуватися до невидимості. Однак це лише зміцнювало б зміни в усіх інших.
Але що трапилося зі споконвічними ворогами пацюків, покликаними підтримувати природний баланс у природі? Щоб довідатися про це, Арнолдові і Грегору довелося провести експрес-обстеження фауни в околицях Бітер-Лаг.
Поступово, крок за кроком, вони з'ясували все, що тут, імовірно, відбувалося.
На планеті Сиер у пацюків були природні вороги: летючі висюки, дриги, деревні скурли та оменестери.
Усі ці начисто позбавлені уяви тварини не змогли пристосуватися до різкої зміни.
З одного боку, вони полювали з допомогою зору, використовуючи нюх лише як допоміжний засіб. Тому хоча й відчували сильний запах пацюків, все ж вірили зору, а не нюху. Тож незабаром замість гризунів вони почали їсти один одного, залишивши пацюків у спокої.
А останні плодилися й плодилися...
І фірма "ААА Ейс" нічого не могла з цим вдіяти.
— Ми почали не з того, — зауважив Грегор через тиждень виснажливої, але безрезультатної роботи. —Треба з'ясувати, чому вони стали невидимими. Тоді ми знатимемо, як з ними впоратися.
— Мутація, — вперто стояв на своєму Арнолд.
— Я в таке не вірю. Наскільки відомо, ще жодна тварина не стала невидимою в результаті мутації. Чому пацюки мали бути першими?
Арнолд знизав плечима.
— Згадай хамелеона. Є комахи, що нагадують гілочки, інші маскуються під листя. Деякі риби досконало імітують вигляд морського дна...
-Авжеж, це всім відомо, — нетерпляче перервав його Грегор. — Але це — мімікрія. А от невидимість...
— Деякі медузи настільки прозорі, що їх майже не видно, — наполягав Арнолд. — Колібрі літає так швидко, що її теж майже не видно, а землерийка миттю ховається, тому майже ніколи не потрапляє на очі. Усе це ознаки руху в бік невидимості.
— Це смішно. Природа наділила всіх істот засобами захисту, але вона ніколи не дає переваги лише одному виду, роблячи його невразливим для інших.
— Це уже щось із сфери телеології,— заперечив Арнольд. — Ти припускаєш, що природа діє цілеспрямовано, немов садівник у парку. Я ж вважаю, що це сліпий процес осереднення. Звісно, зазвичай переважає середнє, але лишається простір і для крайнощів. Природа, зрештою, дасть раду й невидимості.
— Ти сам міркуєш з позицій телеології і намагаєшся переконати мене в тому, що метою мімікрії в природі є невидимість.
— Так має бути! Дивись...
— До біса всі ці мудрування, — втомлено сказав Грегор. — Я не зовсім уявляю, що таке телеологія, але ми тут сидимо уже десять днів і за цей час піймали близько п'ятдесяти пацюків з кількох мільйонів. І нічого їх не бере. Що ми робитимемо далі?
Вони сиділи мовчки, прислухаючись до лементу висюка, що кружляв над полями.
— Якби природні вороги пацюків мали хоч трохи розуму, — сумно промовив Арнолд.
— Вони полюють з допомогою зору. От якби вони...
Грегор несподівано замовк і витріщився на Арнолда. Той якусь мить здивовано дивився на компаньйона, а потім його похмуре обличчя посвітліло.
— Звісно! — вигукнув він.
Грегор кинувся до телефону і набрав Галактичну експрес-службу доставки.
— Алло! Запишіть термінове замовлення...
Експрес-служба перевершила саму себе. За два дні на плішивій галявині біля ферми Берні-Спірит лежали доставлені з Землі десять невеликих скриньок.
Грегор і Арнолд занесли їх у будинок і відкрили першу. З неї вийшла велика, чудова й гордовита кішка, виблискуючи жовтими очима. Це була спеціальна порода, виведена на Землі, мисливський інстинкт якої поліпшено шляхом схрещування з ліраксіанськими різновидами.
Кішка похмуро поглянула на чоловіків і принюхалася.
— Не плекай особливих надій, — обережно сказав Грегор, спостерігаючи, як тварина перетинає кімнату. — Вона поводиться не так, як звичайні кішки.
— Тсс, — прошипів Арнолд. — Не заважай їй. Кішка спинилася і, ледь схиливши набік голову,
уважно дослухалася до писку й метушні сотень невидимих пацюків, що без страху пробігали повз неї. Вона принюхувалась і мружила очі.
— Їй тут не подобається, — прошепотів Грегор.
— А кому тут сподобається? — теж пошепки відповів Арнолд.
Кішка зробила обережний крок, підняла передню лапу для наступного і раптом опустила її.
— Вона не збирається полювати, — розчаровано промовив Грегор. — Може, краще виписати тер'єрів...
Кішка раптом стрибнула. Почувся відчайдушний писк, схоже, вона когось тримала в лапах. Потім, сердито нявкнувши, вп'ялася зубами в невидиму здобич. Писк припинився.
Проте він значно посилився по всіх закутках. Схоже, пацюки вищали від жаху. Грегор, не вагаючись, випустив ще чотирьох кішок, залишивши п'ятьох про запас. За кілька хвилин кімната перетворилася на бійню. Друзям довелося вийти, їх нерви не витримували.
— Можемо відсвяткувати, — сказав Арнолд, відкорковуючи одну з дбайливо прихованих пляшок бренді.
— Трохи зарано...
