Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати - Чак Паланік

Авжеж, після всього того окозамилювання легко було поставити хрестик у маленькому квадратику «НІ». Я просто для певності прийняв свій «клоназепам»[201]. Якщо ви дивилися те відео, яке люди були перезаливали в Інтернет — оте, де оточений жінками з ромовими «Ураганами» і «Блакитними Гаваями» в руках, б’ється, як риба, оголений, весь такий накачаний, м’язистий парубок, а збоку з чорних стрінгів у нього вивалилися і лопотять у калюжі його ж власної сечі рожеві яйця, тоді ви розумієте, якого роду похибкою обернулася ця, остання, брехня.

Весь світ бачив те відео. Підлітки, малі байстрюки, тепер вони навіть такий танок вигадали і називають його «Містер Елегант», де вони перекидаються посеред танцмайданчика і спазматично горзаються, наче вражені електрострумом спастики[202]. Сракоголовці малі.

Люди собі уявляють, ніби це так легко, бути високоенергійним екзотик-танцюристом в стилі «Чіпендейлз». Чоловічий народ, вони собі уявляють, ніби найгірша твоя проблема — не настовбурчити собі стояка.

У тій самій медичній анкеті є й деякі інші запитання, там тебе запитують: «Чи страждаєте ви на пов’язане зі стресом нетримання?» Або: «Чи траплялися у вас коли-небудь випадки нарколепсії?»

Із самих лише тих запитань я мусив би второпати, до чого воно веде. Юристи не просто з якогось капелюха витягують ті запитання. У будь-якої великої танцювальної фірми — від балету «Большого театру» до «Чіпендейлз» — накреслено мапу її дій на випадок Судного дня. Скажімо, падіння посеред «Лебединого озера» — зайшлася в істериці посеред сцени якась лебедиха з очима, закоченими так, що тільки білки видно, і слина рине в неї з довгого жовтого дзьоба. Обливається потом. Обсцикає своє чудесне біле пір’я.

У тренінг-брошурі «Диких Рицарів» тебе повчають додивлятися, чи є в аудиторії хтось такий — з блокнотом і олівцем, і щось туди записує. Певна контора, яка називається «ASCAP» — це розшифровується як Американська спілка композиторів і чогось-там-іще[203], — якщо вони впіймають тебе, що ти танцюєш під якусь пісню, не сплачуючи за це роялті, вони засудять і тебе, і «Диких Рицарів». Окрім них, кожний штат розсилає шпигунів від своєї комісії, яка контролює обіг алкоголю, і ті штрафують тебе за невідповідне торкання когось з клієнтів. Ба навіть просто надягаючи білі манжети і чорну краватку-метелик, ти ризикуєш отримати попереджувального листа про порушення їхнього авторського права від справжньої компанії «Чіпендейлз»[204].

Навіть не питайте мене про догляд за волоссям на тілі. Реально, найгірше в цій роботі — це за власний кошт пригощати гостей коктейлями «Текіла санрайз», після того як з тебе зішмаркнеться бодай одна лобкова волосинка. Може вистачити просто єдиного прискіпливого погляду на твої стегна, і ти вже купуєш першим двом рядам свіжі бананові «дайкірі».

«Втілюй свої фантазії»… Знову ж таки, навмисне такого не вигадати.

Підбуджувати будь-кого напиватися до того, щоб вони засовували стиснуті в зубах гроші тобі в труси, — це на безвік складніша справа, ніж воно здається. Так само і залишатися двадцятичотирьохрічним. Ось ти трусиш мошонкою перед обличчям якоїсь упитої на лайно «Льодовим чаєм Лонг-Айленд»[205] молодички і чуєш як, закручуючись, смердить припалена її сигаретою щетина в тебе на лобку. Її потворна дружка підпихує язиком тобі в гузно доларову банкноту, а матір молодички знімає це на відео. Отак поводяться п’яні цнотливиці.

Поліцейські або пожежники — я маю на увазі справжніх, — вони скаржаться на свою стресову роботу. Не знають вони справжніх стресів. Танцівники, з якими я працював, вони зазвичай вимочували мошонки в солоній воді, типу як ото маринують собі обличчя перед великим боєм боксери. Кожний шматочок вільного часу ти витрачаєш на те, що маринуєш собі яйця та пораєшся з волоссям на тілі.

Єдино іншою не менш важливою частиною фахової підготовки є вміння визначати час за піснями. От, «Я боюся американців» Девіда Бові, ця надає тобі рівно п’ять хвилин фузованих квінтакордів[206]. «Сам на сам» Кіфа Света — це така повільно-мелена пісня (5:01), ідеальна для хореографії хоч би й якогось слона[207]. Під цим я маю на увазі будь-якого, занадто перекачаного, щоб рухатися, танцівника, який здатен хіба що ставати у демонстраційні пози. Крок, напружив м’язи, ще крок. Ось подвійний біцепс. Ось місток.

Ти утримуєш себе від стояка, весь час рахуючи, щоб передбачити кінець кожної пісні. Назвіть будь-яку пісню, і я визначу її тяглість — і то не просто в хвилинах і секундах, позначених на