Ромео і Джульєтта - Шекспір Вільям

Ти, бачу, бідний.
Ось сорок золотих: продай мені
отрути драхму. Та такої тільки,
щоб швидко по всіх жилах розлилася,
щоб стомлений життям юнак впав мертвий,
щоб дух із тіла вилетів так само
гвалтовно, як той порох, що від іскри
мчить із страшного черева гармати.
Аптекар
Таке смертельне зілля в мене єсть —
та торг цей в Мантуї карають смертю.
Ромео
Ти ж голий і безщасний, а боїшся
умерти? Голод на твоїх щоках,
нужда й скорбота в погляді твоєму,
погорда й жебри гнуть тебе додолу.
Нема закону в нас тобі на користь.
Поруш його, візьми це й розживися.
Аптекар
Не я беру, бере моя убогість.
Ромео
Я вбогості й плачу, а не тобі.
Аптекар
Змішайте це з чим хочете й ковтніть.
Хоч вдвадцятеро більше сили майте,
вона вас прожене зі світу враз.
Ромео
Ось золото твоє — отрута більша
і гірший душогуб в цім світі чорнім,
ніж зілля, що боїшся ти продати.
Не ти, а я тобі продав отруту.
Прощай. Купи харчів, у тіло вбийся.
Ну, трунку жизний, час рушати нам
до гробу милої. Ти придасися — там!
Виходять.

СЦЕНА 2
Келія отця Лоренцо.
Входить брат Джованні.
Бр. Джованні
Шановний брате францисканче! Гов!
Входить отець Лоренцо.
О. Лоренцо
Чи це не брат Джованні обізвався?
Вітаю з Мантуї. А що Ромео?
Коли він одписав, то дай листа.
Бр. Джованні
Пішов я брата босого шукати,
товариша по ордену святому,
що саме хворих навіщав у місті.
Знайшов його. Але міська сторожа,
помисливши, що ми були обидва
у домі, де заразна пошесть править,
замкнула двері й не пустила нас.
Там і спинилася моя поспішність.
О. Лоренцо
А хто ж листа мого одніс Ромео?
Бр. Джованні
Послати я його не зміг, ось він, —
і не знайшов із ким його вернути —
так налякалися вони зарази.
О. Лоренцо
Нещасна доле! Братством присягаюсь —
не легковажний був мій лист, а повний
ваги великої. Таке недбальство
нещастям закінчитись може. Брате,
знайди залізну плішню й принеси
сюди до мене.
Бр. Джованні
Зараз, брате, зараз.
Виходить.
О. Лоренцо
Тепер один піду я до каплиці.
За три години збудиться Джульєтта,
Вона мене клястиме, що Ромео
про цю пригоду не послав я звістки.
Знов я до Мантуї з листом удамся,
її ж продержу в себе кілька днів.
Нещасний труп живий серед мерців!
Виходить.

СЦЕНА 3
Цвинтар; на нім каплиця Капулетті.
Входять Парис та його паж, несучи квітки й факел.
Парис
Дай, хлопче, факела. Йди й стань оподаль.
Ні, погаси, нехай мене не бачать.
Лежи під тисовими деревами,
припавши вухом до землі дзвінкої.
Хай жодна тут нога не ступить — квола,
безсила від розкопування мертвих —
щоб ти не чув її. Свисти до мене,
коли наближення чиє почуєш.
Дай квіти. Йди й виконуй мій наказ.
Паж
Мені немовби страшно тут самому
лишатися на цвинтарі. Та зважусь.
(Виходить)
Парис
Квітчаю, квітко, твоє ложе шлюбне.
О горе! З каменю твій балдахин.
Солодкою водою буду мити
його вночі, а ні — то слізьми туги.
Ночами буду похорон справляти,
квітчати твій надгробок — і ридати.
(Хлопець свистить)
О! Паж сигнал дає, що хтось підходить.
Чий крок проклятий хоче в тьмі нічній
урвати похорон любовний мій?
Що! З факелом? Сховаюся на хвильку.
(Відступає)
Входять Ромео та Балдасаро з факелом.
Ромео
Дай заступа мені й залізну плішню.
Візьми цей лист — та щоб уранці рано
моєму батькові його віддав.
Дай факела. Якщо ти жити хочеш —
щоб не почув, не вбачив — стій оподаль
і ні у чім не заважай мені.
Почасти, в склеп цей сходжу я для того,
щоб на лице дружини подивитись,
а, головне, щоб зняти в неї з пальця
коштовний перстень — він мені потрібен
в поважній справі. Тож іди звідсіль.
Коли ж насмілишся цікавим оком
на те, що я робитиму, зирнути —
клянуся небом — всі твої суглоби
я роздеру й голодний цвинтар ними
засиплю. Й час і намір мій — жахливі,
жорстокіші й лютіші незрівнянно,
ніж тигр голодний чи ревуче море.
Балдасаро
Я йду, синьйоре, й не заважу вам.
Ромео
Це дружній вчинок буде. Ось, візьми.
Прощай і будь щасливий, добрий хлопче.
Балдасаро
А все ж сховаюсь. Люті в нього очі.
Що ж тут він діятиме серед ночі?
Відходить.
Ромео
Проклята пащека, утроба смерти,
ти найдорожчий дар землі пожерла.
Я челюсті гнилі твої розціплю.
(Розбиваючи двері каплиці)
Й ще більше їжею тебе напхну!
Парис
Та це ж Монтеккі, той вигнанець гордий,
що вбив кузена милої, від чого
з печалі нібито красуня й вмерла,
Це він прийшов якусь ганьбу вчинити
над мертвим тілом. Я вхоплю його.
(Зближаючись)
Спини блюзнірський намір, злий Монтеккі!
Чи після смерти хто шукає помсти?
Мерзотнику засуджений, здавайся!
Скорися і ходім, а ні — то вмреш.
Ромео
Так, я умру, за тим сюди й прийшов.
Юначе любий, не гніви шаленця.
Тікай, про тих, що сплять отут, подумай,
побійсь мерців. Прошу тебе, юначе,
не дай мені прийняти ще гріха,
розгнівавши мене. О, йди ж! Клянуся,
тебе люблю я більше, ніж себе,
бо я прийшов повстати сам на себе.
Тікай, живи. Сам потім скажеш ти:
безумець наказав тобі втекти.
Парис
Я зневажаю твій до мене жаль.
Беру тебе на місці, як злочинця.
Ромео
Ти хочеш визвати? То ж маєш, хлопче.
Б’ються.
Паж
О боже! Б’ються! Приведу сторожу.
Парис
О! Смерть моя.
(Падає)
Як жаль у серці маєш,
в гроб до Джульєтти поклади мене.
Ромео
Аякже, покладу. В лице лиш гляну:
це граф Парис, Меркуціо рідня.
Що мій слуга казав, коли його
я ледве слухав, їдучи? Здається,
що мав з Джульєттою Парис побратись.
Чи він казав? Чи це мені приснилось?
Чи я здурів, ім’я Джульєтти вчувши,
що так помислив? Дай же руку! Лихо
в ту ж книгу, що й мене, її вписало.
Я покладу тебе у пишний гроб.
У гроб? Ні! У палац, безжизний хлопче,
бо тут Джульєтта спить. Її ж краса
перетворила склеп на покій світлий.
Ляж, смерте, тут похована мерцем!
(Кладучи Париса до каплиці)
Як часто при смерті бувають люди
веселими; то, кажуть їх близькі —
остання блискавка. Чи ж маю звати
це блискавкою? Мила! О, дружино!
Смерть, спивши з вуст у тебе мед, не встигла
собі скорити ще краси твоєї.
Ти ще не зможена: краси клейнод
ще рожевіє на вустах і личку;
там блідний прапор смерти ще не має.
Тібальдо, спиш у сповитку кривавім?
О! Краще я не догоджу тобі,
коли рукою, що твій цвіт зв’ялила
і ворога твого зірву я цвіт!
Прости ж, мій брате! Ах, Джульєтто мила,
чом досі ти вродлива? Чи ж можливо,
чи ж правда, що безплотна смерть кохати може
і що кістляве страховисько держить
тебе у пітьмі цій замість коханки?
Боюсь цього — й тому лишусь край тебе
і з темного цього палацу ночі
не вийду більше. Тут я, тут зостанусь,
між гробаків, твоїх прислужниць. Тут
я розташуюсь на довічний спокій —
І скину зорь лихих ярмо із тіла
знемоглого. Востаннє, очі, гляньте,
а руки — обійміть; вуста, мого
дихання двері, покладіть печать
лихв’ярці-смерті на контракт довічний!
Ану, сюди, гіркий мій провідниче!
Ти, лоцмане шалений, справ мій човен
загойданий, на неприступні скелі!
П’ю до коханої!
(П'’є)
О, діду вірний!
Твій лік швидкий. Цілуючи, вмираю.
(Вмирає)
Входить з другого кінця цвинтаря отець Лоренцо з ліхтарем, плішнею та заступом.
О. Лоренцо
Святий Франціску! Скільки раз спіткнулись
на гроб мої старечі ноги. Хто там?
Балдасаро
Це друг один, що добре знає вас.
О. Лоренцо
Спаси Господь! Скажи, мій друже добрий,
що то за факел марно світло точить
гробаччю й черепам сліпим? Здається,
в каплиці Капулетті він горить.
Балдасаро
Так, мій святий синьйоре. Там і пан мій,
що ви так любите.
О. Лоренцо
Який?
Балдасаро
Ромео.
О. Лоренцо
Чи він давно тут?
Балдасаро
Добрих півгодини.
О. Лоренцо
Ходім у склеп.
Балдасаро
Не смію я, синьйоре.
Мій пан гадає, що пішов я звідси.
Він страшно нахвалявсь мене убити,
коли б я подивився, що він робить.
О. Лоренцо
Ну, жди, піду один. Страх обіймає.
Коли б не трапилось тут злого діла!
Балдасаро
Коли отут, під тисом цим я спав,
мені здалось, що пан мій з кимсь-то бився
і що мій пан убив його.
О. Лоренцо
Ромео!
(Зближаючись)
Ой лихо! Що це за криваві плями
при кам’яному вході до гробниці?
Чому ці леза, обкипілі кров’ю,
покинуті лежать у місці миру?
(Входячи до каплиці)
Ромео! Блідний! Хто ж іще? Парис?
І весь в крові! Ах! Що за зла година
спричинила оцю лиху пригоду!
Вона ворушиться.
Джульєтта прокидається.
Джульєтта
О, милосердний отче! Де мій муж?
Я знаю, добре, де я бути маю —
я там, де треба. Де ж Ромео мій?
Шум зовні.
О. Лоренцо
Я чую шум. Вставай з того гнізда
сна неприродного, зарази й смерти.
Власть, більша понад нашу, зруйнувала
всі наші наміри. Виходь же звідти.
Твій муж лежить на грудях в тебе мертвий.
Так само і Парис. Ходім, де-небудь
тебе я заховаю у черницях.
Ні, не питай, бо вже сторожа близько.
Ходім же, дочко.
Знов шум.
Страшно тут лишатись.
Виходить.
Джульєтта
Іди ж, іди, бо я звідсіль не вийду.
Що? Шклянка в милого мого в руці?
Отрута, бачу, смерть звела на нього.
Недобрий! Не лишив мені й краплини?
Я цілуватиму твої вуста —
ще, може, є на них отрути трохи,
щоб я умерла від цього бальзаму,
твої вуста ще теплі!
(Цілує його)
1-й сторож
(зовні)
Де ж це, хлопче?
Джульєтта
А, шум! Я поспішу. Кинджале любий!
Хапаючи кинджал Ромео.
Ось піхви.
(Заколюється)
Ржавій тут і дай умерти.
(Вмирає)
Входить сторожа з Парисовим пажем.
Паж
Оце те місце. Там, де факел світить.
1-й сторож
Кров під ногами. Обшукайте цвинтар.
Йдіть кілька. Стрінете кого — схопіть.
Виходять кілька.
Сумна картина! Ось убитий граф.
В крові Джульєтта — тепла й щойно вбита —
що тут пролежала два дні в гробу.
Звістіть же герцогові, Капулетті,
збудіть Монтеккі. А котрі — шукайте.
Інші строжі виходять.
Ми бачим грунт, де це нещастя сталось.
Але правдивий грунт цього нещастя
без розгляду неясний буде нам.
Входить дехто з сторожі з Балдасаро.
2-й сторож
Знайшли на цвинтарі слугу Ромео.
1-й сторож
Тримайте ж добре, поки прийде герцог.
Входять інші сторожі з о. Лоренцо.
3— й сторож
Ось тут чернець — тремтить, зітхає й плаче.
Ми плішню й заступа знайшли при нім,
коли він з ними йшов із цього боку.
1-й сторож
Ге, щось непевне. Придержіть ченця.
Входять герцог і почет.
Герцог
Яке нещастя рано так повстало,
що перебило нам спочивок ранній?
Входять Капулетті, синьйора Капулетті й інші.
Капулетті
Що там таке? Чого вони кричать?
Синьйора Капулетті
Народ кричить по місту про Ромео,
хто про Джульєтту і Париса. Й всі
до склепу нашого біжать із криком.
Герцог
Що це за страх тривожить наші вуха?
1-й сторож
Вельможний пане, граф Парис убитий.
Ромео мертвий. А Джульєтта тепла
й допіру вбита.
Герцог
Дізнайтеся ж, як ставсь цей лютий злочин.
1-й сторож
Тут є чернець та ще слуга Ромео
з приладдям одчиняти домовини
покійників.
Капулетті
О небо! Жінко, глянь, в крові Джульєтта!
Кинджал цей заблудив, бо дім його, —
дивись, порожній на спині Монтеккі —
і в груди нашої дочки потрапив.
Синьйора Капулетті
О горе! Це мені неначе дзвін,
що в домовину мою старість кличе.
Входять Монтеккі й інші.
Герцог
Іди сюди, Монтеккі.