Маяк - Лонгфелло Генрі Водсворт

Скелястий мис простягся в океан,-
I на кінці його, де б'ють вали,
Маяк підносить велетенський стан,
Стріла вогню вночі, вдень — стовп імли.

I звідси видно, як кипить прибій,
Як ударяє в нерухомий мур,
I як валують в лютості страшній
Тремтячі лиця й білі губи бур.

А тільки смеркне, глянь, як віддалік
В багрянці неба раптом спалахне
Різкого сяйва радісний потік,
Розливши світло дивне, неземне.

Він не один: по всіх материках,
Де мріють скелі, вісники біди,
Стоять гіганти з лампами в руках
Над невгамовним плюскотом води.

Мов Христофор, великий богатир,
Аж в океан посеред скель забрів
I дивиться в його бурхливий шир,
Рятуючи спізнілих моряків.

I корабель, що в океан пливе
Чи повертається у рідний край,
Вітає радо полум'я живе,
Шлючи йому то "здрастуй", то "прощай".

Він виринає з темряви — й на мить
Всі паруси спалахують огнем,
I кожний погляд жадібно блищить,
I знову гасне разом з кораблем.

I згадує моряк дитячі дні,
I як уперше він прощався з ним,
I після довгих бід на чужині
Знов зустрічав над обрієм морським.

Із року в рік той самий, без одмін,
Крізь непорушну темряву нічну
Незгасним світочем палає він,
Пильнуючи путі в далечину.

I бачить він, як у погожий день
Ласкають хвилі вимитий пісок
I потім бурі знов із тисяч жмень
Його жбурляють у раптовий змрок.

Він чує над собою сплески бур,
Бичі води йому стьобають стан,
I вперто тисне на несхитний мур
Тяжким плечем нещадний ураган.

Морські птахи летять йому до скронь
I, галасом виповнюючи тьму,
Засліплені, падуть на той вогонь
I, збезумілі, гинуть у ньому.

Стоїть собі новітній Прометей,
Не чуючи ні бур, ані птахів,
Вогнем богів проймає тьму ночей,
Привітне слово шле до моряків:

"Спішіть! Плавучі створюйте мости!
Не припиняйте подорож свою!
Мені — вогонь незгасний берегти,
Вам — гуртувать людей в одну сім'ю!"

Переклад В. Мисика