Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

так і не вдалося побувати у цій таємничій кімнаті, тому вона була оповита моторошними чутками і легендами). Однією із найбрутальніших, а тому і найпопулярніших серед школярів версій було розташування тут куточка для сексуальних розваг директора нашої школи, тож цей кабінет школярі старших класів уявляли собі відповідно до побачених потайки перших порнографічних відеокасет, а більш начитані переповідали найвідвертіші сцени з маркіза де Сада, — у ті цнотливі часи було непросто дістати щось пікантніше за твори цього письменника. Відповідно до цієї версії кабінет учительки історії неспроста був розташований у тому ж крилі, що і кабінет директора. Злі язики припускали, що вони були коханцями, і саме цим пояснювалася впливовість історички в школі. Адже вона не була ні завучем, ні людиною зі зв'язками в райвно, а просто вчителькою, хоча і якоїсь там поважної категорії. Ясна річ, якби школярі були хоча б трохи більш досвідченими в цих справах і не настільки по-підлітковому стурбованими сексуальною темою, вони з першого погляду на директора школи позбулися б усіх сумнівів щодо можливості існування в нього коханки, а тим більше, такої, як учителька історії. Його вічно брудне ріденьке волоссячко, старанно зачесане довкола лисини, несвіжі сорочки, костюм із обвислими на колінах штанами, обкусані нігті, під якими часто збирався бруд — особливо у весняні місяці. Мабуть, директор, як і більшість радянських людей, не знав кращого відпочинку, аніж вирощування на присадибній ділянці картоплі та помідорів для закруток. Не кажучи вже про його манеру говорити, яка нагадувала пошкрябану вінілову платівку, що загнулася на якомусь одному місці. На своїх уроках директор завжди ставав біля вікна і, дивлячись на вікна будинку навпроти школи, монотонно, тихо і невиразно відтарабанював нову тему, не звертаючи уваги на те, чи слухає його клас. А потім сідав за стіл і починав опитування та виставляння в журнал оцінок за письмові роботи. Він рідко проводив власні уроки, бо переважно його викликали з кабінету в інших справах, тому заповнював журнал щоразу за кілька попередніх уроків також. Але на тих уроках, які він усе ж таки проводив, була така атмосфера, що здавалося, ніби дрімають і позіхають від нудьги навіть географічні карти на стінах. Він належав до тих людей, які взагалі не залишають ніякого враження, ні негативного, ні позитивного. Не минуло й кількох років після закінчення школи, а Ліля, як не старалася, так і не змогла пригадати про директора абсолютно нічого, не пам'ятала навіть, яку дисципліну він викладав чи якого кольору в нього були очі. Навряд чи його цікавив секс, тим більше позашлюбний, тим більше в стилі маркіза де Сада. Значно переконливіше було б припустити, що в замкненій кімнаті з табличкою «Лабораторія» він тримав картоплю на зиму або висаджену до горщиків розсаду.

Володимира Стефанівна, що викладала історію Стародавнього світу й Середньовіччя, вміла примусити себе слухати. Вона ніколи не підвищувала голосу і не погрожувала виставити з класу чи занизити чвертну оцінку. Її уроки завжди проходили в ідеальній тиші, й до них готувалися якщо не всі, то майже всі. І більшість робила це, бо їм було цікаво. У її кабінеті стояло багато вазонів із квітами, взагалі-то майже в усіх кабінетах не бракувало вазонів, але ніде більше це чомусь не кидалось у вічі: можливо, тому, що серед рослин, зібраних в інших кабінетах, домінували якщо не герані, то фікуси, а в кабінеті історії не було ні тих, ні інших, як не було і дрібненьких фіалок із волохатими листками, на які не можна було зверху лити води, кактусів і навіть традесканцій, без яких важко собі уявити шкільний кабінет. Усі рослини, зібрані тут, мали складні назви, запам'ятати які нікому з учнів не вдавалося, а також м'ясисте листя, і якщо цвіли, а це траплялося з ними рідко, то квіти їхні також були великими, із довгими пелюстками насичених кольорів. До вазонів заборонялося підходити, бо деякі з них були отруйними, і цю заборону ніхто ніколи не порушував, навіть коли Володимира Стефанівна виходила з класу. А робила вона це нечасто: напевно, не любила галасу, що панував у решті шкільних коридорів. Кричати й галасувати під її дверима було суворо заборонено. Ніхто не знав, що загрожувало тому, хто вирішив би порушити цю заборону, але порушити її нікому не спадало на думку — всі просто приходили сюди й чекали початку уроку в коридорі, спокійно розмовляючи між собою. Перебувати в кабінеті на перерві дозволялося лише черговим, які мали витерти дошку і порівняти крісла. Взагалі-то це правило стосувалося і всіх решта кабінетів, але ніде, окрім кабінету Володимири Стефанівни, чергові так не старалися.

Окрім вазонів на стінах висіли ще карти. Витримані в пастельно-синіх тонах чудернацькі контури Месопотамії, Стародавнього Єгипту, Індії, Римської імперії, по яких учні орієнтувалися значно краще, ніж на сучасних картах світу, бо вимогливість Володимири Стефанівни щодо знання карти була набагато більшою, ніж вимогливість географічки, яка сама далеко не все могла знайти на карті світу. З історією Стародавнього світу халяви не бувало: контурні карти замальовувались учнями не вдома, а під час спеціальних контрольних, і розташовувати на них кордони древніх держав доводилося з пам'яті.

У Володимири Стефанівни був дорослий син, який мешкав у Києві й займав якусь поважну посаду, хоча ніхто й не знав точно, що це була за посада. Можливо, впливовість цієї жінки пояснювалася саме цим, а можливо, вона просто належала до того типу жінок, які вміють одним лише поглядом досягати того, що іншим не вдається багатогодинними вмовляннями, переконаннями та погрозами. І вміла робити це не лише з чоловіками та учнями: у ній відчувалося щось, що принципово відрізняло її від решти вчительського складу їхньої, та і не лише їхньої школи. Відчувалося, що за всім цим стоїть якась трагічна і не розгадана до кінця історія. Можливо, історія кохання. Про Володимиру Стефанівну пліткували мало: ходили якісь непевні чутки про те, що вона живе сама, а згідно з іншою версією, її чоловік-геолог загинув під час експедиції десь за Полярним колом багато років назад, існувала і версія, що вона живе з чоловіком, з яким офіційно не одружена, але всі ці чутки були занадто суперечливими, аби обирати з них найбільш правдоподібні.

Ліля так ніколи й не довідалася подробиць минулого Володимири Стефанівни, але зошити з історії Стародавнього світу та Середньовіччя виявилися єдиними, які вона не лише зберегла зі шкільних часів, а навіть