Пригоди Цибуліно - Родарі Джанні

— Якщо вони безхвості, то як же їх ловити? Куди я сипатиму їм сіль? Дозвольте зауважити, ваша світлість, що не треба було дозволяти їм тікати. Або треба було приладнати їм хвости, щоб було за що ловити.

Тоді знову обізвався той самий придворний Лимон, який порадив запросити до замку містера Морквоу:

— Я бачив одного разу в кіно, що інколи втікачів ловлять, насипаючи їм солі на голову, — сказав він.

— О, це надто застаріла система! — зневажливо відказав містер Морквоу.

— Застаріла, абсолютно! — повторив пес.

У цього собаки була така чудна звичка підгавкувати своєму господарю. Він повторював усе, що казав Морквоу, і ще додавав від себе якесь слово, наприклад, "точно" або "абсолютно".

— У мене є інша думка, — сказав містер Морквоу.

— У нас є інші думки, точно! — повторив пес і при цьому поважно вильнув хвостом.

— Замість солі можна взяти перцю!

— Оце добре придумано! — зрадів принц. — Сипніть їм перцю межи очі, і вони самі здадуться в полон.

— Я теж так думаю, — ввернув і своє слово Помідор. — Але щоб засипати втікачам очі перцем, їх треба перше знайти.

— Це нелегка справа, — згодився містер Морквоу. — Та за допомогою моїх інструментів я спробую їх знайти.

Містер Морквоу був не простий, а вчений слідчий. Ніколи і нічого не робив він без своїх інструментів.

Спати йшов — і то брав із собою аж три компаси. Одним точно визначав, де знаходиться спальня, другим відшукував двері до неї, третім знаходив ліжко.

Одного разу Вишенька підгледів, як містер Морквоу і пес Шукай, лежачи долі, дивилися на компас і про щось жваво розмовляли.

— Що це ви робите, синьйори? — запитав їх Вишенька. — Чи не шукаєте ви на підлозі слідів, що могли залишити втікачі?

— Я шукаю моє ліжко, — відповів Морквоу. — Без інструментів кожен дурень може знайти своє ліжко. Але справжній слідчий повинен шукати науково. Отже, честь мого ремесла зобов'язує мене користуватися відповідними інструментами. Як відомо, компас має магнітну стрілку, що завжди вказує на північ. Ідучи в цьому напрямку, я неодмінно натраплю на своє ліжко.

Однак, коли він ступив на північ, то вломився головою у шафу із дзеркалом і розбив те дзеркало вдрузки, бо був твердолобий. А його собаці скалкою відрубало хвоста, отож залишився лише куций обрубок.

— Мабуть, ми помилилися в розрахунках, — сказав Морквоу.

— Помилилися, абсолютно, — жалібно скиглив Шукай.

— Що ж, пошукаємо іншого напрямку.

— Пошукаємо, точно! — згодився Шукай. — Може ж, не всі шляхи приводять до дзеркал.

Тепер замість компаса містер Морквоу взяв довжелезну підзорну трубу. Втупив у неї око і став повертати на всі боки.

— Що ви там бачите, господарю? — спитав Шукай.

— Бачу вікно. Воно зачинене. На ньому червоні завіски. Воно має по чотирнадцять шибок у кожній рамі.

— Важливе відкриття, абсолютно! — гавкав Шукай. — Чотирнадцять плюс чотирнадцять, разом буде двадцять вісім. Якщо ми підемо в цьому напрямку, то на нас звалиться не менш ніж п'ятдесят скляних половинок. Що ж тоді залишиться від мого хвоста?!

Морквоу повернув трубку в інший бік.

— Що ви тепер бачите, господарю? — тривожно запитав Шукай.

— Бачу якусь металеву споруду. Дуже цікава споруда. Вона стоїть на трьох ногах. Угорі вони з'єднані залізним кільцем. Споруда накрита білим дахом, здається, емальованим.

Пес аж рота роззявив від такого відкриття.

— Господарю, — сказав він. — Коли не помиляюся, ще ніхто в світі не знаходив емальованих дахів!

— Так! Ми перші це відкрили! Справжні слідчі навіть у звичайній спальні вміють знаходити дивовижні речі.

Вони лягли на підлогу, прислухалися, чи не ходить поблизу який-небудь звір, і сміливо поповзли до металевої споруди з емальованим дахом. Проповзли кроків з десять і підлізли під загадкову споруду, та так незграбно, що емальований дах раптом перекинувся.

Славетний слідчий і його пес страшенно здивувалися, бо на їхні голови несподівано ринув холодний дощ. Вони завмерли на місці і боялися поворухнутися, щоб не викликати якогось нового лиха, а холодні краплі стікали їм на голови, за комір, по спині, по боках.

— Я гадаю, що це — звичайнісінький таз для вмивання, — пробурмотів містер Морквоу.

— Я теж гадаю, що це таз, абсолютно! — згодився Шукай. — А в ньому було багато-багато холодної води для вранішнього вмивання.

Містер Морквоу і його вірний помічник встали. Тепер слідчий уже легко знайшов ліжко, до якого було всього півтора метра, і поважно вклався спати. При цьому він промовив такі глибокодумні слова:

— У нашому ділі ніколи не треба боятися небезпеки. Хоча сьогодні нас добре облило водою, зате ми знайшли ліжко.

— Добре облило водою, точно! — згодився Шукай. Сьогодні псові не щастило. Довелося йому сяк-так вмоститися на килимі, поклавши голову на пантофлі господаря. Містер Морквоу хропів цілу ніч і прокинувся, коли зійшло сонце.

— Ану, Шукай! Мерщій до роботи! — жваво скрикнув він.

— Я готовий, господарю! — відгукнувся пес і сів на обрубок хвоста, який залишився після вчорашньої сутички з дзеркалом.

їм нічим було вмитися, бо таз із водою вони ввечері перекинули на себе. Тож пес тільки облизав собі вуса, потім лизнув обличчя свого господаря. І от вони вийшли до парку і нарешті взялися розшукувати наших втікачів.

Найперше слідчий дістав мішечок, в якому було дев'яносто номерів для гри в лото.

Наказав собаці витягти один номер. Шукай засунув лапу в мішечок і витяг звідти номер сьомий.

Слідчий кілька хвилин подумав і вирішив:

— Це означає, що нам слід ступити сім кроків праворуч.

Відійшли сім кроків праворуч і потрапили просто в кропиву.

Псові немов вогнем обпекло жалюгідний обрубок його хвоста.

А ніс містера Морквоу так нажалився, що став червоний, мов перчина.

— Мабуть, ми помилилися, — здогадався слідчий.

— Помилилися, точно! — сумно погодився Шукай.

— Спробуємо інший номер.

— Спробуємо, абсолютно!

Цього разу випав номер двадцять восьмий, і містер Морквоу вирішив відійти на двадцять вісім кроків ліворуч.

Відміряли двадцять вісім кроків і звалилися обоє в басейн із золотими рибками.

— Рятуйте! Тону!!! — заверещав Морквоу.

— Я тут, господарю! — відгукнувся Шукай. Ухопив слідчого зубами за комір і витяг з води.

Вони сіли край басейну і почали сушитись.

— А я зробив важливе відкриття, — поважно промовив містер Морквоу.

— Важливе, абсолютно! — підбрехнув пес. — Ви, мабуть, відкрили, що вода — мокра?

— Та ні! Знай, що в'язні втекли через оцей басейн з золотими рибками!

— Еге ж. Вони, мабуть, вирили попід дном підземний хід.

Слідчий покликав синьйора Помідора і сказав йому, хай звелить випустити з басейну всю воду і перекопати дно, бо виникла підозра, що в'язні втекли саме через басейн. Але Помідор навідріз відмовився псувати басейн. Він сказав, що в'язні, мабуть, обрали простішу дорогу, а в басейні їх шукати — тільки час марнувати.

Містер Морквоу мовчки зітхнув і сумно похитав головою.

— От вона — людська невдячність! — сказав він. — Я в поті чола працюю, приймаю одну холодну купіль за другою, а місцеві начальники ще й заважають, замість того щоб допомогти.

На щастя, поблизу з'явився Вишенька. Слідчий спитав у нього, чи є з парку інший вихід, крім ходу, виритого попід дном басейну.

— А звісно є! — відповів Вишенька. — Он, прошу, через ту хвіртку.

Слідчий подумав, і вихід через хвіртку здався йому цілком придатним. Він палко подякував Вишеньці і в супроводі свого вірного Шукая рушив до хвіртки.

Вишенька пішов за ним, ніби з простої цікавості. Та коли слідчий вийшов за огорожу і пішов дорогою до лісу, Вишенька вставив два пальці в рот і свиснув.

Містер Морквоу враз спинився.

— Ви мене кличете? — спитав він.

— Ні, ні, містере Морквоу. Це я сповістив одного горобця, мого приятеля, що на підвіконні для нього є крихти хліба.

— У вас добра душа, синьйоре Вишенько! — сказав слідчий, вклонився і пішов собі далі.

Як ви, мабуть, самі чекали, на свист Вишеньки з лісу відгукнувся інший свист, правда, не такий сильний, а тихенький. На узліссі, праворуч від Морквоу, заворушилися кущі. Вишенька посміхнувся. Тепер він знав, що його друзі на сторожі. Ще вчора попередив їх про приїзд містера Морквоу, і вони умовилися, як пошити слідчого в дурні.

Але слідчий також помітив, що на узліссі заворушилися кущі. Він і його пес разом упали на землю і причаїлися.

— Нас оточили, — пробелькотав слідчий, випльовуючи пилюку, що набилася йому в рот і ніс.

— Оточили, абсолютно! — прошепотів пес.

— Небезпека щохвилини зростає,— шепотів містер Морквоу. — Але ми мусимо будь-що зловити втікачів.

— Зловимо, точно!

Містер Морквоу почав оглядати узлісся у величезний бінокль.

— Там нікого немає,— нарешті сказав він. — Розбійники втекли.

— Розбійники? — спитав Шукай. — А до чого тут розбійники?

— От тобі й на! — гримнув на нього Морквоу. — А ті, що ховалися за отими кущами і шелестіли гіллям, хіба то не розбійники?! Так, це зграя страхітливих розбійників! Тепер ми повинні йти їхніми слідами і, напевне, знайдемо схованку втікачів.

Шукай знов і знов дивувався з проникливості свого господаря.

Розбійники відступали, бо видно було, як ворушилися кущі.

Тобто самих розбійників слідчий із псом не побачили, але ж кущі хиталися, і тому Морквоу був певен, що за ними ховаються саме розбійники. Він твердо повірив у свою вигадку, що то розбійники, які боялися неминучого арешту і втікали від нього.

А насправді ніяких розбійників там не було й близько. А хто там був, я скажу вам пізніше.

Через якусь сотню метрів стежка привела до лісу. Морквоу і Шукай хоробро увійшли в ліс, ступили ще кілька кроків, спинилися і сіли під розлогим дубом відпочити і роздивитися навколо.

Слідчий дістав із сумки мікроскоп і почав пильно роздивлятися пилюку на стежці.

— Видно якісь сліди, хазяїне? — нетерпляче спитав Шукай.

— Ніяких.

У цю мить знов почувся довгий посвист, а потім приглушений крик:

— Ого-го-го!

Морквоу і Шукай припали до землі і завмерли.

Крик повторився двічі або й тричі. Тепер уже не могло бути ніяких сумнівів. Це перегукувалися розбійники.

— Нам загрожує небезпека, — спокійно, і оком не зморгнувши, сказав Морквоу і дістав сачок для метеликів.

— Загрожує, абсолютно! — повторив пес.

— Розбійники відрізали нам шляхи до відступу і тепер почали обхідний маневр, щоб захопити нас ззаду. Держи перечницю напоготові.