Воно - Кінг Стівен

Та, певне, в наступні пару років з дітьми доведеться провести виховну роботу, інакше Беверлі так і лишиться пацанкою, і вони й надалі поводитимуться, як ватага хлопчаків. Та однаково було зарано перейматися сексом — він ще не звів свою потворну голову.

— С-стене, — сказав Білл. — Й-й-євреї знають, й-як заробляти г-г-гроші.

— Білле! — нажахано зойкнула Шерон і почервоніла…

... а тоді вона вражено глянула на них: діти вибухнули сміхом, і Стен у тому ж числі. Зчудування перетворилося на щось, подібне до страху (проте пізніше, лежачи в ліжку, вона не стала ділитися цим зі своїм чоловіком). У повітрі висіло щось дивне, наче статична електрика, тільки значно могутніше й набагато страшніше. Їй здалося, що, коли вона торкнеться бодай когось із них, її тіпне, як від струму. "Що з ними сталося?" — збентежено думала вона і навіть рота відкрила, аби щось таке сказати. Та наступної миті заговорив її син: він казав, що перепрошує (однак його очі й досі блищали тим диявольським вогником), а Стен казав, що все гаразд, що то був лише жарт, яким вони іноді шпиняли його. Вона була така спантеличена, що промовчала.

Та коли діти поїхали з Заком, а її дивний заїкуватий син пішов до своєї кімнати й вимкнув світло, вона відчула полегкість.

7

День, коли Клуб Невдах нарешті зустрівся з Воно віч-на-віч, день, коли Воно мало не поласувало Беновими нутрощами, настав 25 липня 1958 року. Стояла спекотна, парка, безвітряна погода. Бен пам'ятав це досить — то був останній спекотний день літа. Пізніше похолодало й небо затягнули хмари.

Вони зібралися біля дому на Нейболт-стрит, 29, близько десятої ранку. Білл приїхав на Сілвері разом із Річі, а Бен — на своєму "рейлі", і його об'ємні сідниці звисали по обидва боки продавленого сидіння. Беверлі вкотилася на Нейболт-стрит на своєму дівчачому "швінні"; аби волосся не лізло в очі, вона пов'язала на лоба зелену стрічку, і воно струменіло позаду неї. Майк прийшов пішки, і за п'ять хвилин з'явилися Едді зі Стеном.

— Е-е-едді, й-й-як рука?

— Ой, та нічого. Болить, якщо ляжу вві сні не на той бік. Усе взяв?

На багажнику Сілвера лежав парусиновий згорток. Білл узяв його, розв'язав. Він дав Беверлі рогачку — вона скривилася, та взяла її, нічого не сказавши. Також у пакунку була бляшана коробочка від цукерок "Сюкретс". Білл відкрив її і показав решті дві срібні кульки. Вони мовчки подивилися на них, щільно скупчившись на лисіючій галявині перед домом під номером "29" — здавалося, на тому газоні росли самі бур'яни. Білл та Річі з Едді вже бачили цей дім, а інші — ні, тож вони стояли й роздивлялися його.

"Вікна скидаються на очі", — міркував Стен, і його рука лягла на кишеню, в якій лежала книга в м'якій обкладинці. Він торкнувся її на удачу. Стен майже постійно носив її з собою — то була "Енциклопедія птахів Північної Америки" М. К. Генді. "Скидаються на брудні й сліпі очі".

"Воно смердить, — гадала Беверлі. — Я чую Його, та не носом, ні".

"Це як тоді, на тому місці, де стояла ливарня Кіченера, — замислився Майк. — І біля цього дому такі ж відчуття… він наче запрошує нас досередини".

"Так, тут точно відчувається Його присутність, — думав Стен. — Це одне з тих місць, схожих на шахти морлоків, Його лаз. І Воно знає, що ми тут. Воно чекає, коли ми зайдемо".

— Н-н-ніхто не роздумав? — запитав Білл.

Вони дивилися на нього — бліді, насуплені діти. Ніхто нічого не сказав. Едді намацав у кишені інгалятора, дістав його та зробив глибоку, шумну затяжку.

— Дай мені трохи, — мовив Річі.

Едді здивовано поглянув на нього, очікуючи на завершення жарту.

Річі простягнув руку.

— Без приколів, малий. Можна хапнути?

Едді знизав здоровим плечем — дивний, кособокий рух — і передав йому інгалятора. Річі натис на клапан і глибоко вдихнув.

— Те, що лікар прописав, — сказав він і кашлянув, та очі в нього були цілком серйозні.

— Можна й мені? — попросив Стен.

Один за одним усі вони скористалися інгалятором Едді. Коли він повернувся до нього, Едді засунув його до кишені — тільки сопло стирчало. Вони знову розвернулися до дому.

— На цій вулиці хоч хтось живе? — тихо спитала Беверлі.

— He в цьому кінці, — сказав Майк. — Тут уже нікого немає. Хоча, думаю, тут іноді ночують бомжі. Народ, що подорожує товарняками.

— Вони б нічого не побачили, — мовив Стен. — Вони в безпеці. Принаймні, більшість із них, — він глянув на Білла. — Як гадаєш, Його бачить хоч хтось із дорослих?

— Н-не знаю, — відказав той. — Хтось м-має.

— Шкода, що таких людей нам не трапилося, — пробурмотів Річі. — Цю роботку дитячою не назвеш, січете?

Білл знав, про що він. Щойно брати Гарді потрапляли в халепу, їх завжди виручав Фентон Гарді. Так само і з Ріком Брентом з "Наукових пригод Ріка Брента". Бля, навіть у Ненсі Дрю був батько, який з'являвся в останній момент, якщо поганці зв'язали її та кинули в стару шахту чи ще кудись.[695]

— З нами мав би бути хтось із дорослих, — сказав Річі, дивлячись на зачинений дім.

Облізла фарба, брудні вікна, тінистий ґанок. Він стомлено зітхнув. На мить Бенові здалося, що їхня впевненість похитнулася. А тоді Білл сказав:

— Хо-хо-ходіть сюди. Ди-дивіться.

Вони обійшли ґанок з лівого боку — туди, де були зламані перила. Там і досі росли колючі, здичавілі троянди, однак ті, яких торкнулося Воно, коли вилізало, і досі були чорними і мертвими.

— Воно їх просто торкнулося, і вийшло таке? — спитала перелякана Беверлі.

Білл кивнув.

— То як, н-народ, і досі в-в-впевнені, що хо-хочете йти зі м-мною?

Декілька секунд ніхто не відповідав. Вони не були впевненими. Бачили, що Білл піде й без них, і однаково вагалися. А ще на обличчі Денбро читався сором. Він і раніше наголошував на тому, що Джордж — не їхній брат.

"А як щодо решти дітей? — міркував Бен. — Бетті Ріпсом, Шеріл Ламоніка, малий Клементс, Едді Коркоран (можливо), Ронні Коркоран… навіть Патрік Гокстеттер. Чорт забирай, Воно ж дітей убиває!"

— Я йду, — сказав він.

— От лайно. І я, — озвалась Беверлі.

— Спитав, — пхикнув Річі. — Думав, весь кайф лишимо тобі, плямкало?

Білл дивився на них. Кадик підскакував. Він кивнув і віддав бляшанку Беверлі.

— Ти впевнений, Білле?

— Т-т-так.

Вона кивнула, водночас нажахана відповідальністю та зачарована його довірою. Вона відкрила коробочку, дістала кулі й засунула одну до правої кишені джинсів. Другу вона поклала до гумової чашечки "Вишеньки" і надалі тримала рогачку саме за неї. Вона стискала кульку і відчувала, як вона, спершу холодна, почала нагріватися в кулаці.

— Ходімо, — сказала вона непевним голосом. — Ходімо, поки я не здрейфила.

Білл кивнув і подивився на Едді пронизливим поглядом.

— Т-ти з-з-зможеш, Е-едді?

Той кивнув.

— Ясна річ. Минулого разу я був сам. А зараз я з друзями. Правильно?

Він подивився на них і всміхнувся. Вираз у нього був сором'язливий, тендітний, та виглядав він при цьому дуже гарно.

Річі ляснув його по спині.

— Ото Ви молодсина, сеньйорр. Яксо хтось потяне грраблі до Васого інгаляторра — він не зилець. Вколоскаємо покидька. Всі пальсі позррубуємо.

— Річі, який жах, — сказала Беверлі, давлячись сміхом.

— П-під ґа-ґа-ґа-нок, — мовив Білл. — Поліз-зете за мною. А т-тоді в пі-пі-підвал.

— А що, як ти полізеш першим, і Воно кинеться на тебе? Що мені тоді робити? — спитала Беверлі. — Стріляти крізь тебе?

— Й-якщо д-доведеться. Та с-с-спершу с-спробуй мене оббійти.

Річі розреготався.

— Як б-б-буде треба, об-об-обійдемо весь д-дім, — Білл знизав плечима. — Може й нічого не з-з-знайдемо.

— А сам ти в це віриш? — спитав Майк.

— Ні, — одразу ж сказав Білл. — Воно т-т-тут.

Бен вірив, що так і було. Здавалося, дім на Нейболт-стрит, 29, був укутаний отруйним покривалом. Його не можна було побачити… та можна було відчути. Він облизав губи.

— Г-г-гот-тові?

Усі вони подивилися на Білла.

— Готові, Білле, — сказав Едді.

— Т-т-тоді в-вперед, — кивнув Білл. — Б-беверлі, три-тримайся од-дразу позаду.

Він став навколішки, проповз попід змарнілі троянди і заліз під ґанок.

8

Вони полізли в такому порядку: Білл, Беверлі, Бен, Едді, Річі, Стен і тоді Майк. Листя під ґанком хрустіло й пихкало старим, гірким смородом. Бен наморщив носа. Хіба він коли-небудь чув, щоб опале листя так пахло? Йому таке не пригадувалося. А тоді йому сяйнула одна неприємна думка. Вони смерділи так, як, на його думку, тхнула б мумія: археологи щойно відкрили саркофаг, і з нього виривається суміш пилу й древніх дубильних речовин.

Білл підповз до розбитого вікна й зазирнув до підвалу. Поряд зупинилася Беверлі.

— Щось бачиш?

Білл похитав головою.

— Т-та це не з-з-значить, ш-ш-шо там нічого н-немає. Ди-дивися — он к-купа вугілля, п-по ній ми з Р-р-річі видерлися на в-вулицю.

Бен стояв між ними і бачив той чорний насип. До страху почало домішуватися збудження, і він зрадів йому, інстинктивно усвідомивши той факт, що воно було його спільником. Побачити купу вугілля було все одно, що побачити визначний пам'ятник, про який ти лише читав або чув від інших.

Білл розвернувся й спритно прослизнув у вікно. Беверлі дала Бенові "Вишеньку", зігнувши його пальці на гумовій чашечці з кулькою, що угніздилася в ній.

— Даси мені її тої ж миті, як я спущуся, — сказала вона. — Тої ж миті.

— Прийнято.

Вона так само легко ковзнула в підвал. На одну мить сталося дещо, від чого — принаймні, в Бена — завмерло серце: блузка висмикнулася з джинсів, і він побачив її плаский, білий живіт. Наступної секунди він передав їй рогачку. Їхні руки торкнулися, і в грудях знову стиснулося.

— Окей. Тримаю. Давай.

Бен розвернувся задом і поліз у пройму. Він мав би передбачити те, що сталося — уникнути його було неможливо. Він застряг: дупа вперлася в прямокутну раму, зафіксувалася й далі не пролазила. Бен спробував вилізти назад, одразу ж злякався, бо зрозумів, що при цьому з нього злізуть штани. Та й труси, певне, теж. Отак і стоятиме навкарачки, мало не тицяючи своєю величезною сракою обличчя коханої.

— Ворушися! — гукнув Едді.

Нахмурений Бен відштовхувався обома руками. Нічого не виходило. Аж раптом його сідниці заскочили всередину. Блакитні джинси болюче вп'ялися в промежину, притиснувши яйця. Верхня планка рами задерла йому сорочку аж до ключиць. І тепер застрягло його черево.

— Втягуй, Скирте, — сказав Річі, істерично хихочучи. — Давай втягуй, а то доведеться послати Майка за батьком, щоб витягнув тебе лебідкою.

— Біп-біп, Річі, — прошипів Бен крізь зціплені зуби.

Він втягнув живіт, що було сили.