Волден, або Життя в лісах - Генрі Девід Торо

їх будь-яке зусилля робить недоречними? Ми мовби починаємо день з довгостраждання й наймаємо когось сапати нашу картоплю, а по обіді сповідуємо християнське смирення й милосердя, а про благочестя згадуємо допіру потім! Згадаймо про китайську гордість і затхлу самовдоволеність людства. Наше покоління поклоняється самому собі, останньому нащадкові славетного роду, і з думкою про це давнє походження задоволено обговорює розвиток мистецтва, науки в Бостоні, Лондоні, Парижі й Римі. Видають «Записки філософських товариств», привселюдно виславляють «Видатних мужів»[252]! Адам розмірковує про власні чесноти. «Так, чини наші величні, а пісні божественні й не забудуться ніколи», — тобто доки ми їх пам'ятаємо. Де ж учені товариства й видатні мужі Асирії? Ми — незрілі філософи й дослідники! Жоден із моїх читачів ще не прожив всього людського життя. Можливо, це лише весняні місяці в житті нашої породи. Якщо у нас у Конкорді вже й була семирічна короста, то ще не було сімнадцятирічної сарани. Ми знайомі лише зі шкірою земної кулі, на якій живемо. Більшість не поринала на шість футів під цю поверхню, та й не підскакувала на стільки ж футів над нею. Ми не знаємо, де ми. А◦ще ми глибоко спимо майже половину відведеного нам часу. Але себе вважаємо мудрими й начебто даємо справам лад. Ото глибокі мислителі, ото амбітні душі! Коли я дивлюся на комашку, що повзає в мене під ногами по хвойних голках, які встеляють землю в лісі, й намагається сховатися від мого погляду, то питаю себе, чому вона так цінує власні скромні думки й відвертається від мене — хоча я, можливо, саме той благодійник, який міг◦би принести її породі якісь утішні знання. І тоді мені згадується великий Благодійник і Розум, який стоїть наді мною, людською комашиною.

У світі невпинно прибуває нового, але ми миримося з невимовною нудьгою. Годі згадати, які проповіді досі вислуховують у більшості цивілізованих країн. Слова на кшталт «радощів» чи «горя» лише обтяжують псалми, що їх ми мугикаємо, а в душі віримо лише в пересічне й нице. Нам здається, що змінити у собі ми можемо лиш одяг. Кажуть, Британська імперія дуже велика й респектабельна, а Сполучені Штати — могутня держава. Ми не віримо, що за кожним з нас здіймається й опадає такий приплив, який міг◦би підхопити Британську імперію, мов трісочку, якби ми тільки впустили його у свій розум. Хтозна, що за сімнадцятирічна сарана виповзе із землі згодом? Закони, що керують тим світом, у якому я живу, були укладені не за келихом вина по обіді, як у Британії.

Життя в нас — як вода у річці. Можливо, цього року вона підніметься так високо, як люди ще й не бачили, і затопить засохлі землі; можливо, саме цього року на нас чекають нечувані події, і всі наші ондатри потонуть. Там, де ми живемо зараз, не завжди була суша. Я бачив береги далеко від водойм, об які колись, ще до того, як учені почали записувати паводки, плюскалися хвилі. Всі чули історію, що ходила Новою Англією, про сильну й гарну комаху, яка вилупилася в старому столі з яблуневої деревини. Він простояв на кухні у фермера, спершу в Конектикуті, а потім у Масачусетсі, шістдесят років. А◦яєчко відклали в живе дерево ще за багато років до того, що вдалося встановити, порахувавши річні кільця; господар кілька тижнів слухав, як комашка точить шлях на свободу, можливо, вилупившись від жару кавника. У кому ж не міцніє віра у воскресіння і безсмертя після таких історій? Хтозна, яке прекрасне й окрилене життя, що його яєчка віками лежали під концентричними кільцями висохлої деревини нашого суспільства, відкладені в заболонь зеленого живого дерева, може несподівано вирватися навіть з найбанальнішого дарованого умеблювання — і нарешті насолодитися своїм досконалим літнім життям! Можливо, родина, збираючись за святковим столом, уже багато років з подивом слухає, як воно точить свою могилу.

Я не кажу, що кожен Джон і Джонатан це зрозуміє, але світанок нового дня не настане внаслідок самого тільки проминання часу. Світло, яке сліпить очі, видається нам пітьмою. Новий день не почнеться, якщо ми не пробудимося. Ще настане день. Сонце — це лише ранкова зоря.

К І Н Е Ц Ь

Інформація видавця

ВОЛДЕН, АБО ЖИТТЯ В ЛІСАХ

Переклад з англійської: Ярослава Стріха

Куратор проєкту: Тарас Лютий

Наукове редагування: Вадим Менжулін

Редагування: Богдана Романцова

Коректура: Ніка Чулаєвська

Дизайн та верстка: Ірина Мамаєва

ТОВ «Темпора»

01030, Київ, вул. Б. Хмельницького, 32, оф. 4

Свідоцтво про внесення до державного реєстру: ДК № 2406 від 13.01.2006.

Тел./факс: (044) 234-46-40

www.tempora.com.ua

Підписано до друку 09.01.2020.

Папір офсетний. Формат 84x108/32.

Гарнітура BalticaC, Hiragino Sans, Bebas Neue

Ум. друк. арк. //. Обл.-видавн. арк. //. Зам. № 20-071

Віддруковано в ТОВ «Друкарня „Бізнесполіграф“» 02094, м. Київ, вул. Віскозна, 8

Тел./факс: (044) 503-00-45

Свідоцтво про внесення до державного реєстру: ДК № 2715 від 07.12.2006

Перелік помилок набору, виявлених та виправлених верстальником

с. 111: Унаслідок цього студент заганяє свого батька в боргову [яву] => яму, почитуючи Адама Сміта, Рикардо й Сея <…>

с. 262: І Флінтів став, що лежить десь за милю [за] => на схід <…>

Примітки

1

Її світова прем'єра відбулася у травні 2013-го на Канському міжнародному кінофестивалі.

2

Мелвілл Г. Мобі Дік, або Білий Кит / Г. Мелвілл; пер. з англійської О. Абраменка та О. Яцини. — К.: КНИГОЛАВ, 2018. — С. 115. В іншому перекладі: «…наше земне повітря… наскрізь отруєне невимовною скрухою безлічі смертних, що видихнули ту скруху, помираючи» (Мелвілл Г. Мобі Дік, або Білий Кит: Роман / Г. Мелвілл; пер. з англ. Ю. Лісняк. — К.: Дніпро, 1984. — С. 147).

3

Thoreau Н. D. Walden; Or, Life in the Woods / H. D. Thoreau — Boston: Ticknorand Fields, 1854. Цікава паралель: процитований у стрічці Джармуша роман Германа Мелвіла «Мобі Дік» був опублікований у 1851 р., тобто незадовго до «Волдену», а сам Мелвіл народився у 1819 р., тобто невдовзі після Торо.

4

За материнською лінією Торо мав шотландські та англійські корені, а за батьківською — французькі, звідки й написання прізвища як Thoreau. Предки з обох ліній іммігрували до Америки, шукаючи захисту від утисків на релігійному ґрунті, адже у своїх рідних країнах належали до релігійних меншин (шотландських пресвітеріан, англійських квакерів та французьких гугенотів відповідно). Стосовно того, як правильно наголошувати прізвище мислителя, висували різні пропозиції, однак зараз превалює