Дивовижна Країна Оз - Баум Ліман Френк

Справді, є чим пишатися. Слухайте: якщо ми спробуємо вибратися з палацу крізь двері, нас, звісно, спіймають. А отже, по землі ми не втечемо, тому лишається одне: втікати повітрям.

Він трошки помовчав, насолоджуючись ефектом від своїх слів, але слухачі були радше спантеличені, аніж вражені його мудрістю.

— Чарівник Оз врятувався на повітряній кулі. Правда, ми з вами не знаємо, як робити повітряну кулю. Однак полетіти можна на чому завгодно, аби тільки воно літало. Тому я пропоную: нехай наш друг і знаменитий майстер Залізний Лісоруб побудує якусь машину з великими крильми. А наш друг Тіп нехай посипле штукенцію своїм чарівним порошком і оживить її.

— Браво! — вигукнув Залізний Лісоруб.

— Дивовижно, який мозок, — зрадів Джек.

— Мушу визнати: вигадливо, — погодився вчений Шкеребертник.

— План, як на мене, цілком путній, — сказав Тіп, — зрозуміло, в тому випадку, якщо Залізному Лісорубу вдасться змайструвати летючу машину.

— Буду старатися з усіх сил, — бадьоро відгукнувся Лісоруб. — А мені, до речі, рідко не вдається те, за що я беруся. Проте будувати машину треба на даху палацу, щоб вона змогла безперешкодно піднятися в повітря.

— Точно, — погодився Страшило.

— А якщо так, ми мусимо обшукати весь палац знизу догори, — вів далі Залізний Лісоруб. — Хай кожен усе корисне, що знайдеться, несе на дах, а я там візьмуся до роботи.

— Та спочатку, — попрохав Гарбузова Голова, — нехай мене знімуть із Коня і прироблять мені нову ногу. У своєму теперішньому стані я тягар для всіх і навіть для себе самого.

Залізний Лісоруб одразу ж відрубав ніжку від красивого різьбленого столика у вітальні та приладнав її Джекові, якому обновка була дуже до смаку.

— Гарно, — сказав він, спостерігаючи за роботою Залізного Лісоруба. — Тепер ліва нога стане найміцнішою і найкрасивішою частиною мого тіла.

— І водночас іще одним свідченням твоєї оригінальності, — додав Страшило. — Я переконаний: ніхто не заслуговує на таку увагу, як оригінальна особистість. А той, хто пересічний і навіть сам собі не цікавий, живе й помирає непомітно, як листок на дереві.

— Дуже глибока думка! — похвалив Шкеребертник, допомагаючи Залізному Лісорубу підняти Джека на ноги.

— Ну, як самопочуття? — турботливо запитав Тіп, спостерігаючи за тим, як Гарбузова Голова шкандибає залою на своїй новій нозі.

— Ніби знову народився, — радісно відгукнувся Джек, — і готовий тепер усім вам бути підтримкою і опорою.

— Тоді до справи, — діловито скомандував Страшило.

Отже, товариство вирішило за будь-яку ціну вирватися з полону. Друзі розбрелися по палацу в пошуках матеріалів для спорудження летючого апарата.

17. Фантастичний політ Рогача

Незабаром друзі знову зібралися на даху, і чого тільки вони з собою не принесли: адже ніхто до пуття не знав, що знадобиться для летючої машини! Шкеребертник зняв зі стіни в залі голову Рогача, прикрашену розкішними рогами, і ледве потягнув її по сходах на дах. Рогач, треба зазначити, дуже схожий на лося, тільки ніс у нього легковажно задертий, а борідка схожа на козлину. Чим саме Шкеребертнику сподобалося це опудало і чому він вирішив захопити його з собою — пояснити не міг ніхто, навіть він сам.

Тіп удвох із Конем витягнули на дах величезний старий диван із високою спинкою і боками, такий важкий, що хлопчик зовсім засапався, хоча йому допомагала могутня й невтомна тварина.

Гарбузова Голова приніс мітлу — перше, що потрапило йому на очі. Страшило з'явився із мотком мотузки для білизни, він підібрав її у дворі, а коли ліз із нею по сходах, так заплутався, що на дах вивалився, як клубок. Мабуть, він так і покотився би вниз, якби Тіп його вчасно не підхопив.

Залізний Лісоруб прийшов останнім. Він також спускався у двір і зрубав чотири широких розлогих листки із великої пальми, яка там росла і якою дуже пишалися мешканці Смарагдового Міста.

— Друже! — вигукнув Страшило, коли побачив, що зробив його приятель. — У Смарагдовому Місті неможливо вчинити важчий злочин! Наскільки мені пригадується, за кожен зрубаний листок із королівської пальми злочинця засуджують до семиразової смертної кари із подальшим довічним ув'язненням.

— Що вже вдієш? — сказав Залізний Лісоруб, скидаючи величезні листки на дах, — тепер можна врятуватися тільки втечею.

Друзі із великим сумнівом оглянули купу непотребу, яка виросла перед ними. Страшило похитав головою і сказав:

— Якщо Лісоруб зможе змайструвати із цього летючу машину, яка врятує нас, я готовий визнати його найвправнішим майстром у цілому світі.

Сам Залізний Лісоруб, схоже, був не надто впевнений в успіху. Досить довго він енергійно полірував шматинкою замші собі лоба й лише після цього взявся до справи.

— Дуже важливо, — сказав він, — щоб корпус був досить великим і ми на ньому могли розміститися. Найбільше з того, що ми тут маємо, це диван. Проте якщо машина нахилиться вбік під час польоту, ми всі разом попадаємо додолу!

— А може, варто з'єднати разом два дивани? — запропонував Тіп. — Внизу є ще один такий самий.

— Дуже розумна пропозиція! — вигукнув Залізний Лісоруб. — Тягніть сюди другий диван.

Тіп і Кінь із неабиякими зусиллями витягли на дах другий диван, поставили їх сидіння до сидіння, тож боки і спинки утворили щось схоже на огорожу всередині якої всі могли безпечно розміститися.

— Чудово! — зрадів Страшило. — У такому затишному гніздечку можна літати із задоволенням.

Два дивани друзі міцно-преміцно зв'язали мотузкою для білизни, а з одного краю Лісоруб прив'язав голову Рогача.

— Тепер ясно, де в нашої машини перед, — сказав він, дуже задоволений своєю вигадкою. — Рогач прикрашатиме ніс нашого корабля. А пальмові листки, заради яких я сім разів ризикував своїм життям, будуть крильми.

— А вони достатньо міцні? — засумнівався хлопчик.

— Атож, — відповів Лісоруб. — Виглядають вони, щоправда, значно слабшими від корпуса, але нам нема з чого вибирати.

І він прив'язав пальмові листки до диванів, по два з кожного боку.

Шкеребертник був у захваті.

— Вийшло! — закричав він. — Залишилося тільки оживити.

— Зачекайте, — згадав раптом Джек. — А як же моя мітла?

— До чого тут мітла? — здивувався Страшило.

— Ну, можна прив'язати її позаду, вийде хвіст, — відповів Гарбузова Голова. — Хіба можна вважати летючу машину готовою без хвоста?

— Гм, — не погодився Залізний Лісоруб, — зізнаюся: я не надто розумію, навіщо їй хвіст. Ми ж не робимо звіра, чи птаха, чи рибу. Нам треба тільки одне: щоб наша машина могла літати.

— А може, коли вона оживе, то використовуватиме хвоста як кермо, — висловив припущення Страшило. — Оскільки вона літає у повітрі, то все ж таки схожа на птаха, а я не раз звертав увагу, що всі птахи мають хвости, якими вони скеровують себе під час польоту.

— Ну добре, — погодився Лісоруб, — нехай мітла буде хвостом. — І він міцно прив'язав її позаду корпуса-дивана.

Тіп дістав із кишені перечницю.

— Щось ця машина занадто велика, — занепокоївся він, — не знаю навіть, чи вистачить порошку щоб оживити її всю. Але я спробую розтягнути, наскільки це можливо.

— Сип побільше на крила, — порадив Лісоруб, — вони мусять бути особливо сильними.

— І про голову не забудь! — нагадав Шкеребертник.

— І про хвіст, — додав Джек — Гарбузова Голова.

— Ану, помовчить краще, — перебив їх Тіп (видно було, що він нервує), — бо я щось наплутаю у чарах.

Дуже обережно він почав розсипати дорогоцінний порошок по машині. Передусім посипав тоненьким шаром кожне із чотирьох крил, потім посипав дивани і навіть крихту струсив на мітлу.

— Голову! Голову! Дуже прошу, не забудь про голову! — збуджено підказував Шкеребертник.

— Але порошку лишилося зовсім трошечки, — сказав Тіп, зазираючи до коробочки, — мені здається, важливіше оживити ніжки диванів.

— Помиляєшся! — заперечив Страшило. — Голова найголовніша! А оскільки ця істота буде літати, а не ходити, ноги оживляти не обов'язково.

Із таким зауваженням Тіп погодився і висипав залишки порошку на голову Рогача.

— А тепер, — сказав він, — помовчте, я мушу вимовити заклинання.

Тіп чув, як чарівну формулу промовляла бабця Момбі, й уже оживляв сам Коня, тому досить упевнено вимовив усі три слова, щоразу супроводжуючи фразу відповідним жестом. Це була урочиста і вражаюча церемонія.

Машина здригнулася всім своїм громіздким тілом, заревіла, як зазвичай ревуть Рогачі в лісі, й шалено залопотіла всіма чотирма крильми.

Від потужного вітру, який здійнявся, Тіпа ледве не знесло з даху — добре, що він встиг ухопитися за димар. Страшило важив менше за інших, тому відлетів далеко вбік, і невідомо, де він опинився б, якби Тіп, на щастя, не встиг схопити його за ногу. Шкеребертник ліг пластом, притулився до даху і так уник біди, а Залізний Лісоруб був досить важкий і сам прислужився замість якоря для Джека — Гарбузової Голови, якого обхопив обома руками. Кінь упав від пориву вітру й тепер лежав на спині, безпорадно дриґаючи ногами.

18. У гнізді галок

— Я досі ніколи не чув про такі дива, — пропищав Рогач несподівано тонким голосом, який геть не пасував до такої могутньої статури. — Іду якось лісом, раптом чую страшний грім і більше нічого не пам'ятаю. Нібито мене щось ударило, я аж подумав, що мені вже кінець. Та ж ні, помилуйтеся: живий-живісінький, та ще й маю чотири страхітливих крила й тулуб, котрого соромилась би кожна тварина, яка себе поважає. Як усе це розуміти? Поясніть, хто я тепер — Рогач чи страховидло безрідне?

На цих словах недолуге створіння смішно заворушило вусами.

— Ти — Летюча Машина, — пояснив Тіп, — а голова і справді тобі дісталася від Рогача. Це ми тебе змайстрували, і ми тебе оживили, щоб ти ніс нас у повітрі, куди ми побажаємо.

— Он воно що?! — вигукнула Летюча Машина. — Якщо я не Рогач, отже, в мені не лишилося рогачової гордості. Одна втіха: я, здається, не надто міцно збитий, а тому волею-неволею протягну недовго.

— Не кажи так, дуже прошу тебе! — закричав Залізний Лісоруб, чиє благородне серце зачепила за живе ця жалісна промова. — Ти, напевно, кепсько почуваєшся сьогодні.

— Звідки мені знати? — розгублено буркнув Рогач. — Я живу всього лише перший день: кепсько почуваюся чи добре — хіба ж розбереш так одразу? — і він задумливо помахав хвостиком-мітлою.

— Та досить уже, — став утішати його Страшило.