Отелло (переклад О. Грязнова) - Шекспір Вільям

На добраніч.
Щось очі запекло. Чи не до сліз?

Е м і л і я
Нічого це не значить.

Д е з д е м о н а
Є прикмета.
О, ці чоловіки! Скажи мені,
Чи є поміж заміжніми жінками
Такі, що можуть зрадить?

Е м і л і я
Звісно, є.
Д е з д е м о н а
І ти могла би зрадить чоловіка
У обмін на, скажімо, цілий світ?

Е м і л і я
А ви хіба цього би не зробили?

Д е з д е м о н а
Як перед богом, я би не змогла!

Е м і л і я
Я також не змогла би перед богом.
А потемки, без свідків, то – чому ж?

Д е з д е м о н а
Ти б зрадила?

Е м і л і я
Та за таку платню!
За цілий світ! Ціна невідповідна
Маленькому гріхові.

Д е з д е м о н а
Ні, неправда,
Ти б не змогла.

Е м і л і я
Їй-богу, би змогла!
Сама впала, сама би й підвелась. Звичайно, я не зробила б цього за якусь жалюгідну каблучку, два-три шматки батисту, сукню, спідницю, капелюшок чи подібні дурниці. Але за цілий світ! Яка з нас не прикрасила би чоловіка рогами, щоб потім цілий світ покласти до його ніг! Я пішла би в чистилище задля цього.

Д е з д е м о н а
Ганьба мені, коли б могла я впасти
За цілий світ, за всі його скарби!

Е м і л і я. Та ви поміркуйте, цей гріх був би частиною всесвіту, а всесвіт – вашим. У вашій волі було б гріх обернути на будь-що інше.

Д е з д е м о н а
Не вірю я, що є такі жінки.

Е м і л і я
Їх дюжини, і стільки на додачу,
Що весь би світ наповнили вони,
Який їм був обіцяний за зраду.
В гріхопадінні жінки чоловік
Найбільше винен: любить недостатньо,
Розтрачує на інших запал свій,
Або ревнує жінку безпідставно,
Або позбавить волі норовить,
Чи просто б'є, чи не дає їй грошей.
Покірні ми, та можемо помститись.
Хай знають наші суджені, що ми
Природою влаштовані так само.
Наш зір і смак такий же, як у них.
Що солодко чи гірко для одних,
Те і для інших солодко чи гірко.
Коли вони готові зрадить нас
У пошуках нових, незвичних вражень,
І пристрастей нових, і насолод,
Хай знають, що і в нас живе завжди
Потреба в заборонному й новому.
До того ж, ми поступливі й слабкі,
І пристрасті хвилюють наші душі.
Якщо чоловікам простимий гріх,
То ми, жінки, рівняємось на них.

Д е з д е м о н а
Добраніч. Долю витерплю жіночу,
Бо злом за зло платити я не хочу.

Виходять.

ДІЯ П'ЯТА

Сцена перша

Кіпр. Вулиця.
Входять Я г о і Р о д р і г о.

Я г о
За рогом стань. Він зараз пройде мимо.
Меч приготуй і влучно вдарь його.
Сьогодні все поставлено на карту:
Чекає перемога чи поразка.
Не бійся. Я сховаюсь поблизу.

Р о д р і г о
Допоможи у випадку невдачі.

Я г о
Я буду поруч. Стань, де я сказав.
(відходить вбік)

Р о д р і г о
Не дуже я охочий до убивства,
Та Яго все ж мене переконав.
Одним хвальком на світі стане менше.
(Стає за рогом.)

Я г о
Родріго я роз'ятрив, наче прищ.
Він розпалився. Хто кого заколе?
Він Кассіо, чи Кассіо його?
Або обидва згинуть? Все на користь.
Залишиться живим Родріго – треба
Вертать йому ті гроші і дарунки,
Що нібито я брав для Дездемони.
Цьому не бути. Їх уже нема.
А уціліє Кассіо – милуйся
І далі на його щасливу долю
Та на своє нещастя. Ще й колись
Йому Отелло може розказати
Про наклепи, що я на нього звів.
Це небезпечно. Мусить він померти.
Так буде краще. Ось вже він іде.

Входить Кассіо.

Р о д р і г о
Його хода. Негіднику, помри!
(Кидається на Кассіо.)

К а с с і о
І дійсно, надійшов би мій кінець,
Коли б не мав я панциру міцного.
Дай, випробую твій!
(Ранить Родріго.)

Р о д р і г о
Мене убито!
Із засідки вибігає Яго, ранить Кассіо
в ногу і тікає.

К а с с і о
Прокляття! Я скалічений! Убивство!
(Падає.)
Оддалік з'являється О т е л л о.

О т е л л о
Це Кассіо. Дотримав слова Яго.

Р о д р і г о
О, я підлота!

О т е л л о
Безперечно він.

К а с с і о
На допомогу! Лікаря! Вогню!

О т е л л о
Звичайно, він! Мій справедливий Яго,
Суворий месник, непідкупний друг,
Мені ти приклад подаєш наочний,
Яким твердим я мушу бути сам.
Лебідонько, коханець твій убитий.
Пора й тобі за ним. Я не розм'якну
Від чар твоїх. Собою володію
І цю ганьбу твоєю кров'ю змию.
(Іде геть.)

Входять Л о д о в і к о і Г р а ц і а н о.

К а с с і о
Невже немає жодної душі?
Ні вартових, ні пізніх перехожих?
Сюди! Скоріше!

Г р а ц і а н о
Там якась біда.
Жахливий крик.

К а с с і о
Рятуйте!

Л о д о в і к о
Чули – кличуть?
Р о д р і г о
Негіднику!
Л о д о в і к о
Тут, видно, не один.
Можливо, прикидаються майстерно,
Щоб в темряві у пастку заманити.

Р о д р і г о
Ніхто не йде? Стікаю кров'ю я!

Л о д о в і к о
Ви чули?
Повертається Я г о зі смолоскипом.

Г р а ц і а н о
Хтось іде на допомогу,
Озброєний, з вогнем.

Я г о
Хто тут кричав?
Хто допомогу кликав? Де убивство?

Л о д о в і к о
Не знаємо.
Я г о
Ви що, не чули криків?
К а с с і о
Сюди! Допоможіть заради бога!

Я г о
Що сталось?

Г р а ц і а н о
Я, здається, впізнаю
Поручика Отелло.

Л о д о в і к о
Угадали.
Він молодець. Хоробрий.

Я г о
Хто кричав?
Озвись!
К а с с і о
Допоможіть мені! Це Яго?
Поранили мене. Якийсь розбій!

Я г о
О боже! Лейтенант? А де поділись
Нападники?

К а с с і о
Десь там один із них
Лежить, не встане.

Я г о
Де цей підлий злодій?
(До Лодовіко і Граціано)
А ви хто? Йдіть сюди.

Р о д р і г о
Допоможіть!
К а с с і о
Он злодій кличе.

Я г о
Підлий душогубе!
(Завдає Родріго удар кинджалом.)

Р о д р і г о
Проклятий Яго! Пес! Скажений пес!

Я г о
У темряві вбивати перехожих!
А інші де? Убивство! Гей, убивство!
А місто ніби вимерло. Ви хто?
Не доберу – чи злі, чи добрі люди?

Л о д о в і к о
Ви краще придивіться.

Я г о
Лодовіко?
Л о д о в і к о
Я.
Я г о
Вибачте. На Кассіо напали
Розбійники.

Г р а ц і а н о
На Кассіо?

Я г о
Ну, як?
К а с с і о
Нога моя розсічена.

Я г о
О боже!
Світіть, а я його перев'яжу.
Входить Б і а н к а.

Б і а н к а
Хто звав на допомогу? В чому справа?

Я г о
Ось він кричав.
Б і а н к а
О Кассіо! Це ти?
Мій Кассіо! Мій Кассіо нещасний!

Я г о
От потаскуха! Кассіо, у вас
Нема підозри, хто б це міг напасти?

К а с с і о
Нікого не підозрюю.

Г р а ц і а н о
Як жаль,
Що застаю вас у такому стані.
Я вас шукав усюди, лейтенанте.

Я г о
Чи не дасте шматок для перев'язки?
Дістати б ноші, щоб його нести.

Б і а н к а
О Кассіо! Зомлів!

Я г о
Мені здається,
Що спільниця убивців ця повія.
Поглянуть хочу і на інше тіло.
Вогню сюди. Знайоме щось лице…
Це ж мій земляк, мій приятель Родріго!
Невже це він? Не вірю! Справді він.

Г р а ц і а н о
Родріго із Венеції?

Я г о
Звичайно.
Ви знаєте Родріго?

Г р а ц і а н о
Зустрічав.
Я г о
Та хто ви? Граціано? Вибачайте,
Не зміг вас упізнати уночі.

Г р а ц і а н о
Я радий бачить вас.

Я г о
Прийшов до тями
Нещасний лейтенант? Потрібні ноші.
Г р а ц і а н о
Невже Родріго – вбивця?

Я г о
Так. На жаль.
А ось і ноші.
Вносять ноші.
Друзі, обережно
Несіть його додому. Я прийду
Із лікарем.
(До Біанки)
А ви його облиште. –
Панове, той, що тут лежить убитий,
Мені був другом. – Кассіо, скажіть,
Що сталося? Була між вами сварка?

К а с с і о
Мені він незнайомий.

Я г о
(До Біанки)
Щось ви зблідли? –
Несіть його і прийдете по труп. –
Чому ви зблідли? – Бачите, панове:
Налякана й розгублена вона.
Уважніше до неї придивіться:
У погляді побачите провину;
Без слів нечиста совість промовля.

Входить Е м і л і я.

Е м і л і я
Що сталось тут? Що трапилося, Яго?

Я г о
На Кассіо у темряві напали
Родріго з кимось. Всі вони втекли.
Родріго вбитий, Кассіо при смерті.

Е м і л і я
Родріго бідний! Кассіо нещасний!

Я г о
Такі плоди розпусти. Розпитай
У Кассіо, де нині він вечеряв.
(До Біанки.)
Ви тремтите?
Б і а н к а
Вечеряв він зі мною,
Одначе, я ніскільки не тремчу.
Я г о
Він з вами був? Затримати вас треба.

Е м і л і я
Безсовісна повія!

Б і а н к а
Не повія.
Така ж звичайна жінка, як і ви.
А ви – крикуха.

Е м і л і я
Тьху! Яке нахабство!

Я г о
Ходімо, друзі, краще прослідкуєм,
Як накладають Кассіо бинти.
(До Біанки.)
Ідіть і ви, щоб свідчення надати.
(До Емілії.)
Еміліє, негайно збігай в замок
І розкажи про цей переполох.
(на бік)
Мені цю ніч потрібно пережити,
Бо може і звеличити, й згубити.

Всі ідуть геть.

Сцена друга

Спальня в замку.
Д е з д е м о н а в ліжку. Горить свічка.
Входить О т е л л о.

О т е л л о
Підстави є, серйозні і тяжкі.
Зірки небесні, вам я не відкрию
Її провину, та підстави є,
Щоб вбить її. Я крові не проллю
На ніжну шкіру, що біліша снігу
І гладша алебастрових надгробків.
Та все ж вона помре, щоб не грішить.
Задую, як світильник. Погашу
Спочатку свічку, потім Дездемону.
Коли, задувши свічку, пожалкую,
Її неважко знову запалить.
Коли ж я погашу тебе, кохана,
Тремтливе сяйво ніжної краси,
Не знайдеться на світі Прометея,
Щоб знов роздмухать полум'я твоє.
Зів'януть мусить зірвана троянда.
Яка ти свіжа, доки на кущі!
(Цілує Дездемону.)
О чистий подих! Поруч із тобою
Готове правосуддя заніміть.
Іще… ще раз… Такою будь і в смерті.
Я задушу тебе – і божевільним
Зроблюся від кохання. Ще… ще раз…
Ми так не цілувалися ніколи.
Я плачу і караю, наче небо,
Яке себе картає за любов.
Вона вже прокидається.

Д е з д е м о н а
Отелло?
О т е л л о
Так, Дездемоно.

Д е з д е м о н а
Ти лягаєш спати?

О т е л л о
Чи ти молилась на ніч, Дездемоно?

Д е з д е м о н а
Так, милий.

О т е л л о
Може, носиш у душі
Якісь гріхи, що ти не відмолила,
Тоді молись.

Д е з д е м о н а
Що хочеш ти сказати?

О т е л л о
Молись. Не заважатиму тобі.
Я почекаю. Боже борони
Убить тебе, занапастивши душу.

Д е з д е м о н а
Убить мене?
О т е л л о
Тебе.
Д е з д е м о н а
Господь, помилуй!

О т е л л о
Амінь, кажу я щиро.

Д е з д е м о н а
Вірю я,
Що після слів таких мене не згубиш.

О т е л л о
Гм!
Д е з д е м о н а
І все ж тебе боюся: ти жахливий,
Коли шалено обертаєш очі.
Не знаю я провини за собою,
Але боюсь.

О т е л л о
Подумай про гріхи.

Д е з д е м о н а
Єдиний гріх мій – це любов до тебе.

О т е л л о
За це ти і загинеш.

Д е з д е м о н а
Як жорстоко
Відплачувати вбивством за любов!
Чому кусаєш губи у нестямі?
Недобрий знак. Надіюсь, не для мене?

О т е л л о
Мовчи і будь покірна.

Д е з д е м о н а
Я мовчу.
Та в чому справа?

О т е л л о
Ти подарувала
Ту хусточку, що я тобі віддав,
На пам'ять Кассіо.

Д е з д е м о н а
О ні, клянуся!
Спитай про це у нього.

О т е л л о
Стережись
Брехливої присяги перед смертю!

Д е з д е м о н а
Але ж мені не зараз умирати?

О т е л л о
Ні, зараз.