Зрада. Двічі в одну річку - Соломія Лісневська

Він мовчить. Збирає одяг. Складає його у валізу. Його рухи такі спокійні, такі розмірені, що це здається сюрреалістичним. Наче це не він. Наче це інша людина.

- Ігоре, поясни мені! - мій голос стає голоснішим, різкішим. Я більше не можу це виносити. - Що це означає? Ти йдеш?

Він нарешті повертається до мене, і я бачу в його очах порожнечу. Там більше немає того, що я колись любила. Немає любові. Немає тепла. Нічого.

- Так, - відповідає він, і його голос звучить так, ніби він уже давно прийняв це рішення. - Я йду.

- Але... Чому? - мій голос ламається. Я не можу повірити в те, що чую.

- Я більше тебе не кохаю, - каже він холодно, немов це звичайнісінькі слова. Немов він говорить про погоду, а не про те, що щойно зруйнував увесь мій світ.

Моє серце розбивається. Я відчуваю, як світ валиться під моїми ногами, як ґрунт іде з-під ніг. Він більше не любить мене. Ці слова звучать у моїй голові луною. Він більше не кохає мене. Більше.

Я не можу дихати. Я не можу зрозуміти, що відбувається. Це не може бути правдою. Це неможливо. Я робила все, що могла. Я боролася. Я намагалася. Але він більше не любить мене.

- Ти... Ти не можеш просто піти! - кричу я, в розпачі кидаючись до нього. - Ти не можеш просто так усе кинути! Ми - сім'я! Ми повинні боротися за це!

Він дивиться на мене, і в його очах я бачу тільки холод. Він більше не відчуває нічого.

- Я більше не хочу боротися, Інно, - тихо відповідає він. -  Я вже давно це вирішив.

- Ні! Ні! Ти не можеш так вчинити! - я хапаю його за руку, але він відсторонюється. Його обличчя залишається таким же безпристрасним. Наче ми чужі. Ніби наші роки разом нічого не значили.

- Вибач, - каже він, і це слово ріже мене як ніж.

Він розвертається і йде, залишивши мене стояти на порозі, приголомшену і спустошену. Його останні слова луною віддаються в моїй голові. "Я більше тебе не кохаю".